Головна Блог

Російський синдром боягуза

0

Смішно, коли вони вимагають забратися з Чорного моря не великий американський есмінець, а маленький болгарський корабель. Тому що маленький болгарський корабель – це без наслідків, і не страшно. Але смішно.

Смішно, коли вони у відповідь на приниження від британців намагаються налякати литовців. Це те ж саме, коли у відповідь на приниження від американців вони обрушують свою помсту на українців. Тому що на литовців і на українців – не страшно. Але смішно.

Смішно, коли вони просувають в Європу свій “Супутник” від корони, але потайки закуповують 400 тисяч доз американського Пфайзера, на 200 тисяч своїх чиновників, по парі доз на кожного. Тому що Пфайзер – не страшно. Але в даному випадку – смішно.

Смішно, коли вони роблять круглі очі у відповідь на неприйняття їх в цивілізованих країнах. Тому що в Європу хочеться. Туди всім їм хочеться. Там не страшно. Але коли їх виліт або НЕ виліт залежить від дозволу їх президента, як у випадку з Туреччиною – це смішно.

Тим більше смішно, коли вони на кредитній машині пруться в окупований ними самими Крим, а її в Ялті під час зливи змиває в море. Може, їм і страшно. Але ж смішно!

Смішно дивитися на ці конвульсії. Я розумію, що всі випади з бомбардувальниками або чимось подібним на майбутнє – це від бажання попижитися перед своїми. Але реальні результати – нікчемні. У цієї гри є глядачі по обидві сторони поля. З одного боку – росіяни, а з іншого – весь світ. І якщо росіяни бачать в нальоті бомбардувальників на Литву або грізному попередженні болгарському кораблику якесь велич, то весь світ бачить іншу картинку. З неадекватом в головній ролі. Який кожним подібним випадом показує, як він боїться сильних світу цього. І це може тривати нескінченно – вони будуть плюватися тільки в маленьких.

Навряд чи вони наважаться зачепити подібним чином гідного супротивника. А шкода – спостерігати за “відповідь” було б цікаво.

Коли Китай стане правити світом?

0

Матеріал з таким заголовком випустив лідер ділових ЗМІ планети – агентство Bloomberg. Правда, слідом за цим питанням розміщена і відповідь: «Ймовірно, ніколи».

Проблема Китаю, економіка якого зростає помітно повільніше політичних амбіцій керівництва, помітно турбує не тільки Сполучені Штати, які, природно, не хотіли б поступатися своєю лідерською позицію в світі, яку займають останнє сторіччя. Очевидно, це був би якийсь інший світ, невідомий і незрозумілий. Тим часом фахівці, до думки яких звернувся Bloomberg, закликають не поспішати і не брати до уваги неминучим настання моменту, коли Китай стане глобальним лідером. У 80-ті роки були популярні очікування, що різко додала Японія ось-ось випередить США, але цього не сталося, Країна висхідного сонця на три десятка років впала в стагнацію.

Факторами, які здатні сильно пригальмувати розвиток Китаю, можуть стати неуспіх реформ, міжнародна ізоляція і фінансова криза. Крім того, деякі фахівці вважають, що є підстави сумніватися в реальності цифр зростання, які оприлюднюють китайська влада.

У довготривалій перспективі, пише Bloomberg, три чинники визначають рівень економічного зростання: це масштаби робочої сили, основні фонди і продуктивність, яка, по суті, показує, наскільки ефективно взаємодіють основні фонди і трудові ресурси. І по кожній з цих трьох позицій у Китаю не все гладко.

Чудо-ривок, який країна зробила з кінця минулого століття, був би неможливий без величезного ринку дешевої робочої сили. Але зараз народжуваність тут різко впала, і в найближчі три десятиліття, якщо ця тенденція збережеться, трудові ресурси Китаю скоротяться майже на третину: на 28%. Китайці більше не хочуть мати багато дітей, їх зміст відповідно до сучасних стандартів обходиться занадто дорого.

Не все благополучно і з основними фондами, куди були вкладені колосальні кошти. Заворотньою стороною гарячкового будівництва стали надлишкові виробничі потужності, порожні міста-примари і шестисмугові швидкісні шосе, що йдуть в нікуди. 

Що стосується продуктивності, вона зараз на рівні лише 50% від американської. До 2050 року цей показник може дійти до 70%, але залишається питання, чи вдасться Китаю перейти на якісно іншу модель зростання: не на основі надлишкової дешевої робочої сили і безперервного інвестування, а на основі висококваліфікованої праці та інноваційних технологій?

Не секрет, що в значній мірі китайський успіх базується на масовому запозиченні західних технологій і ноу-хау. Але останнім часом саме через зростання китайських амбіцій за Заході посилилося недовіру до цієї країни, і вільний перетік ідей і технологій може сильно скоротитися. Не факт, що Китай готовий повною мірою перейти на власний науково-технологічний ресурс.

Крім того, фахівці вказують на високу ймовірність того, що після десятиліть зростання китайська економіка може зіткнутися з жорстоким фінансовою кризою, яка обернеться багаторічної рецесією і застоєм. Як ознаки прийдешніх неприємностей вказують на різке зростання співвідношення між ВВП і державною заборгованістю: зі 140% у 2008 році до 290% зараз.

Ну, і про згаданий вище сумніві в офіційних цифрах зростання кажуть в своєму дослідженні економісти Китайського університету Гонконгу та Чиказького університету. По ряду непрямих ознак вони прийшли до висновку, що з 2010 по 2016 рік реальне зростання ВВП був на 1,8% нижче того, що заявляли офіційні джерела. Так що якщо Китай і наздоганяє США, то зовсім не з тією швидкістю, про яку говорить .

Звичайно, в гонці беруть участь двоє. Відома історія, коли в 1999 році тоді ще прем’єр-міністр Володимир Путін пообіцяв, що Росія за 15 років дожене по середньому ВВП Португалії. Вона б і наздогнала, якби Португалія стояла на місці, але так адже розвивалася, і як і раніше залишається попереду. Так само і у випадку з змаганням США та Китаю. А раптом американці спіткнуться і перестануть рости? Правда, вірогідність цього значно менше, ніж проблеми з економічним зростанням у китайців. Занадто багато складних внутрішніх проблем їм потрібно вирішити, щоб захопити глобальне лідерство.

Не хочете видобувати газ — не соромтеся використовувати відходи з полів

0

Три кілограми соломи своїми теплотворними якостями еквівалентні кубометру газу

Розмови про буцім газову залежність, про неможливість повністю забезпечити країну сучасним блакитним енергоносієм уже котрий рік ведуться не просто так. Унаслідок цього, наприклад, країні нав’язано імпортний паритет цін, який диктує позахмарні для вітчизняного споживача тарифи на газ, тепло та гарячу воду. А тарифи ці загнали населення в комунальне рабство навіть в умовах перехресного субсидування. Не краща ситуація й у промисловості.

Пригадується, в 90-х минулого століття над небагатими українцями підсміювалися — мовляв, вони буквально ходять по грошах, а підняти їх не вміють. І частково це було справедливо. Точно так само вже у XXI ст. Україна штучно залишається енергетично залежною, хоча має гігантські запаси енергії, якими ніяк не може або не хоче скористатися. Йдеться не тільки про енергію, що міститься в родовищах викопного палива, в ядрах ізотопів, силі вітру або сонячній інсоляції, а й про енергію від використання біологічних відходів, які є завжди, і їх усе одно треба кудись подіти.

А проте поки що енергетичні перспективи для країни, яка на 70% забезпечує себе газом власного видобутку, з можливостями одночасного зберігання в державних газових сховищах обсягу, еквівалентного річний потребі всіх споживачів (включно з промисловістю), залишаються не дуже райдужними. Навіть із урахуванням розвіданих запасів природного газу, які за своїми обсягами займають друге місце в Європі.

Замість обіцяного приросту державного видобутку до 20 млрд куб м газу на рік у рамках урядової програми 20/20, п’ятирічка газового зростання закінчилася… зниженням у 2020 році видобутку до 14,6 млрд куб м. Понад те, на найближчі роки в тренді залишається дальше зниження видобутку державним «Укргазвидобуванням». Завдання підприємства полягає, радше, у стримуванні зниження видобутку з виснажених свердловин. Фактично, таким чином залежність від імпортного газу консервується.

