Головна Блог

Велика війна може початися в Криму, є ще кілька небезпечних точок

0

У Європі є кілька точок, де може початися зіткнення Росії та США.

США нарощують військову присутність у Чорному морі, зокрема, відправили в регіон есмінці USS Carney і USS Ross, відповівши тим самим на мілітаризацію Росією окупованого Криму. Взаємне посилення викликане діями РФ, однак, як зазначає російський опозиціонер Костянтин Боровий, воно збільшує ризик військового зіткнення між США і Росією.

Росія створила певний дисбаланс сил. Свого часу були укладені міжнародні угоди про розміщення ракет і збройних сил. На жаль, всі ці угоди порушені в Європі, і європейська безпека сьогодні знаходиться під загрозою.

У відповідальних держав виникає необхідність і потреба стабілізувати ситуацію. Це робиться одним тільки способом: порушення угод компенсується розміщенням збройних сил у той момент, коли Росія розміщує додаткові озброєння та збройні сили в Калінінграді, в Білорусі, біля кордонів України і в Україні – в Криму, який Росія вважає своєю територією, але навіть відповідно до угод про безпеку ці території потрапляють під обмеження. Для компенсації цих порушень США і європейські держави посилюють свої збройні сили. Це природний процес, але він, безумовно, стимулює РФ порушувати попередні угоди з безпеки в Європі.

І коли відбувається концентрація збройних сил і вони вступають у взаємодію територіально, просто перебуваючи близько одна до одної, збільшується ризик військового зіткнення. Тим більше, що зараз в Європі є кілька точок напруги: Молдова (Придністров’я), Україна (Крим), країни Балтії, де поки не дуже активно, але діють сепаратисти (Латгальський район Латвії), Грузія (Абхазія та Південна Осетія).

Тобто точок можливого конфлікту дуже багато. Я б їх назвав центрами іскри, яка може запалити великий конфлікт. Щоб цього не сталося, укладаються міжнародні угоди. Попередня угода з безпеки в Європі розводила збройні сили країн Заходу та Росії, щоб уникнути дотику. Але в сьогоднішній ситуації це дуже важко: фактично, щоб розвести збройні сили Росії, їх необхідно вивести із зон конфлікту, в чому, звичайно, Москва не зацікавлена.

Миротворці на Донбасі, чого чекати від союзників

0

Минулими вихідними в Мюнхені відбулася вже 54-та безпекова  конференція, в якій взяли участь сотні політиків і експертів зі всього світу, в тому числі й з України.

«МИ ПЕРЕВЕРШИМО РОСІЮ»

На найбільшому безпековому форумі із 20-хвилинною промовою виступив зокрема Президент України Петро Порошенко, який заявив, що зло, яке стоїть за війною на Донбасі «є єдиним і перебуває в Кремлі». «Якщо перефразувати відомого британського державного діяча Бенджаміна Дізраелі: «ми не будемо перемагати Росію, ми перевершимо її». Що це означає? Найперше, будьмо непоступливими щодо своїх цінностей. Сьогодні сигнал для Москви — ціна буде постійно зростати, доки  російські війська не покинуть Донбас і Крим», — заявив глава держави.

ПОЗИЦІЯ ЩОДО МИРОТВОРЦІВ

Для України на цій безпековій конференції прозвучала низка позитивних заяв від політиків щодо підтримки в плані впровадження миротворчої місії на Донбасі. Зокрема під час свого виступу, Петро Порошенко нагадав, що ще в 2015 році він запропонував розгорнути миротворчу місію ООН на Донбасі, і тепер цю ініціативу підтримує весь світ. Підтвердженням його словам стали заяви з боку Швеції, Фінляндії та Білорусі.

Зокрема, президент Фінляндії Саулі Нііністе запевнив, що його країна долучиться до миротворчої місії на Донбасі, передає DW. За його словами конфлікт на Донбасі — найбільша проблема Європи. «Якщо є можливість її вирішити, то Фінляндія повинна брати в цьому участь».

«Якщо ми побачимо правильні умови і що місія може допомогти… ми будемо відкриті для цього», — цитує Reuters міністра оборони Швеції Петера Хульквіста.

Прозвучала відповідна заява і з боку сусідньої Білорусії. Щоправда, експерти поки що не впевнені в тому, наскільки прийнятна участь цієї країни у миротворчій операції в зоні конфлікту на сході України. «Можна лише підтвердити готовність Білорусі брати участь у будь-якому вигляді, можливому направленні контингенту в цей регіон, якщо це буде прийнятним для всіх залучених до цього конфлікту сторін», — заявив міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей.