Укргазвидобування

І це, щонайменше, несправедливо для країни, котра називає себе житницею Європи. Адже зараз на виробництві однієї тонни зерна виходять 2 тонни соломи. Чи навіть більше. А 3 кілограми соломи своїми теплотворними якостями еквівалентні кубометру газу. І головне — ця солома становить відходи, які можна й потрібно використовувати. Певна річ, там, де це доцільно.

Довідка

2020 року українські сільгоспвиробники намолотили 65,4 млн тонн зернових і зернобобових із площі 15,3 млн га. Роком раніше було зібрано 75,1 млн тонн зернових і зернобобових (2018-го — 70,1 млн тонн). Тобто країна щорічно виробляє 130–150 млн тонн соломи.

Відходи перетворюються на енергосировину

Ще одне «відкриття» — біопаливо (солома, деревна тріска…) на законодавчому рівні визнане не тільки відновлюваним, а й біологічно чистим джерелом, яке не порушує балансу вуглецю в атмосфері й не впливає на клімат. Воно вважається таким самим «зеленим», як енергія сонця та вітру. З усіма наслідками, що випливають звідси.

Ну не виходить у державних газовидобувачів підняти на-гора газ, що міститься в надрах. Чому тоді не задіяти альтернативу, властиву аграрній Україні? Адже енергетична незалежність того варта. Тим більше що біопалива, наприклад у вигляді різноманітної соломи та деревної тріски, ми маємо дуже багато, причому в статусі відходів…

Море соломи, але, читачу, ви багато чули про запуск в Україні біопаливних електростанцій (БПЕС)? Отож бо й воно. Хоча, навіть за скромними оцінками, у країні щорічно побічно виробляється порядку 130 млн тонн соломи плюс сушняк, який гниє в лісах. А ось що нам ще вдалося виявити.

«Електростанцій або котелень, які працюють на соломі, в Україні дуже небагато, — ділиться інформацією заступник голови правління ПАТ «Ютем» Руслан Свінціцький. — За нашими оцінками, за майже 20 років велика Україна (десятки тисяч фермерських господарств) купила цих котлів лише 120–150 штук. Що ж до нас, то більшість виробленого нами (БПЕС) купували ті ж таки данці, в яких ми ще 2002 року купили ліцензію на виробництво. Їм дешевше виробляти їх у нас. Маленька Данія взяла більше, ніж уся Україна, хоча логістика там значно довша».

Економіка питання

Що ми маємо? Поєднання нових (альтернативних) енергетичних технологій із екологічністю та відновлюваністю, використання відходів для виробництва тепла та електрики. Усе в одному коктейлі.

Але які техніко-економічні показники може забезпечити сучасна біопаливна установка? І що там із собівартістю одержуваної енергії?

Сучасні західні технології сьогодні легко забезпечують ККД установок, які працюють на соломі, близько 87%. Це дуже високий показник.

З урахуванням того, що 1 кг соломи має теплотворну здатність 3,5–3,7 тис. кілокалорій, із цього кілограма ми можемо отримати близько 4–4,2 кВт теплової потужності. З урахуванням ККД 87%, отримаємо 3,6 кВт чистої теплової потужності. Тобто для опалення будинку площею 10 тис.кв.м (споживана потужність 1 МВт•год) нам знадобиться 277 кг соломи на годину.

«Таким чином, приблизно три тонни соломи замінюють 1000 кубів газу. Нині фермери роблять циліндричні тюки по 500 кілограмів. Беремо шість тюків і отримуємо еквівалент 1000 кубометрів газу. А пакована солома — це, в принципі, дармовий продукт (відхід від основного виробництва) для фермерів. Тому їм це досить вигідно», — вважає Руслан Свінціцький.

За оцінками фахівців, уже сьогодні, без будь-якої особливої підготовки, енергією, отриманою з біомаси, можна було б замінити, щонайменше, 18–23% усієї нині споживаної в країні енергії. Тобто відходи (не тільки солома, а й деревна тріска, відходи життєдіяльності людини…), які сьогодні потребують витрат (у тому числі й енергії) для їх утилізації, могли б покривати до чверті всіх енергетичних потреб країни. Якщо ж питання вивести на національний рівень, то енергетичні можливості й віддача біопалива, певна річ, збільшаться.

При цьому реальна собівартість 1 кВт тепла — близько 88–90 коп. (менше 3 євроцентів) — з урахуванням ККД і експлуатаційних витрат (50 коп.). (Це за умови, що солома не дармова, а покупна — 1,2 грн/кг.) Тобто на 7–9 коп. (10%) нижча, ніж нинішній тариф на тепло для населення. Аналогічна картина і з використанням тріски ціною 1 грн/кг. Термін окупності таких установок — до 5–6 років. При цьому ціну палива та амортизаційні витрати можна знизити чи не на третину, зменшивши кінцеву собівартість.

Довідка

Собівартість отримання 1 кВт теплової енергії на газовій котельні при ціні газу 9 грн/куб і його теплотворності порядку 8000 кілокалорій — 1 грн 40 коп.

Певна річ, після спалювання біомаси з’являються біовідходи (5%) у вигляді золи та летких речовин. При цьому золу надалі можна використовувати як добрива або для виробництва будівельних матеріалів. Леткі речовини — близько 0,25% усього використаного палива — доведеться вловлювати й захоронювати. Для цього біопаливні установки оснащені сучасною 3–4-ступінчастою системою очищення.

Довідка

Традиційно солому використовують як підстилку у тваринництві або після збирання врожаю розбивають у січку, розкидають по полях і заорюють, щоб знизити на 30% внесення добрив. Але на практиці економічно вигідніше солому, зібрану у валки (й нікуди не реалізовану), просто спалити, навіть ризикуючи заплатити штраф.

Без допомоги інвестняні

Ви думаєте, немає інвесторів? Іноземців із грішми, які мають досвід будівництва та експлуатації біогазових установок у себе на батьківщині (наприклад, у Європі) і бачать українські можливості в цій енергетичній сфері, достатньо. Більше того, вони готові й реально ризикують, намагаючись зайти на український ринок.

Але, по-перше, в цьому випадку не йдеться про сонячну або вітрову установку, де в гонитві за найвищим у Європі «зеленим» тарифом дорогу проклали місцеві дуже впливові грошові мішки. Та й вартість будівництва біостанції вища.

Про корупцію, яка на кожному кроці чекає наївного західного інвестора, і говорити не доводиться. Нарешті, навіть якщо біопаливну електростанцію вдасться побудувати, то її підключення до електромереж, безперечно, остудить запал найбільш відчайдушного інвестора. Прикладів удосталь.

Уже, мабуть, десять років минуло, як українсько-словацький інвестор захотів побудувати в Ковелі електростанцію на трісці потужністю 5 МВт. Економія виходила хороша — термін окупності до п’яти років.

Інвестор витратив гроші на техніко-економічне обґрунтування та на розробку проєктної документації, але електростанції так і не побудував. Причина банальна. Для підключення до зовнішніх мереж місцеві (приватні) обленерго виставили додаткові умови, які ледь не подвоїли вартість проєкту.

Ще один приклад. Тепер уже з дансько-ірландським інвестором, який наважився у 2019 році побудувати у Хмельницькій області солом’яну електростанцію потужністю 46 МВт. (Споживання соломи — 30 тонн (залізничний вагон) на годину.)

Однак будівництво станції досі не розпочалося.

Є, звісно, в Україні успішніші проєкти БПЕС, але вони в ситуації, що склалася, загалом не допомагають позбутися враження, що енергетична, і, зокрема, газова, залежність у нашій багатій країні, на жаль, не випадкова…

Стомлені Донбасом. Окупація як ідентичність

0

Онтологічна безпека – це процес, за допомогою якого держави зміцнюють свою ідентичність. Якщо подібні відносини з іншими країнами якось порушуються, виникає гостре відчуття онтологічної незахищеності. І вже вона проявляється у вкрай непоясненному з боку поведінці.

Цей термін прекрасно підійде для вивчення війни на сході України. Він взагалі досить універсальний. Адже свого часу онтологічну безпеку використовували як основу для аналізу бойових дій в Косово, ядерних інтересів Ірану і навіть міграційної кризи в Євросоюзі. Тільки на прикладі Донбасу її поки що не застосовували.