ПЛАН РАСМУССЕНА

Як і очікувалося, в Мюнхені представили також план щодо миротворців, який підготував експерт ООН при Колумбійському університеті в Нью-Йорку Річард Гоуан під егідою фонду колишнього генсека НАТО Андерса Фог Расмуссена, про що «День» писав у матеріалі «Чи бути блакитним шоломам на Донбасі?» від 13 лютого 2018 року.  Нагадаємо, що ця ідея передбачає розміщення на Донбасі до 20    тис. миротворців, які мають походити з нейтральних країн, яким довіряють і Україна, і Росія, і Захід, наприклад, Швеції, Фінляндії, Австрії, Латинської Америки та Білорусі, як дружньої для Росії країни.

ЗУСТРІЧ КЛІМКІНА І ЛАВРОВА

Доки експерти обговорювали ідеї щодо провадження миротворчої місії на Донбасі, міністр закордонних справ України Павло Клімкін провів зустріч з російським колегою Сергієм Лавровим, під час якої було порушено й питання миротворців. Проте, за словами шефа української дипломатії, «поки що не домовилися ні про що». А вже наступного дня, 17 лютого, заплановані на полях конференції переговори в Нормандському форматі так і не відбулися.

«День» звернувся до експертів прокоментували заяви від представників Швеції, Фінляндії та Білорусі щодо можливої їхньої участі в миротворчій операції ООН на Донбасі, а також розповісти, що має статися, щоб це питання зрушилося з місця.

«ТРЕБА ЗРОБИТИ ВСЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗМІНИТИ ПОЗИЦІЮ РОСІЇ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:

— Думаю, це, як кажуть у народі, «поперед батька в пекло».

Насправді я не вірю в те, що така місія реально може бути розміщена на Донбасі, хіба що ми поступимося своїми принциповими позиціями. А вони полягають у тому, що ця місія повинна контролювати всю окуповану територію, включаючи українсько-російський кордон. Якщо ми підемо на поступки і, як вимагають росіяни, дозволимо, щоб миротворці охороняли місію ОБСЄ, тоді ми розпишемося у власній безпорадності та покажемо, що не можемо відстоювати своїх національних інтересів. Якщо ми будемо наполягати на своєму, то Росія, за теперішніх обставин, на кардинальні для неї поступки не піде, тому що для Росії закриття кордону означає, що через кілька місяців від «ЛНР» і «ДНР» нічого не залишиться.

Що стосується вибору країн, то ніяких союзників, типу Білорусі, там в принципі бути не може, адже вони повністю залежні від Росії і є загроза того, що під виглядом білоруських миротворців там стоятимуть російські ГРУ чи спецназ.

Тому питання не в тому, скільки країн і які саме братимуть участь у місії, а в позиції, яку сьогодні займає Росія і яку спільними зусиллями і тиском треба змінити. Саме в цьому ключове питання. Проблема в тому, що за теперішньої позиції Росії та її незгоди робити адекватні речі, ми далі не рухаємося.

Ми та наші західні партнери повинні зробити все для того, щоб змінити позицію Росії. Це єдина передумова, щоб почало рухатися не лише питання місії, а й вирішення самого конфлікту.  Якщо позиція Росії залишатиметься такою ж, а Захід апелюватиме до неї та в черговий раз закликатиме до зміни позиції, нічого не вийде. Росію можна тільки примушувати, це єдиний спосіб показати, хто в хаті господар.

«У НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСАХ РОСІЇ — ПІТИ З ДОНБАСУ»

Андреас УМЛАНД, старший науковий співробітник в Інституті євроатлантичної співпраці в Києві, головний редактор книжкової серії «Радянська і пострадянська політика та суспільство» (SPPS):

— Ці заяви стосуються питання практичної імплементації миротворчої місії на Донбасі.

Звичайно, головне питання буде в тому, чи дасть Росія в Раді безпеки ООН свою згоду на таку місію, яким буде її мандат, як вона буде сформована, скільки буде в ній солдат. Принаймні, ці практичні питання обговорюються, і якщо певні країни вже зараз оголошують про свою готовність брати участь у цій ініціативі, то це можна лише вітати.

Проблема з Білоруссю в тому, що вона є членом організації Угоди про колективну безпеку, Євразійського економічного союзу. Ця країна — офіційний союзник Росії, і оскільки РФ — учасник цього конфлікту, потрібно буде обговорювати, наскільки бажана участь Білорусі в такій місії, якщо вона колись відбудеться.

Що стосується умов, за яких миротворча операція взагалі буде можлива, то тут головне — позиція Заходу та продовження режиму санкцій до втілення цієї ідеї. Важливо також, наскільки ЄС буде єдиним у продовженні режиму санкцій і наскільки функціонуватиме координація між США та ЄС. Думаю, це головний чинник. Потрібно переконати Кремль у тому, що єдиний вихід із цієї ситуації з санкціями — те, що Росія піде. Тоді миротворча сила могла б бути інструментом для Путіна, щоб зберегти обличчя при всьому цьому процесі. Але, в принципі, це рішення Кремля, і важливо, щоб Захід зберігав тиск на Кремль, аби таке рішення було прийнято.