Треба розуміти логіку Кремля. Дослідник Стефано Гуччіні вважає розпад СРСР каталізатором, що викликав в Росії суцільну і переважну онтологічну тривогу, через що влада особливу увагу приділяє питанням геополітики. Політики намагаються переосмислити місце своєї країни в міжнародній системі. Тому Стефано виділяє кілька напрямків, в яких рухаються держави з кризою зовнішньополітичної ідентичності. вони:

  1. Заперечують існування будь-якої кризи або визначають його як непорозуміння.
  2. Намагаються залучити навколишні країни з даного приводу.
  3. Адаптуються до проблеми.
  4. Намагаються сформувати міжнародну спільноту так, щоб воно збігалося з їх критеріями.

На Донбасі, судячи з усього, трапився останній варіант. Той же Флемминг Хансен визначав загибель СРСР як неймовірно травмуючої для росіян події. Вона, судячи з усього, і викликала їх онтологічну незахищеність, породивши внутрішній наратив боротьби з країнами Заходу. По суті, сприйняття цивілізованого світу як постійного ворога і формує внутрішній порядок, при якому росіянам простіше жити.

Є багато точок зору, які апелюють то до бажання Кремля вплинути на американську гегемонію, то на ображену честь – проте кожен з названих мотивів впирається в «особливий шлях» Росії, абсолютно відрізняється від західного розвитку. І у всіх варіантах роль України – досить важлива – просто ігнорується.

Йонас Гейл Педерсен спробував зрозуміти причину анексії Криму. І його версія також призводить до онтологічної безпеки Росії – незважаючи на безперечно високу ціну за такі вчинки. Матеріальні або ідейні пояснення тут просто не працюють. У своїх дослідженнях Педерсен найбільше цікавився подіями, що йдуть безпосередньо перед анексією і відразу після неї – відрізок з 21 лютого по 25 березня 2014 року. Шкода, що в таких умовах саме вторгнення і його наслідки залишаються відносно нерозкритими.

У Криму окупанти майже обійшлися без крові. На Донбасі пішли неймовірно важких втрат, хоч спочатку він і припускав меншу тривалість конфлікту і якусь частку секретності. Складно їх змішувати докупи: якщо на півострові Кремль швидко домігся своєї мети, то на сході України все доведеться розглядати під іншим кутом. Але зрозуміло, що російська онтологічна безпеку тісно пов’язана з розривом звичних відносин з Україною.

Ще в 2012 році Chatham House випустили звіт про російську soft power в Україні. Там чітко говорилося: «Для Кремля збереження впливу на Київ – щось більше звичайних зовнішньополітичних пріоритетів. Швидше, це справжній екзистенціальний імператив. І велика частина політичної еліти РФ сприймає Україну виключно як частину власної ідентичності».

Як ви розумієте, втрата проксі-держави на кордоні значила для росіян втрату тієї самої ідентичності. Українська ж ідентичність тут сприймалася як вигадка. Існувало зневага. І це «особливе» ставлення до України додатково підкреслювало російську ідентичність.

У 2019 року в мережу витекла електронне листування Владислава Суркова – колишнього радника Путіна і основоположника війни на Донбасі. Простежується воістину ненаситне бажання Москви володіти значним впливом в Україні. Близько чотирьох тисяч листів – і все підтверджують, скільки часу, сил і ресурсів російська агентура кинула на повноцінне втручання у внутрішні справи сусідів.

Велика частина обговорень – спроба знайти уразливості української держави, здатні дати РФ шанс на контроль ситуації. Спроби підтримати сепаратизм в східних областях України, витрати на цю кампанію, поширення дезінформації та навіть організація вуличних протестів. Загалом, навряд чи хтось сперечатиметься з щирою зацікавленістю Кремля в місцевих справах.

Учасники листування називають Україну невід’ємною частиною Росії і припускають, що легалізувати їх втручання може бажання захистити добробут всієї країни. Якщо згадати онтологічну безпеку, знайдеться і відповідь на головне питання. Росіяни активно обговорювали, наскільки корумпованість українського уряду при Януковичі полегшила їм завдання по маніпулюванню всією державою в цілому.

По суті, Путін і його оточення створили для Росії новий розпорядок, в якому українська влада стабільно ненадійна, а здійснювати контроль над нею просто необхідно. І тут такий шок: адже найбільш шкідливим моментом для онтологічної безпеки РФ стало падіння дружньої для неї Партії регіонів, базовим регіоном якої був Донбас. Хоч до вересня 2014 роки не втекли політики з ПР і перегрупувалися в нову силу, контроль з боку Москви вже не був гарантований. А процес люстрації посилив занепокоєння Кремля.

Всі ці події і привели до російської готовності вторгнутися на Донбас.

Атомна енергетика XXI століття: як Україні не залишитися за бортом

0

Використання малих модульних реакторів стає світовим трендом

Україна збирається переорієнтуватися на використання сучасних ядерних реакторів малої потужності. Про такі плани в річницю аварії на Чорнобильській АЕС заявив президент Володимир Зеленський, однак цей проект в нашій країні обговорюється вже кілька років. Чи має цей проект перспективи, і чи зможе Україна стати світовим хабом з виробництва модульних реакторів, як про це говорять наші зарубіжні партнери?

Україна має намір використовувати сучасні атомні реактори, зокрема, модульні реактори малої потужності. Про це повідомив президент Володимир Зеленський під час зустрічі з генеральним директором МАГАТЕ Рафаелем Маріано Гроссі.

Така заява досить символічна, оскільки вона пролунала в 35-ту річницю аварії на Чорнобильській АЕС.

Незважаючи на трагедію та її наслідки, наша країна не відмовилася від атомної енергетики. Після зупинки ЧАЕС в кінці 2000 року в Україні продовжують працювати чотири атомні електростанції, на яких експлуатуються 15 енергоблоків. “Атомка” на сьогодні забезпечує виробництво більше половини всієї електроенергії в країні.

Будівництво нині діючих 15 блоків (а також чотирьох блоків Чорнобильської АЕС) було розпочато ще в 1970-1980-і роки, і більшість з них почали роботу за радянських часів. Лише три були введені в експлуатацію після розвалу СРСР – шостий енергоблок Запорізької (1995 рік), четвертий енергоблок Рівненської (2004 року) та другий енергоблок Хмельницької АЕС (2004 рік).

Таким чином, 12 енергоблоків вже вичерпали проектний термін експлуатації, який становить 30 років. Оператор українських атомних станцій – НАЕК “Енергоатом” – періодично проводить переоцінку безпеки енергоблоків і продовжує терміни їх експлуатації. У компанії вважають, що для більшості блоків він може скласти до 60 років.

Забута історія

Реактори малої і середньої потужності, або модульні реактори, ще не дуже добре відомі, хоча інтерес до них останнім часом значно зріс в різних країнах світу.

Однак, насправді, заява Володимира Зеленського не є сенсацією. Ще в 2017 році була озвучена ідея локалізації в Україні виробництва обладнання для малих модульних реакторів. Тоді мова йшла ні багато ні мало про створення в нашій країні виробничого хаба з метою експорту відповідного обладнання в різні точки світу.

У 2018 році НАЕК “Енергоатом” і американська компанія Holtec International, яка є одним зі світових лідерів з розробки і виробництва компонентів атомних реакторів, підписали меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці у використанні в Україні малих модульних реакторів SMR-160 (проектна потужність складає 160 магаватт).

У лютому 2020 року тодішній т.в.о. глави “Енергоатома” Павло Павлишин заявив, що Україна має намір переорієнтуватися на будівництво малих модульних реакторів, які, крім іншого, можуть працювати в режимі маневрування потужністю.

У нашій країні маневрових потужностей якраз і не вистачає. Як відомо, великі реактори АЕС не дозволяють маневрувати потужність, що створює значні проблеми в пікові періоди споживання електроенергії (на сьогодні ця проблема в основному вирішується вкрай непопулярними, перш за все, з політичної точки зору, перетоками з Білорусі та Росії).

Але і це ще не все.

У квітні 2021 року свою технологію малого модульного реактора Україні представила інша американська компанія – NuScale Power. В “Енергоатомі” повідомили, що такий реакторний модуль може використовуватися не тільки для вироблення електроенергії, а й для виробництва водню і опріснення води, а також для спільної роботи з вітроустановками.

Але на якій стадії реалізації знаходяться ці проекти сьогодні?

“З приходом нової команди (в НАЕК “Енергоатом”) все заглохло, і тому те, що сказав президент, це – певний сюрприз”, – заявила в коментарі експерт з питань енергетики Ольга Кошарна.

З приходом нової команди (в НАЕК “Енергоатом”) все заглохлоФото: Енергоатом

За її словами, нинішнє керівництво “Енергоатому” активно просуває ідею добудови третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС: “Але з урахуванням складнощів в нашій об’єднаній енергосистемі з маневруванням, збільшенням виробництва нерегульованої електроенергії на відновлюваних джерелах, добудовувати два блоки базової потужністю 2 гігавата (по 1 гігавату або 1000 мегават кожний), не має ніякого сенсу”.

Нагадаємо, на Хмельницькій АЕС функціонують два енергоблоки зі встановленою потужністю 1000 мегават кожний. При цьому ще два блоки залишаються недобудованими (готовність третього блоку становить 75%, четвертого – 28%). Раніше передбачалося, що добудова двох енергоблоків має здійснюватися у співпраці з Росією, однак після російської агресії цей проект був зупинений. Проте, плани щодо добудови зберігаються донині.

Головне – маневри

Важливий момент – до недавнього часу в Україні, як і в усьому світі, частка “зеленої” енергетики в загальному енергетичному балансі була досить мала, але в останні роки, перш за все, через найвищий в Європі “зелений” тариф, вона бурхливо розвивається в нашій країні, і зараз на неї припадає близько 10% всієї виробленої в Україні електроенергії.

Але “зелена” генерація вкрай нестабільна, оскільки вона в значній мірі залежить від погодно-кліматичних умов (а сонячні електростанції, до того ж, зі зрозумілих причин, не можуть працювати в нічний час). Крім того, такі станції не можуть працювати в маневреному режимі.

Атомні електростанції, як було зазначено вище, також не здатні маневрувати потужність. В результаті, “Енергоатом” змушений все частіше знижувати потужність енергоблоків АЕС, а то і тимчасово відключати їх від енергосистеми.

На сьогодні маневреність забезпечують, в основному, теплові електростанції (ТЕС), а також гідроелектростанції, однак частка останніх у виробництві електроенергії вкрай мала – трохи більше 5%.

Але з ТЕС теж є проблема – їх неекологічність, особливо тих, які працюють на вугіллі.

На думку експерта Центру Разумкова Максима Білявського, зокрема є проблема з Бурштинським енергоостровом.

Бурштинський енергоострів з’єднаний не з українською енергетичною системою, а з енергосистемою ЄС. Головний компонент “острова” – Бурштинська ТЕС знаходиться в Івано-Франківській області, вона входить до складу компанії ДТЕК Ріната Ахметова. Основне паливо на станції – вугілля.

Білявський впевнений, що рано чи пізно потрібно буде виводити з експлуатації потужності Бурштинської ТЕС, створювати конкуренцію, в тому числі, шляхом установки на “острові” малих модульних реакторів.

“Що стосується об’єднаної енергосистеми, то тут такі проекти менш цікаві. Але вони теж будуть актуальними, так як нам потрібно підвищувати рівень гнучкості – так звані маневрові потужності. І малі модульні реактори в цьому якраз можуть допомогти разом з розвитком систем накопичення електричної енергії” , – зазначив експерт. – Однак поки не буде впроваджений повноцінний ринок електроенергії, малі модульні реактори можна розглядати виключно як заміну застарілих об’єктів теплової генерації”.

При цьому він сумнівається, що малі модульні реактори зможуть замінити атомні електростанції: “На мій погляд, вони можуть бути виключно доповненням до них”.

Але не будемо забувати, що українські АЕС, навіть з урахуванням продовження термінів їх експлуатації, не можуть працювати вічно.

“Зрозуміло, що те, що у нас зараз працює, потрібно буде колись знімати з експлуатації, і на заміну ці малі модульні реактори будуть в самий раз”, – говорить Ольга Кошарна.

При цьому, за її словами, вартість установки малих модульних реакторів майже вдвічі нижче, ніж будівництва реактора великої потужності: “Оцінки становлять від 2700 доларів до 3500 доларів, тоді як для 1 кіловата великих реакторів – на 1000-1200 мегават – це 5000-7000 доларів”.

А будувати (або, правильніше, встановлювати) малі модульні реактори можна, в тому числі, і на майданчиках АЕС.

Крім того, є можливість інсталювати за аналогією з конструктором відразу кілька модулів в одному місці. Якщо один модуль має, наприклад, потужність близько 200 мегават, то кластер з декількох таких модулів буде мати вже потужність 400-1000 мегават, що можна порівняти з реакторами на АЕС.

Окремий момент – паливо для реакторів. Зараз на українських АЕС використовується російське паливо компанії ТВЕЛ і американське – Westinghouse. При цьому частка першого постійно зменшується, а частка другого – збільшується.

За словами Максима Білявського, використання малих модульних реакторів дозволить ще більше диверсифікувати паливо.

Ольга Кошарна згодна: “Коли є можливість на ринку купувати паливо не одного виробника, присутня конкуренція – як технічна, так і цінова”.

Досить болючим питанням для України є видобуток урану, який є сировиною для ядерного палива. Як відомо, наша країна довго, але безуспішно намагалася налагодити власне виробництво ядерного палива.

“Наш уран за собівартістю є неконкурентним на світовому ринку, – говорить Кошарна. – Але не завжди економічна рентабельність має превалювати при прийнятті рішень, тому що ми – єдина країна в Європі, яка видобуває уран. Це – стратегічний напрямок, тому зберегти таке виробництво потрібно будь-яким чином”.

Назустріч хабу

Таким чином, немає ніяких сумнівів в тому, що Україні для використання потрібні малі модульні реактори.

Тим більше, що зараз це, можна сказати, світовий тренд. Особливо в цьому досягли успіху Канада і, звичайно ж, США.

Але чи зможе наша країна стати тим самим хабом з їх виробництва, про що говорилося ще в 2017 році?

Максим Білявський вважає, що це реально, але в довгостроковій перспективі.

У найближчій перспективі, за його словами, необхідно почати експлуатацію Центрального сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) в Чорнобильській зоні. Очікується, що це відбудеться вже в травні 2021 року, але поки 100%-ої впевненості в цьому немає.

ЦСВЯП, до речі, будується за технологією компанії Holtec International, яка запропонувала локалізувати виробництво компонентів малих модульних реакторів в нашій країні.

Ольга Кошарна, в свою чергу, впевнена, що Україна має всі можливості для локалізації виробництва обладнання для малих модульних реакторів.

“У нас є виробництво металу, у нас арматурне і кабельне виробництво, є машинобудування. Найголовніше – у нас є два унікальних підприємства – сєверодонецький “Імпульс” і “Радій” в Кропивницькому, які роблять системи управління безпеки реактора і управління технологічними процесами. Якщо ми не будемо випускати щось нове, ми все це втратимо. 80% локалізації (малих модульних реакторів) ми могли б робити”, – сказала експерт.

Але для цього потрібно створювати спільні підприємства із зарубіжними партнерами, отримувати ліцензії на виробництво.

“Цим потрібно цілеспрямовано і системно займатися”, – резюмувала Кошарна.

Білоруський терористичний халіфат

0

У Білорусі примусово посадили пасажирський літак Boeing 737 авіакомпанії Ryanair, що летів за маршрутом Афіни-Вільнюс.

Причиною посадки було нібито перебування на борту літака бомби, але як виявилося, це було прикриття для затримання одного з авторів Telegram-каналу NEXTA Романа Протасевича.

Слід розуміти, що наказ про посадку літака в Мінську віддав особисто Олександр Лукашенко, а сам Boeing 737 був взятий на супровід винищувачем МіГ-29 ВПС Республіки Білорусь на підльоті до кордону з Литвою.

Тобто, Білорусь, примусовим чином, під хибним приводом, та ще й із застосуванням винищувача, посадила на своїй території літак, які летів через її повітряний простір, щоб затримати неугодного діючої влади людини. Літати над Білоруссю стає небезпечним!