Загалом, це в національних інтересах Росії — піти з Донбасу та внаслідок цього  понизити рівень конфронтації із Заходом, щоб мати сильнішу позицію в своїх відносинах з Китаєм. Є ще дуже багато різних чинників, які  повинні працювати на користь того, що Росія піде на це рішення з миротворчою місією. Але в Кремлі можуть бути й інші калькуляції, тому мені поки важко сказати, яка вірогідність того, що місія буде введена. Думаю, зрештою, ми прийдемо до цього рішення, але питання в тому, коли буде така місія і чи буде це через рік, п’ять чи десять років.

“Найрозумніші” міста світу. Хто вони і чому такі технології

0

Philips Lighting та організація SmartCitiesWorld підготували звіт про “найрозумніші” міста світу.

Результати звіту ґрунтуються на думці 150 експертів в міському плануванні з усього світу. Вони враховували чинники, які роблять міста зручними для розгортання нових технологій.

Більшою мірою оцінювалася готовність міста до змін, до переходу на більш ефективну модель існування. Експерти прийшли до висновку, що вимогам “розумного” міста найкраще відповідають Лондон, Барселона і Сінгапур.

Відзначається, що найбільший внесок в розвиток міст майбутнього роблять їх лідери. Саме тому при владі повинні стояти освічені люди, відкриті новим проектам і з розумінням, як повинно виглядати сучасне місто.

Для міст перехід на розумні технології обіцяє в першу чергу економічні переваги. Це ілюструється на прикладі Барселони.

Tехнологічність принесе місту близько 47 тисяч нових робочих місць

IoT-системи економлять 42,5 млн євро на водопостачанні, а система інтелектуального паркінгу приносить в бюджет ще 36,5 млн євро.

При цьому в багатьох містах, які брали участь в дослідженні, можливість впровадження технологій “розумного” міста навіть не розглядається.

Керівництво кожного 10-го міста розповіло, що реалізувати подібну програму неможливо. Вони відзначили проблеми з фінансуванням і те, що в місті є більш термінові завдання і проблеми.

Експерти ж кажуть, що “розумне” місто – це не завжди ідея, що довго окуповується. Часто це короткострокові проекти, які відбиваються за кілька років, а потім приносять прибуток.

Наприклад, системи вуличного освітлення в Лос-Анджелесі і Сан-Хосе економлять бюджету по $9 млн на рік. При такому темпі вони окупаються за 7 років. Головний висновок доповіді – навіть міста без великих бюджетів можуть почати економити.

Потрібно лише ефективніше витрачати електроенергію, адже за статистикою, 50% необхідної містам енергії йде на освітлення. Так що це вже велика можливість для економії.

null

Окрім цього, справжнім трендом стало будівництво з нуля розумних міст або хоча б нових районів. Так, аналогічний проект з’явився в Китаї – тут за його реалізацію візьметься інтернет-гігант Baidu. Економічна зона Xiongan перетвориться в екологічно чисте місто з безпілотним транспортом.

Наразі ця країна створює 290 розумних міст. Дослідники прогнозують, що світова індустрія “розумних” міст до 2040 року зросте до $1 трлн, а лідером у ній буде саме Китай.

Міськради Кропивницького та Львова в один день ухвалили рішення щодо місцевої мовної політики

0

Одночасно у двох містах – Львові та Кропивницькому – учора відбувались засідання міських рад. Депутатський корпус обох органів місцевого самоврядування, без попередніх домовленостей, розглянув проекти рішень, що стосувались мовної політики у містах.

Так, у Львові затвердили ухвалу «Щодо використання української мови у сфері обслуговування, під час маркування продукції, розміщення інформації та реклами у місті», подану Галицькою партією, у Кропивницькому – рiшення «Про зaходи щодо зaбезпечення регiонaльної мовної полiтики в мiстi Кропивницькому», розроблений експертами “Асоціації Політичних Наук”, “Руху захисту української мови” та “Просвіти”, в рамках діяльності коаліції “Рада Експертів”.

«Цей проект рішення ми запропонували депутатам після успішної кампанії “Мовний моніторинг”, результати якої ми презентували на День української мови минулого року. Він покликаний на те, аби навести лад у використанні мов у нашому місті, створити умови для розвитку державної мови, відновити дію законів, які нині, на жаль, системно порушуються. Сподіваюсь, відповідні служби міськради проведуть роботу із установами та організаціями міста, і нам більше не доведеться скаржитись чи звертатись до суду», – прокоментував голосування кропивницьких депутатів Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація Політичних Наук».

Відповідно до прийнятих рішень, у згаданих містах мовою спілкування, діловодства і ведення документації органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій комунальної форми власності визначено українську мову.

«У Львові за останні два місяці були принаймні три випадки, коли людей відмовлялися обслуговувати державною мовою. Зокрема, «Sport life» відмовився надати дитині оплачені наперед послуги українською мовою», – зазначив відомий у Львові захисник української мови, голова ГО «Незалежні» Святослав Літинський.

Вивіски, плакати, афіші, повідомлення та цінники у місті повинні виконуватись державною мовою. Якщо реклама виконана іноземною мовою, поруч слід розміщувати переклад українською мовою, який за розміром та змістом не може бути меншим оригіналу. Втім, ця вимога не поширюється на товарні знаки, знаки обслуговування, логотипи, якщо вони зареєстровані у встановленому порядку іноземною мовою.

Українською мовою має бути виконане також маркування, етикетування продовольчих та непродовольчих товарів, які реалізуються у місті, а також інструкції про їх застосування. Прийняте рішення також передбачає обслуговування громадян у всіх сферах, зокрема, закладах харчування та магазинах, державною мовою.

«При обслуговуванні споживачів, персонал зобов’язаний пропонувати меню, переліки товарів та послуг, прейскуранти цін, інформаційні буклети, брошури, та інші засоби надання/розміщення інформації державною мовою і лише на вимогу споживача надати меню, переліки товарів та послуг, прейскуранти цін, інформаційні буклети, брошури та інші засоби надання/розміщення інформації будь-якою іншою мовою за наявності», – йдеться в документах.

Контроль за виконанням цієї ухвали у Львові виконуватиме «Муніципальна варта», яка у разі недотримання вимог має право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Окрім того, зі скаргами споживачам пропонують звертатися на гарячу лінію міста, до чергового районного відділу поліції та до відповідного управління Держпродспоживслужби.

Вiдповiдне рiшення вже прийняли у столицi Укрaїнi – Києвi, а також Житомирською обласною радою – на рівні всієї області. Проте системно вирішити мовне питання в Україні міг би новий законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної»” № 5670-д, розроблений авторитетними громадськими активістами.

Олена Сінченко

Що Саакашвілі буде робити далі?

0

Сергій Гайдай розповів про те, як виглядало затримання Михайла Саакашвілі очима очевидця, повідав про те, як Саакашвілі ймовірно буде діяти далі; пояснив, як викорінити традицію української корупції та назвав головну якість по-справжньому успішного Президента України.

Новий орган по боротьбі зі старою організованою злочинністю

0

Нещодавно в ЗМІ прокотилася свіженька резонансна новина – в Україні створюється новий орган, завдання якого буде полягати у боротьбі з організованою злочинністю. Таким чином недовготривала перерва у творенні нових і нових органів «по боротьбі з…» завершилася. Сяк-так починає запускатися робота Державного бюро розслідувань, Матіос обіцяє створити бюро військових розслідувань, невідома доля Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, на порозі Служба фінансових розслідувань, а в Національній поліції триває експеримент із запровадження детективів замість слідчих.

Такий плідний врожай і активна діяльність у творенні правоохоронних структур з одного боку пояснюється криміналізацією у суспільстві (яка є наслідком військових дій у частині країни, зниженням рівня життя, загальним розчаруванням у будь-яких змінах на краще тощо) і необхідністю держави адекватно реагувати на такий виклик, з іншого боку – в умовах непрозорості діяльності правоохоронних органів – хтось уже готується рахувати гроші, отримані внаслідок використання службового становища задля власної вигоди.

Але перш ніж давати попередні оцінки такій ініціативі, варто проаналізувати – а що ж у нас реально відбувається на внутрішньому невидимому фронті?

Почалася епопея не так давно, а саме – у 2015 році. 12 лютого 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон щодо реформування органів внутрішніх справ, який передбачав, зокрема, ліквідацію підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю – УБОЗ, яке ледь-ледь не дотягнуло до свого ювілейного 25-ти річчя. Взагалі найперші структури, профіль яких полягав у боротьбі з організованою злочинністю, з’являлися ще в СРСР, а конкретніше – в УРСР. Першим містом був Дніпропетровськ. Причина була зрозуміла – у 80-х роках минулого століття відбувалася точно така ж загальна криміналізація суспільства. Причини були надто вже схожими – війна в Афганістані, поступове руйнування «залізної завіси», низький рівень життя, породжений тривалою економічною стагнацією, а також початок перебудови, коли старі інститути відживали, нові запроваджувалися, але ніхто не знав як це все має працювати. Таким шляхом закладався фундамент «дикого капіталізму». Ще до цього міліцейські патрулі ходили по радянським містам не те що без зброї, а і взагалі без будь-яких спецзасобів – вони просто не були потрібні. Свисток – найсуворіша зброя радянського міліціянта. Поява перших організованих злочинних груп стала шоком для тієї правоохоронної системи.

Першим тривожним дзвіночком стала діяльність дніпропетровської банди із 40 осіб на чолі з Олександром Мільченком, у вузьких колах більше відомого як «Матрос». Під його умілим проводом процвітав шантаж керівників підприємств і заводів міста. Він збирав саму звичайну данину, обсяг якої, за різними оцінками, досягав суми в $3 млн. Що на той час було колосальною сумою.