А якби пілоти Boeing 737 відмовилися сідати в Мінську, МіГ-29 відкрив би вогонь?

Білорусь перетворюється з авторитарної держави в якийсь східноєвропейський терористичний халіфат.

Не шукайте тотальну зраду: як США послали сигнал Путіну

0

Про часткове скасування американських санкцій щодо “Північного потоку-2”. Чому часткове? Санкції скасовують проти німців, але зберігають проти росіян. Далі читайте російською.

О частичной отмене американских санкций по Норд-Стрим-2. Почему частичной? Санкции отменяют против немцев, но сохраняют против россиян. Не стоит рассматривать это как тотальную зраду. Это уже особенности внешней политики от Байдена. Для нового президента США важно восстановить в полном объеме партнерские отношения с Германией. Во-вторых, США готовы пожертвовать уступками по этому газопроводу чтобы «умиротворить Путина», чтобы Россия отступила от украинской границы, и не пугала ни нас, ни страны Балтии. И это «конструктивный сигнал» перед встречей Байдена и Путина. Я о таких предложениях от американских аналитиков слышал еще в апреле. Это «отрыжки» «обамовщины». И на будущее надо быть готовыми к такой «гибкости» новой администрации США. В-третьих, газопровод Норд-Стрим-2 был почти построен, и американцы, судя по всему, были уверены в том, что он будет достроен. Но нам надо всегда помнить о наших интересах. В этой связи думаю, что правильно Зеленский сегодня дал прямую критичную оценку о том, что это будет личным проигрышем Байдена.

Нас доб’є війна компромату?

0

Розслідування Бігуса про Порошенко і Медведчука навряд чи відкрило Америку. Зв’язок двох політиків, їх близьке знайомство, робота Медведчука в ТКГ. Навіть спільне перебування в рядах однієї партії – це я згадую СДПУ (о) – були не те що секретами Полішинеля. Вони лежали на поверхні.

Було якось незручно спостерігати, коли люди знову і знову витягали ці факти і підносили як небачене відкриття. Так, зараз вийшов відчутний удар в медіа – особливо за планами Порошенко щодо повернення на Банкову. Але давайте будемо реалістами. Цей удар не став, та й не міг стати вирішальним.

Дихотомія Зеленський / Порошенко не має сенсу настільки ж, наскільки неможливо їх повноцінне порівняння між собою. Проблема-то не в тому, що хтось ризикнув покритикувати Пороха. Це, в принципі, штука навіть необхідна, щоб його штабісти не дрімали зайвий раз. Але висновки з подібних кейсів важливі.

Вони дають чітке розуміння: для поставлених цілей куди грамотніше створити інформаційний міхур, буквально непробивний. Тотальна відданість прихильників – те, що зіграє краще електорату, зібраного на більш універсальній основі. Пузир, який так люблять критикувати блогери, насправді рятує від падіння підтримки в ситуації з тим же компроматом.

Падіння Порошенко через чергову дозу Бігуса? Очікувати немає сенсу. Його прихильники сформували свою думку – вкрай негативну – щодо «викривачів» ще під час історії з Свинарчук. В Україні, як і більшості країн світу, джерело повідомлення буває куди важливіше його кінцевого посилу. Це працює із Зеленським, Тимошенко, Порошенко, та хоч колишніми регіоналами. З ким не працює – той, в принципі, і шансів не має.

Це прекрасний показник ситуації, в якій політиків поїдають не діє опонентів – намагаються вони самі, роблячи крок за кроком. Адже тотальна розкрутка Медведчука як топ-кардинала проросійських сил в Україні – медіа-продукт, що йде корінням в еру Порошенко. На практиці ж виходить, що кум Путіна є спойлером куди більшої загрози. Група Льовочкіна – Фірташа набрала таку міць, що складно не помітити.

Після поразки в 2014 році ці панове зібрали під своїм крилом останки Партії регіонів і лише згодом були підбиті залпом з флангу – там зібралися карикатурний Рабинович і сам Медведчук. В результаті звірячий спосіб останнього багато в чому формувався для того, щоб патріоти могли рятувати державу від небезпеки, яку той буквально випромінював. І, о диво, цим подарунком встиг скористатися навіть Зеленський.

Зараз у нас є ще одна проблема. Журналіст-викривач, тобто Бігус, безпосередньо визнав: так, плівки нарізані і відповідним чином пов’язані з СБУ. Виходить, що силовики замість повноцінних слідчих дій просто передають їх до Офісу президента. А вже там матеріали нарізають, розкидають в різні медіа – в першу чергу «Обозреватель», з якого вийшов нинішній технолог Банковій.

А вже потім влада дає відмашку. І всі ці записи публікують в акурат за два дні до прес-конференції Зеленського, де той знову спробує постати на білому коні.

Історія погано пахне, і навіть не через політичні преференцій. Адже якби плівки виявилися основою розслідування – вийшов би позитивний приклад роботи державних структур. Але в результаті ми побачили просте використання спецслужб у суто політичних цілях. Проблема в застосуванні компромату, «сенсацій» з підслуханими розмовами, яких за пару років стало занадто багато.

Такі методи відкривають цілий океан можливостей, який ніхто не зможе контролювати. Плівки Деркача? Записи Лерос? Нинішні? Все це не перейшло в нормальні виробництва, заради яких подібний компромат і можна робити в іншій країні. По суті, це навіть не докази, зібрані в рамках законної процедури розслідування. Правових наслідків бути не може – лише медійні.

На жаль, війна компроматів може стати силою, яка, врешті-решт, знесе вітчизняну політику на куди більшу (глибоке, мається на увазі) дно. Я пам’ятаю, коли в ОП вперше додумалися дістати з кишені плівки Порошенко – Медведчука: це сталося в ті дні, коли народ побаловали черговою порцією історій про «вагнергейте». Опозиція таранила Єрмака, намагаючись створити ТСК. У відповідь Банкова дістала першу партію записів і віддала їх «Обозревателю».

І відразу ж запропонувала створити одну-єдину ТСК – одночасно по «вагнеровцам» і плівкам Порошенко. Ну хто б міг подумати, що так все і вийде? Загалом, хто б у цій підкилимної війні ні брав участь, сама по собі боротьба за допомогою компромату ризикує залишити нам довгострокові наслідки. Не найкращі, смію зауважити.

Обов’язково підуть і плівки Зеленського, і будь-якої людини на Банковій в майбутньому. Адже в нашій політиці якось складно створити унікальну річ лише для себе. Вона завжди виявиться методом (або технологією) для наступних поколінь політиків. А ми до сих пір складаємо політичне середовище в рамках мало не футбольної трибуни. Більшість приходить за кого-то хворіти, меншість спостерігає за красою гри в цілому. І лише одиниці на стадіоні спостерігають за дотриманням правил.

Щоб в результаті не програти – будь ласка, не грайтеся в коряву дихотомію «Зеленський або Порошенко». Їх обох складно оцінювати, помістивши в одній системі координат. Що гірше – монетизувати сконструйований патріотизм або ідеалістичний саботаж, що йде від душі? Можна спробувати відповісти. Але і ця відповідь дасть можливість більше зрозуміти самих себе, ніж обговорювану проблему.

Але ж «треті сили» рано чи пізно з’являться. Обов’язково.

Як Європа може дати відсіч Росії і Китаю – Bloomberg

0

Найважливіший геополітичний проект, про який ви досі не чули, називається «Ініціатива трьох морів».

Це спроба 12 східних членів Європейського союзу оновити фізичні і цифрові канали між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями. Це багатообіцяюче вже само по собі. Але найцікавіше, що цей почин – чи не найкраща відповідь Європи на зазіхання Росії і Китаю.

Висунули ініціативу Хорватія і Польща в 2015 році. Потім в неї влилися всі держави – члени ЄС. Незважаючи на жваву економіку, по частині інфраструктури цей регіон багато в чому відстає від решти Євросоюзу. Подорож автомобільним і залізничним транспортом займає в середньому вдвічі-вчетверо довше, ніж в решті частини ЄС.

Крім іншого, не вистачає хороших автомагістралей, залізничних шляхів і газопроводів в напрямку південь – північ. Це спадщина холодної війни. Радянські гегемони подбали про те, щоб російський газ, танки і війська рухалися без перешкод зі сходу на захід, але іншими зв’язками між окупованими країнами знехтували.