Тоді сталося те, що є безумовним наслідком значного майнового розшарування суспільства – багатші стали «купувати» бідніших. Конкретніше – банди, маючи у розпорядженні значні кошти і розуміючи, що краще правоохоронців «задобрити», ніж іти на відкриту конфронтацію, вирішували проблему досить банально – встановлювали корупційні зв’язки у МВС та прокуратурі. Саме тоді правоохоронна система СРСР «зламался». Сталося те, чого ніхто не міг уявити раніше – силові структури не боролися, а «кришували» банди, отримуючи значні «відкати» за своє невтручання, а почасти – і відверте потурання такій діяльності.

У високих владних кабінетах про це все, безумовно, було відомо. Розуміючи, що силовий блок може напросто вийти з-під контролю і передбачаючи хвилю криміналізації величезної держави, було прийняте рішення створити новий експериментальний відділ. На хвилі «зрощування» правоохоронних органів і криміналітету у 1988 році у Дніпропетровську сформовано перший у СРСР експериментальний відділ по боротьбі з організованою злочинністю у складі… аж 10 осіб. Співробітники цієї структури стали прообразом так званих «6-х відділів», а потім і самого УБОЗу.

За перших років незалежної України від УБОЗу не лише не відмовились, а навпаки – воно стало одним із найпотужніших силових органів держави. Його функції і призначення були розширені. Найголовнішими завданнями УБОЗу було:

1) боротьба з найнебезпечнішими злочинними угрупованнями, у тому числі з міжнародними зв’язками та створеними на етнічній основі, протидія злочинній діяльності їх лідерів, кримінальних авторитетів та «злодіїв у законі»;

2) виявлення та ліквідація злочинних схем, пов’язаних з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, розслідування злочинів щодо незаконних фінансових операцій;

3) запобігання та протидія корупції в публічній і приватних сферах суспільних відносин, відшкодування, завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень, шкоди.

Здавалося б завдання як для однієї структури у складі МВС – масштабні і майже «непідйомні». Подібний аналог був створений і у складі СБУ, відомий більше як «К» – департамент по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Вони були майже братами-близнюками за своїм функціональним призначенням, щоправда у «К» більше акцентувалися на корупції, а в УБОЗі – на кримінальних «мережах» у країні.

Переоцінити ефективність УБОЗу важко. Доречі, у порівнянні зі своїм російським братом, українске УБОЗ досягло значніших успіхів, що легко прослідковується у динаміці організованої злочинності тих років.

Для визначення тенденцій розвитку організованої злочинності в Україні важливим є аналіз даних, що містяться у статистичних звітах МВС та Міністерства статистики України за трьома основними показниками:

а) кількістю виявлених організованих груп та злочинних організацій;

б) кількістю осіб, які вчинили злочин у їх складі;

в) кількістю злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями, що були розслідувані органами досудового слідства.

Такий аналіз був проведений М.А. Погорецьким, доктором юридичних наук та на разі – звідувачем кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Так, М. Погорецький у своєму дослідженні зазначив, що аналіз динаміки організованої злочинності в Україні за трьома зазначеними показниками, попри відхилення в окремі роки від основної тенденції, дає можливість виокремити два чітко виражені періоди: 1992 – 1999 pp. та 2000 – 2006 рр.

Перший період (1992 – 1999 pp.) характеризується постійним і значним зростанням показників організованої злочинності. Кількість виявлених організованих груп (далі – ОГ) та злочинних організацій (далі – ОЗ) щорічно збільшувалася – з 440 у 1992 р. до 1166 у 1999 p. Збільшення кількості виявлених ОГ та ЗО за цей період відбулося у 2,7 рази, кількість виявлених осіб, які вчинили злочини у складі ОГ та ЗО, – з 2980 до 4673, тобто у 1,6 рази, а кількість злочинів, вчинених ОГ та ЗО, та розслідуваних органами досудового розслідування – з 2702 до 9307, тобто у 3,4 рази.

Коефіцієнт злочинності у складі ОГ та ЗО на 100 тис. населення України збільшився за цей період з 5,2 до 18,7, тобто у 3,6 рази.

Найбільша кількість корумпованих зв’язків ОГ та ЗО була зареєстрована у 1994 р. і становила 45, а найменша у 1999 р. – 14.

Другий період (2000 – 2006 pp.) характеризується зниженням зазначених показників. Так, наприклад, кількість виявлених ОГ та ЗО зменшилася, у порівнянні з 1999 р., з 1166 до 466 у 2006 р., тобто на 700, що становить 60 %.

Слід зазначити, що з 2003 р. у статистичній звітності окремо виділяються дані щодо виявлених ЗО, кількість яких становила: у 2003 р. – 23, у 2004 р. – 34, у 2005 р. – 21, у 2006 р. – 7. Отже, протягом цих останніх чотирьох років 4 % усіх виявлених організованих злочинних угруповань були визначені як ЗО.

Наприклад, У 2012 році до суду направлено кримінальні провадження, порушені відносно 34 організованих груп та однієї злочинної організації з корумпованими зв’язками, з них 31 (або 88,6 %) – за матеріалами спецпідрозділів БОЗ МВС України, учасниками яких учинено 204 злочини з ознаками корупції.

Верховний Суд України разом з апеляційними та місцевими судами постійно здійснюють аналіз судової практики щодо розгляду справ про злочини, вчинені організованими групами або злочинними організаціями. Так, у 2004 р. було проаналізовано статистичні дані щодо розгляду судами кримінальних справ цієї категорії. Відповідно до цих даних відбулося помітне зменшення у 2003 р. на 4,8 % кількості виявлених злочинів, вчинених організованими групами або злочинними організаціями. Водночас у цьому ж році кількість таких справ, що перебували у провадженні судів, зросла на 8,2 %.

За даними Державної судової адміністрації України, кількість кримінальних справ зазначеної категорії, що перебували на розгляді судів першої інстанції, збільшилася до 841. Найбільше їх перебувало на розгляді в судах областей: Дніпропетровської – 138, Донецької — 101, Харківської – 78, Запорізької – 63.

У 3,6 рази збільшилася кількість справ про злочини, вчинені злочинними організаціями, що перебували на розгляді в судах – до 25. Закінчено провадження у 8  справах, або 32 % від числа справ, що перебували на розгляді. З постановленням вироку розглянуто 6 справ, або 75,0 % від закінчених провадженням. Одну справу було повернено прокурору в порядку ст. 249-1 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року. Нерозглянутими залишилося 17 справ, або 68,0 % (2 справи, або 28,6 %) від тих, що перебували у провадженні.

За вироками, що набрали і не набрали законної сили, засуджено 1702, котрі обвинувачувалися у вчиненні злочинів у складі організованих груп чи злочинних організацій. Із них 1352 особи, або 79,4% від числа засуджених, визнані судами винними у вчиненні злочинів у складі організованих груп чи злочинних організацій, а стосовно 350 осіб, або 20,6 % постановлено обвинувальні вироки, але не підтверджено наявність організованої групи.

Вищенаведені дані були оприлюднені Управлінням узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України.

У цій статті такі дані приведено саме як контраргумент для тих, хто стверджує, що зниження рівня організованої злочинності в Україні відбулося не внаслідок успішної діяльності УБОЗу, а через економічну стабілізацію та покращення рівня життя населення.

Як відомо, просто розкрити діяльність групи та її основних фігурантів – це ще не подолати і не притягнути до відповідальності. УБОЗ – це підрозділ, в який входили лише оперативні працівники, які не мали повноважень безпосередньо проводити слідство. На їхніх плечах лежала саме оперативна робота, негласні дії, агентурна діяльність тощо. Вже від результатів такої роботи (насамперед – якості зібраних матеріалів) слідство могло якісно збирати доказову базу для розгляду конкретних кримінальних справ у суді та вирішення справи по суті. На етапі досудового слідства оперативники УБОЗ займалися саме оперативним супроводженням слідства.

Збільшення кількості справ, що перебували на розгляді у судах говорить про якісну роботу на етапі проведення оперативно-розшукових заходів та досудового слідства, іншими словами – прокурори, які здійснювали нагляд за цими процесами, визнавали їх допустимими для скеровування в суд. Що з відбувалося у судах? Так, згідно з наведеною вище статистикою, 79,4% від числа засуджених, визнані судами винними у вчиненні злочинів у складі організованих груп чи злочинних організацій, 75% справ було закінчено обвинувальним вироком. Це досить значний показник, який підвтерджує лише одне – більше ніж половина справ, направлених за матеріалами УБОЗ були доведені до конкретного покарання винних осіб (а це, переважно, тривалі тюремні строки).

Все це свідчить про те, що структури, чия діяльність спрямована на боротьбу із системними проявами криміналу (це не тільки УБОЗ, а й «Сокіл» – як група спеціального призначення), потрібно було посилювати, а не розформовувати. Провести переатестацію, скоротити певну кількість співробітників, оптимізувати їхню роботу, але не рубати з плеча, як зазначає кандидат юридичних наук, керівник Інституту досліджень економічних систем О. Мандзюк.

Так, у 2013–2014 роках кількість викрадень в Україні зросла на 264%, викрадень автомобілів – на 100%, вбивств – на 67%, розбоїв – на 46%, крадіжок – на 33%. Крім того, на руках у населення, за різними оцінками, є від 6 до 8 млн одиниць не зареєстрованої (тобто нелегальної) зброї. Водночас майже 90% резонансних злочинів так і залишаються нерозкритими. На фоні цієї ситуації було прийняте абсолютно популістське рішення (очевидно, на догоду певним суспільним колам) ліквідувати УБОЗ. При чому з формулюванням «у нас організованої злочинності немає».