Ініціатива трьох морів задумана з тим, щоб це змінити. До її проектів належить, наприклад, порт в Хорватії, який зможе приймати танкери зі скрапленим природним газом, зокрема, з США – і трубопроводи, по яких цей газ піде на північ в країни-партнери. У Польщі вже є термінал СПГ.

На задньому плані незримо відчувається привид Росії. Вона довгий час користувалася роллю постачальника енергії, стверджуючи свою владу над транзитними країнами. Зараз Росія зловісно обплутує весь регіон новими зв’язками – через Чорне море на півдні і Балтійське море на півночі. Останній проект «Північний потік – 2» йде прямо з Росії до Німеччини і вже пробудив серед поляків і прибалтів старі побоювання, що їх обійдуть, будуть шантажувати або зовсім відріжуть.

Крім цього ініціатива включає в себе шосе, залізниці, річкові порти, мости і багато іншого. І звичайно ж оптоволоконні кабелі з блискавичною швидкістю передачі, а також все необхідне для запуску телекомунікаційних мереж п’ятого покоління (5G).

Тут головна страшилка – вже Китай. Прагнучи до статусу наддержави, Пекін давно просуває масштабні інфраструктурні проекти, щоб зміцнити свій вплив у Східній Європі. Флагманський проект тут – «Один пояс, один шлях», куди увійшли порти, залізничні й автомобільні дороги та цифровий зв’язок по всій Євразії і Африці. Інший проект називається 17 + 1, в ньому Китаю відводиться перше місце, а решта 17 учасників – східноєвропейські країни, в тому числі десять учасників «Ініціативи трьох морів».

Багато з китайських ініціатив – слабо замасковані спроби поширити владу Пекіна по всьому світу. Часом Китай фінансує порт або міст на грабіжницьких умовах, заганяючи позичальника в боргову яму. В інших випадках китайці відкрито пропонують свої щедроти в обмін на політичну підтримку.

Кричущий приклад тут – Угорщина. Вона співпрацювала з Китаєм з гігантського проекту будівництва залізниці з Будапешта в Белград і грецький порт Пірей, чий контрольний пакет акцій належить державній китайської компанії. З тих пір Угорщина незмінно викликає подив в Брюсселі, раз по раз блокуючи декларації ЄС проти порушень прав людини в Китаї. Уже в цьому місяці, наприклад, Будапешт наклав вето на заяву ЄС з критикою Пекіна за придушення демократії в Гонконзі.

Почасти це відбиває примхи прем’єр-міністра Угорщини автократа-популіста Віктора Орбана: він розгорнув пропаганду проти ЄС і вважає за краще залишати собі простір для маневру. Але винен і сам альянс. Хоча Брюссель шле в регіон чимало грошей (ті ж Польща і Угорщина – головні пільговики євросоюзного бюджету), за частиною інвестицій в інфраструктуру він явно оголив свій фланг, і цю прогалину поспішили заповнити китайці.

Спочатку ЄС поставився до ініціативи трьох морів насторожено. Політичний розкол між західними і східними членами альянсу за останні роки посилився, оскільки Угорщина і Польща послабили верховенство закону і скотилися в популізм. Тому спочатку ця ініціатива пахла східній спробою згуртувати регіон проти Брюсселя.

Це не так. Швидше, це далекоглядна спроба забезпечити процвітання регіону та припинити знущання Росії і втручання Китаю. США зрозуміли це раніше, ніж ЄС. Вашингтону особливо сподобалися цифрові устремління цієї ініціативи, – в них він побачив шанс перекрити китайському телекомунікаційному гіганту «Хуавей» дорогу до будівництва нових мереж 5G в регіоні.

«Ініціатива трьох морів» – прекрасна ідея, і Вашингтон, Брюссель, Берлін та інші західні столиці повинні її підтримати. США і ЄС вже пообіцяли купу грошей – але треба ще. І ентузіазму теж.

Однак ЄС повинен чітко уявляти свої перспективи. По-перше, всі учасники, включаючи Угорщину, зобов’язані визнати геополітичний підтекст і недвозначно заявити про свою вірність Брюсселю, відмовившись від флірту з Пекіном. По-друге, ця ініціатива не може стати зародком якогось нового східного блоку, який протиставляє себе решті частини ЄС.

Замість цього спільний європейський проект має ознаменувати початок давно назрілого примирення і інтеграції між Сходом і Заходом Європи. Якщо 12 країн між трьома морями цю ідею підтримають, то блок з 27 членів стане новим оплотом ширшого Заходу.

Амністія тіньових капіталів: високі ставки та “презумпція винуватості”

0

Дефіцит держбюджету, криза у стосунках з МВФ та економічні проблеми, викликані пандемією, змушують українську владу шукати додаткові ресурси для порятунку економіки.

Наприклад, у вигляді податкових надходжень від амністованих капіталів. Відповідні законопроекти – № 5153 та № 5155 – вже зареєстровані у парламенті. Щоправда, кожен із них недосконалий, що може стати на заваді важливому для України процесу податкової амністії. Головні недоліки законопроектів, на мій погляд, це так звана “презумпція винуватості” для власників тіньових статків і високі ставки оподаткування.

Зізнайся у порушенні законодавства й заплати 5-9% податків

Але все по порядку. Добровільне декларування, що передбачається проектом закону № 5153 від 25.02.2021, має проводитися з 1 липня 2021 року по 1 липня 2022 року.

Особи, які можуть, відповідно до цього законопроекту, скористатися правом на таке декларування та не скористаються ним, будуть вважатися такими, що повідомили контролюючий орган про відсутність у їхній власності активів, одержаних чи набутих за рахунок доходів, з яких не сплачено податків. Тобто ті, хто використає таке право, юридично визнають себе неплатниками податків.

Не зможуть подати “нульову декларацію” ті, хто, починаючи з 1 січня 2005 року, подавали або мають подавати декларації відповідно до закону у сфері запобігання корупції або претендували/претендують на посади державної служби. Об’єктами декларування не можуть бути активи фізичної особи, одержані чи набуті декларантом внаслідок вчинення діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень.

Виключення – ухилення від сплати податків, порушення у сфері валютного законодавства, порушення у сфері захисту економічної конкуренції. Законопроектом надано право подавати знеособлені декларації через уповноваженого представника – нотаріуса. Декларант зобов’язаний документально підтвердити грошову вартість таких об’єктів декларування.

Тепер про обсяги збору при поданні “нульової декларації”:

  • 5% з валютних цінностей, розміщених на рахунках у банках України та з майна, зареєстрованого в України;
  • 9% з валютних цінностей та майна, розміщеного за кордоном;
  • 2,5% від номінальної вартості облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

Для того, щоб пройти процедуру добровільного декларування, суб’єкт мусить попередньо розмістити кошти в національній та іноземній валюті у готівковій формі та/або банківських металах на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання в банках України. Банк має додатково перевірити джерела походження активів, керуючись порядком, визначеним законодавством у сфері фінансового моніторингу.

Важливо, що в розглянутих законопроектах відсутній механізм створення умов для інвестування амністованого капіталу в економіку країни. Умову щодо зберігання легалізованих грошових коштів в банківських установах серйозно сприймати не можна, оскільки поштовху для економічного розвитку вона не забезпечить.

Як переконати власників тіньових капіталів стати декларантами?

Одразу хочу запитати потенційних учасників податкової амністії: чи готові вони легалізуватися на таких умовах – заплатити 5% або 9% вартості активів, одночасно заявивши про свої порушення податкового законодавства?

Не певен, що охочих буде дуже багато. Особливо, якщо зважати на те, що якихось додаткових преференцій від цього вони не отримають, а от клеймо неплатника податків де-юро залишиться.

Амністія статків невідомого походження – це один із важливих кроків розробленої мною комплексної програми реформування податкової системи України. Тому я вже кілька років на зустрічах із законодавцями й підприємцями, у медіа наголошую на умовах, за якими така амністія стане ефективною для держави й цікавою та вигідною для власників капіталів.

Однією з цих умов є застосування до суб’єктів процесу правового принципу презумпції невинуватості. Якщо перевірки, то тільки за спрощеною схемою на предмет наявності прямих загроз державі через вплив “політичного капіталу” й для виявлення капіталів кримінального походження.