Гостра критика УБОЗу була пов’язана також зі зрощуванням цих структур з криміналом. Тобто відбулося те ж, що відбулося у 80-х роках минулого століття. Таке зрощування було значним, але не всеохоплюючим. Справедливості заради варто вказати, що стійкі та тісні корумповані зв’язки притаманні не лише УБОЗу, а й всій системі МВС, СБУ, прокуратури, судів. Однак вирішено було «рубати» саме УБОЗ і робити з нього корінь всього зла. Як показала дійсність – УБОЗ ліквідовано, а організована злочинність процвітає. Популістська панацея не лише не спрацювала, а й призвела до погіршення криміногенної ситуації в країні.

Не будемо забувати про те, що оперативники УБОЗу, які були, без сумніву, професіоналами своєї справи (в УБОЗ по оголошенню і «з вулиці» кадрів не набирали), і які все життя пропрацювали на цьому непрямку, опинилися раптово непотрібними своїй державі. Частина з них пішла в інші силові підрозділи, частина очолила служби безпеки комерційних структур (банків, підриємств тощо) – бізнес розумів їхню цінність як спеціалістів у своїй справі. Однак, це розумів не лише бізнес. Кримінальні угруповування також розуміли, що ці особи є носіями неперсічного досвіду і знань. І, звичайно, за законом економіки сталося те, про що попереджало багато експертів. Попит породив пропозицію. Частина колишніх УБОЗівців влилася у кримінальні структури, де їх якраз адекватно оцінили (в тому числі і в матеріальному аспекті).

Наслідки такого необдуманого рішення далися знати про себе досить швидко. Адже не варто забувати, що рейдерство чи корупція – це лише одна зі складових організованої злочинності. Крім цього, є стійкі бандформування, які займаються збутом наркотиків, викраденням авто, квартирними крадіжками, і просто вбивають або викрадають людей. Як це, наприклад, сталося 11 липня у 2015 року в Мукачевому, де під час масштабної перестрілки було вбито одну і поранено чотирьох цивільних осіб, шістьох правоохоронців, а пострілами з гранатометів і кулеметів знищено три міліцейські машини. Але, що найжахливіше – справу «зам’яли», і покарання ніхто не зазнав. Адже «організованої злочинності в Україні немає».

УБОЗ ліквідовувалося «під соусом» застарілості цього органу, його корумпованості, неактуальності завдань, що стоять перед ним. Керівники Національної поліції (зокрема, Ека Згулазде, попередня робота якої була пов’язана далеко не із правоохоронною діяльністю як такою), навіть не знала, що в поліції України є орган досудового розслідування, а вважала що вся робота поліції зводиться до забезпечення громадської безпеки – тобто патрулі на вулицях і на дорогах) вирішили, що для боротьби зі злочинністю достатньо набрати патрульну поліцію із колишніх тур-операторів, менеджерів середньої ланки та барменів, «навчити» їх за аж чотири місяці і випустити на вулиці у новенькій гарній формі. Все подавалося як якісна європейська реформа.

В той же час, у Західній Європі немає жодної країни, у якій не було б самостійного підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю.

Не минуло і трьох років з ліквідації УБОЗу як до керівництва Нацполіції «дійшло», що ситуація от-от вийде з-під контролю, а патрульний не буде (і не повинен) протидіяти організованій злочинності.

Голова Національної поліції Сергій Князєв підписав наказ про початок набору до нового підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю, функцію якого до ліквідації у 2015 році виконувало УБОЗ. Згідно з інформацією, новий підрозділ по боротьбі з організованими групами та організаціями називатиметься “Департамент стратегічних розробок та аналізу”.

Разом з тим, голова Консультативної місії Європейського Союзу Кястутіс Ланчінскас заявив, що європейські партнери допомагатимуть у реалізації створення такого підрозділу. «Ми готові працювати з іншими партнерами, координувати наші дії, аби якомога швидше розробити цей підрозділ. Чим більше людей подадуть свої анкети для участі у конкурсі, тим якісніше буде відбір», – заявив Кястутіс Ланчінскас.

На даному етапі, безперечно, все залежить від конкурсу. А як буде далі – покаже час.

 

Артур Карвацький

експерт Ради громадських експертиз
експерт ГО “Інститут законодавчих ідей”

Засідання Верховної Ради України – нинішній стан та проблеми

0

Робота Верховної Ради України 8 скликання викликає дуже багато нарікань як з точки зору якості роботи, так і з точки зору процедури ухвалення рішень. Це створює дискурс в суспільстві. А кричущі приклади відсутності народних депутатів на засіданнях Верховної Ради України тільки збільшують напругу в суспільстві. Кожну п’ятницю пленарного тижня facebook – мережу сколихують фотографії кілької десятки народних депутатів в пустій залі Верховної Ради. В середу не вистачає 20-30 голосів для ухвалення будь-якого рішення. Але чому так відбувається? Наше дослідження спрямовано на те, щоб визначити, яку кількість годин в тиждень та в місяць працюють народні депутати України, та чи лише вони винні в тому, що відбувається.