Амністія не повинна бути вибірковою, можливість розпочати свою податкову історію з чистого листа повинен мати кожен громадянин. До того ж потенційний інвестор із тіньовими активами має бути впевненим, що держава захистить його легалізовані статки і не накине йому у майбутньому на шию податковий зашморг. Але таких гарантій вищезгадані законопроекти, на жаль, не пропонують, а репресивний характер вітчизняної фіскальної системи говорить про високий рівень відповідних ризиків.

Також я завжди роблю акцент на необхідності запровадження максимально низьких ставок оподаткування під час легалізації капіталів невідомого походження – від 2,5% до 5%. Розумно було б створити пільгові податкові умови для інвесторів з амністованим капіталом і встановити додаткові преференції для закордонного капіталу при поверненні його в країну.

Позитивом у передбаченій кампанії вважаю те, що в якості інструмента амністування тіньового капіталу планується надання можливості придбання облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Я неодноразово радив це у своїх публікаціях, наголошуючи на тому, що мова в цьому випадку може йти виключно про довгострокові ОВДП.

До того ж процедура купівлі ОВДП має бути максимально простою. Вкладник оформлює заявку в банк (не у податковий чи інший держорган!) із зазначенням наміру – “легалізація капіталу” – та бажаним обсягом коштів. Жодних даних про поточне місцезнаходження коштів заявник не вказує.

Банк приймає рішення у стислі терміни. Якщо воно позитивне, сторони укладають договір про купівлю ОВДП, і заявник перераховує кошти. На мій погляд, ця зрозуміла й вигідна для всіх учасників формула спонукатиме бізнес та громадян виводити з тіні свої капітали й інвестувати їх в українську економіку.

Є ще одна умова, яка додасть мотивації до легалізації статків, – ця кампанії повинна бути єдиноразовою, і це також має бути зафіксовано у відповідному законі.

Перший крок без права на другий шанс

Переконаний, що податкова амністія – це лише одна ланка в системі податкової реформи, якої конче потребує українська економіка. Держава має створити вітчизняним підприємцям такі умови, за яких працювати легально й прозоро буде економічно вигідніше й зручніше, ніж у тіні.

На жаль, поданим законопроектам бракує системності та далекоглядного розрахунку. Вони мають, радше, фіскальну спрямованість, необхідну для латання дірок у бюджеті, і не можуть забезпечити необхідний рівень довіри між державою і бізнесом/соціумом. А без цієї складової не варто очікувати на позитивний результат.

Звісно, будь-яку реформу можна провести нашвидкуруч. Та чи матиме Україна другий шанс, якщо запланована амністія капіталу провалиться й довіру до держави буде вкотре підірвано?

Увертюра до президентських виборів

0

Може спрацював ефект «чарівного копняка», може президент задумався над класичним питанням «тварина я тремтяча чи право маю?», може мав місце синтез обох чинників та поки невідомих підводних течій – але доконаним явищем стало часткове очищення (можливо, тимчасове) інформаційного простору і де-факто старт нової президентської кампанії.

Санкції проти народного депутата від «Опозиційної платформи – За життя» Тараса Козака можуть стати темою, яка не зникне з ноосфери за кілька днів. Поки що увага акцентується на забороні виходу в ефір телеканалів, підконтрольних колишньому високопоставленому податківцю та митнику і чинному соратнику одіозного Віктора Медведчука. Без часто істеричних «112 Україна», ZIK і NewsOne, які після заборони ретрансляції на територію України специфічного телепродукту Російської Федерації стали виконувати роль пропагандистів країни-агресора, вітчизняний ефір стане більш цивілізованим – але річ не лише в каналах.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» на п’ять років у Козака передбачені такі проблеми: блокування активів – тимчасове обмеження права користуватися та розпоряджатися належним майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона передання технологій, прав на об’єкти права інтелектуальної власності.

Що стосується безпосередньо «112 Україна», ZIK і NewsOne, то санкції передбачають заборону організаціям, якими володіє Козак, користуватися радіочастотами України, надавати послуги з ретрансляції/розповсюдження телепрограм та надання телекомунікаційних послуг, анулювання або зупинку ліцензій та інших дозволів для здійснення діяльності.

Передісторія сьогоднішніх подій відносно давня. Ще 4 жовтня 2018 року Верховна Рада підтримала звернення до РНБО щодо введення санкцій проти компаній, які входять у структуру власності телеканалів 112 Україна і NewsOne. Щоправда, офіційно визнано приналежність цих медіа-ресурсів до Тараса Козака пізніше. 12 жовтня 2018 року він оприлюднив інформацію про купівлю телеканалу NewsOne (ТОВ «Новини 24 години») з оцінкою 41–42 мільйони гривень, у грудні повідомив про купівлю дев’яти компаній групи 112 Україна, оцінивши їхню вартість на дату придбання в 72,87 мільйона гривень, а власником телевізійних мовників телеканалу ZIK став лише в 2019 році.

Чому ж аж через два з гаком роки після відповідного звернення парламенту до РНБО історія отримала продовження? Найпростіше пояснення лежить у площині так любої у постіндустріальному, постінформаційному і постмодерному суспільстві конспірології. Надто ефектно співпали у часі події. Про таємничі месиджі, які надходять на київську вулицю Банкову з вашингтонського Білого дому, говорили ще до інавгурації Джо Байдена. У цьому контексті люди з нормальною пам’яттю згадували подію, яка має опосередкований стосунок до того, що відбувається зараз, – у кінці минулого року міністерство юстиції США подало новий цивільний позов до суду і вимагало конфіскувати майно колишніх акціонерів «ПриватБанку» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова у штаті Огайо. Раніше у США їх звинуватили у крадіжці мільярдів доларів з «ПриватБанку», які потім «відмили» у США.

Через місяць в українському телеефірі з’явився ексдиректор у справах Європи та Євразії у Раді національної безпеки США Деніел Фрід, який анонсував серйозні клопоти для українських олігархів: «Ми передамо дані наших розслідувань представникам України, аби подальша робота проходила у вас. Дуже розраховую, що президент Байден вплине на керівництво України таким чином, щоб ці розслідування були проведені сумлінно».

Як «безпосередньо впливав» і чи взагалі впливав Байден на керівництво України, достеменно невідомо. Але, знову ж таки, «співпало» – і «непотоплюваний» нардеп Дубінський, до якого Штати мають претензії, несподівано був виключений з фракції «Слуги народу», і китайці, які завдали головного болю Пентагону, коли таємничим чином отримали контрольний пакет акцій стратегічної української «Мотор-Січі», отримали відкоша з залученням озброєних представників СБУ (à propos за благополучне майбутнє китайців у Запоріжжі з усіх сил переживали медіа-ресурси ОПЗЖ і того ж Коломойського).

Нібито непоєднувані факти, але на цьому і будується конспірологія.

Й абсолютно випадковим збігом обставин стала телефонна розмова державного секретаря США Ентоні Блінкена з міністром МЗС Дмитром Кулебою. Американець з українським бекграундом (предки Блінкена мешкали на Полтавщині) заявив, що Україна має стійку двопартійну підтримку у США і їй «важливо зберегти прогрес у боротьбі з корупцією, в реалізації верховенства закону та у впровадженні економічних реформ».

Розмова держсекретаря і міністра відбулася за кілька годин до рішення РНБО щодо Козака.


Кара спіткала Тараса Романовича за його нібито співпрацю з терористами «ДНР». Термін «нібито» вжито, позаяк провини Козака в суді не доведено. Ініціаторам санкцій логічно перевести проблему в інформаційну площину, де можливостей маневру більше. Так і зробив Зеленський.

«Санкції – складне рішення. Україна рішуче підтримує свободу слова. А не пропаганду, яка фінансується країною-агресором, і яка підриває Україну на шляху до ЄС та євроатлантичної інтеграції», – заявив президент.

Несподівано оперативно відреагував на довколамедійні перипетії глава Національної спілки журналістів Сергій Томіленко, який у Фейсбуці оприлюднив свій крик душі:

«Позбавлення БЕЗ СУДУ багатомільйонної аудиторії доступу до українських ЗМІ, заборона сотням журналістам та медійникам права на професію – це наступ на свободу слова. Політична належність українських власників зареєстрованих в Україні ЗМІ – не злочин. Рішення української влади є інформаційним вибухом та шокує міжнародні інституції, які опікуються захистом прав журналістів та свободою слова. Національна спілка журналістів України інформуватиме про надзвичайну ситуацію Міжнародну федерацію журналістів, Європейську федерацію журналістів, наших партнерів – Офіс ОБСЄ з питань свободи медіа».

Кількома реченнями Томіленко проілюстрував те, що на професійному арго називається «консерва відкрилася», – і це ще один маленький позитив від рішення РНБО.

За розвитком ситуації буде цікаво спостерігати з різних ракурсів. Насамперед в дію включиться юридичний аспект. Оскаржувати створені Радбезом проблеми Козак зможе лише у Верховному суді – де, звичайно, буде згадано, що згідно з законодавством санкції можна запровадити лише проти іноземців, а член ОПЗЖ має паспорт з тризубом. Верховний суд, на жаль для Козака, – не Окружний адміністративний суд Києва, де є Павло Вовк та його команда і де довести процес до абсурду вміють ідеально, тому є шанс, що проблеми у друга Медведчука не зникнуть.

Тому можна підключити Європейський суд з прав людини. Вселяти оптимізм у Козака має те, що у цій інстанції торік держава Україна програла 82 з 86 позовів, поданих проти неї. Однак є й такий прецедент – свого часу в Страсбург скаржилися російські пропагандисти, коли офіційний Вільнюс заборонив ретрансляцію телеканалу «Росія-24», а чотирьох працівників цього квазімедіа було депортовано з країни. В ЄСПЛ дійшли висновку, що діяльність росіян «не відповідає принципам відповідальної журналістики» і не задовольнили їхньої претензії.

І нарешті про конспірологію. Рішення РНБО (читай – рішення Зеленського) шукачами таємного підтексту розцінюється як «вилка» з кількома зубцями. На поверхні перший висновок – президент показав, що який не який порох у порохівницях має і важелі впливу в нього присутні. Інша річ, що вжити заходів Зеленського стимулювали американці, але про це вголос скажуть лише затяті опоненти гаранта Конституції й отримають у відповідь тавро «посіпак Москви».

По-друге, завдано помітний удар по іміджу Петра Порошенка – і лідеру «Європейської солідарності» навіть довелося виправдовуватися. «Чому не були застосовані санкції проти Медведчука… і його телеканалів. Тому що Закон України, Конституція України забороняє використання санкцій проти громадян України. Я не відкрию таємниці, що Медведчук є, на жаль чи на щастя, громадянином України. Чи правильно це, чи ні? Правильно! Тому що Конституція України гарантує презумпцію невинуватості», – мусив не дуже переконливо пояснювати свою бездіяльність щодо кума Путіна в часи власного президентства Порошенко.

По-третє, і це найбільше імпонує конспірологам, Зеленський почав створювати найзручнішого для себе суперника у другому турі президентських виборів. Зі сфери фантастики було б уявити, що Медведчук піде на вибори, але у свідомості пересічного виборця, орієнтованого на ОПЗЖ, стоїть знак рівності між Медведчуком та Бойком. І тому пересічному виборцю цілком індиферентно, що лідери Опозиційної платформи мають тяжку алергію один на одного. Таким чином Зеленський повторює шлях Кучми, який у 1999-му році виплекав цілком комфортного для електоральної боротьби комуніста Петра Симоненка. Бойко, як колись Петро Миколайович, дуже пасує на роль злого демона, який прагне повернути Україну в доісторичне минуле й обійми Росії.

Тепер залишилося сподіватися, що у сучасній історії не буде реінкарнації «Канівської четвірки» (хоча хто знає? В тому квартеті також був спікер ВР Олександр Ткаченко, а сучасний голова парламенту Дмитро Разумков – єдиний член РНБО, який утримався під час голосування щодо санкцій) і чогось на кшталт ДТП на трасі біля Борисполя з В’ячеславом Чорноволом…

Коли в Україні настане кінець епохи куріння?

0

Комітет з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування ухвалив рішення зареєструвати комплексний антитютюновий законопроєкт №2813-Д, який захистить українців від шкоди тютюну та електронних пристроїв для куріння. Голова Комітету Михайло Радуцький та депутати Комітету взяли лідерство у захисті дітей та молоді від тютюнової епідемії та убезпеченні від куріння майбутні покоління.

У чому проблема?

Сьогодні в Україні зовсім не регулюється ринок електронних пристроїв для куріння. Зовсім. Тільки уявіть – їх продають без будь-яких обмежень, а придбати їх можуть навіть діти – для цього не існує жодних перепон.

Спонукає до куріння потужна і агресивна реклама, яка пробивається через соціальні мережі, яскраві, як новорічна ялинка, сигаретні вивіски магазинів та огляди популярних блогерів в Інтернеті. Тютюнова індустрія б’є точно в ціль по найменш захищеній від впливів частині населення –  підлітках та молоді, яких залучити до куріння найпростіше.

Як наслідок, кожна 5-та дитина в Україні уже курить електронні пристрої для куріння, які стають першим кроком до вживання інших тютюнових виробів. Вони, так само як і звичайні сигарети, викликають нікотинову залежність та несуть загрози здоров’ю. Не існує безпечного куріння: усі електронні пристрої для куріння містять важкі метали, канцерогени, гліцерин і пропіленгліколь, вживання яких значно підвищує ризики онкології, хвороб серця та легень.

Взагалі куріння – один з головних факторів ризику захворювань та передчасної смерті в Україні. Це лягає важким тягарем на сім’ї, бізнес та економіку країни через втрату продуктивності, смерті та хвороби. Українська економіка щодня втрачає 250 млн гривень (3,2% ВВП в рік). Від хвороб, спричинених курінням, в Україні щодня помирає 233 людини.

Що дасть ухвалення Закону №2813-Д?

Ухвалення Закону № 2813-Д усуне такі прогалини у законодавстві:

  • заборону реклами тютюну та його замінників в мережі Інтернет;
  • заборону продажу цих товарів особам до 21 року;
  • заборону ароматизованих тютюнових виробів і викладку сигарет в магазинах та кіосках;
  • заборону реклами та спонсорства електронних сигарет та рідин до них;
  • посилення захисту від пасивного куріння у громадських і на робочих місцях.

Антитютюновий закон 2813-Д допоможе зберегти тисячі життів від передчасної смерті – при цьому реалізація його положень не потребує жодних витрат з Державного бюджету.

Профільний Комітет з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування вистояв перед спробами впливу тютюнової індустрії та одноголосно підтримав дійсно прогресивний законопроєкт № 2814Д, який виведе Україну на лідерські позиції захисту здоров’я громадян від шкоди тютюну та його замінників.

Молодь України розраховує на об’єднану підтримку усіх депутатів Верховної Ради України. Якщо проєкт закону буде ухвалено найближчим часом, то вже у 2022 році ми побачимо очевидний результат: діти, народжені в Україні за час роботи Верховної Ради 9-го скликання, не потраплять у пастку залежності від нікотину.

ГО Життя

Ми в соціальних мережах

7,143Підписниківлайк
413Підписниківвподобати
15Підписниківпідписуватися

Рекомендуємо

Популярно

Російський синдром боягуза

Смішно, коли вони вимагають забратися з Чорного моря не великий американський есмінець, а маленький болгарський корабель. Тому що маленький болгарський корабель -...

Коли Китай стане правити світом?

Матеріал з таким заголовком випустив лідер ділових ЗМІ планети - агентство Bloomberg. Правда, слідом за цим питанням розміщена і відповідь: «Ймовірно, ніколи».

Не хочете видобувати газ — не соромтеся використовувати відходи з полів

Три кілограми соломи своїми теплотворними якостями еквівалентні кубометру газу Розмови про буцім газову залежність, про неможливість повністю...

Стомлені Донбасом. Окупація як ідентичність

Онтологічна безпека - це процес, за допомогою якого держави зміцнюють свою ідентичність. Якщо подібні відносини з іншими країнами якось порушуються, виникає гостре відчуття...

Атомна енергетика XXI століття: як Україні не залишитися за бортом

Використання малих модульних реакторів стає світовим трендом Україна збирається переорієнтуватися на використання сучасних ядерних реакторів малої потужності. Про такі...