Згідно календарного плану 8 сесії Верховної Ради України 8 скликання в березні 2018 року дні розподілилися наступним чином: 1,2 березня – кінець пленарного тижня, 5-9 березня – тиждень роботи в комітетах, 13-16 березня,       20-23 березня – пленарні тижні, а кінець місяця, з 26-30 березня – працюють з виборцями[1]. Якщо проаналізувати увесь календарний план, то кожен місяць розписаний по аналогічній системі, тільки пленарні тижні розмежовуються.

Спочатку тиждень роботі в комітетах. За 3 роки знаходження в Комітетах Верховної Ради України, слід зазначити наступні тези. По-перше, в цей тиждень народних депутатів, які працюють в комітетах можливо порахувати на пальцях однієї руки. Де-не-де можливо побачити бодай когось з них в коридорах будівлі комітету. По-друге, єдиним днем, коли більшість нардепів таки приходить є день засідання комітету, найчастіше середа. Засідання комітету триває не більше двох годин, далі вільний графік. Таким чином, можливо зробити висновок, що на тижні роботи в комітетах, народні депутати працюють дві години. І то не всі, а ті хто прийшли. Так, бувають винятки. Так, є працьовиті депутати, але загальна тенденція саме така. Нагадую, це трирічне спостереження.

Далі, щоб простіше – тиждень роботи з виборцями. По плану, народні депутати перебувають в округах, ведуть прийоми громадян і займаються проблемами округу. Але, в нас 8 скликання Верховної Ради України обиралося за мажоритарно-пропорційною системою. Відповідно 226 народних депутатів не закріплені за виборчими округами. Так, є деякі народні депутати, які беруть участь у програмі USAID «Модельний округ», але це одиниці. Інші ж займаються своїми справами. Отже, і тут виникає питання роботи народних депутатів України. Важко оцінити кількість годин, які пропрацював народний депутат на цьому тижні.

І найцікавіше – пленарний тиждень. Тиждень, коли народні депутати працюють в стінах Верховної Ради України, ухвалюють закони, приймають важкі рішення щодо необхідних державі реформ, загалом працюють плідно. В усякому випадку, так має бути. Що ж насправді? Для наочної ілюстрації розберемо кожний день пленарного тижня.

Понеділок – засідання Погоджувальної ради на 11:00. Триває близько двох годин. На ньому присутні, голови (їх заступники) фракцій, депутатських груп, голови комітетів (перші заступники), представник Президента України, представники Уряду. Народних депутатів там немає. Відповідно цей день не можливо зарахувати в роботу народним депутатам.

Вівторок. Пленарний день з 10:00 до 18:00. З 10 до 10:30 – виступи від фракцій і груп. З 10:30 до 12:00 – робота над законопроектами порядку денного. 12:00 – 12:30 – перерва. 12:30 – 14:00 – робота над законопроектами. 14:00 – 16:00 обідня перерва. 16:00 – 18:00 – робота над законопроектами. В сухому залишку – 5 годин роботи. Краще, ніж в інші дні, але все-таки виникають питання щодо двох перерв.

Середа. День розділений навпіл. Половина дня – робота в сесійній залі, інша половина – на засіданні комітету. По часу роботи – з 10:00 до 14:00 з однією перервою – з 12:00 до 12:30. Залишається три з половиною години роботи. Далі – засідання комітету – яке також триває близько двох годин. Максимум – три, до 18:00. Відповідно, з погрішністю – зарахуємо 6 годин роботи.

Четвер. Вівторок і четвер ідентичні по розкладу. В порядку денному на цей день завжди найбільше законопроектів. Щоб не повторюватися, зарахуємо 5 годин роботи народним депутатам.

П’ятниця. Година запитань до уряду. День в який народних депутатів найменше. Про це свідчать неодноразові фото народних депутатів, в кількості 40-60 осіб, станом на 12 або 13 години дня. Відповідно, тут варто зарахувати 2 години роботи.

Отже, загалом в тиждень по роботі над законопроектами, народні депутати України працюють 18 годин. Звичайно, статистична похибка можлива, однак все одно, більше 20 годин не буде. Це також – з огляду на 3-річний досвід спостережень за сесійною залою Верховної Ради України.

Загалом слід зазначити про те, що за два тижні пленарних депутати напрацьовують 40 годин. Додати сюди фактичну відсутність роботи в не пленарні тижні, то ситуація видається доволі сумною. За таку роботу депутати отримують близько 30 тисяч гривень на місяць. Гарна заробітна плата, однак за неї має бути виконана відповідна робота.

Окремим пунктом є якість законотворчої роботи, але це може бути темою окремого дослідження. І там також є важливі проблеми, які варті уваги.

Висвітивши проблему, варто запропонувати шляхи її вирішення. На нашу думку, слід вдосконалити пленарний тиждень роботи наступним чином. По-перше, прибрати маленькі перерви з 12 – 12:30, як такі, що вносять деструктив у роботі, і лише збивають з робочого ладу. По-друге, понеділок зробити днем розгляду питань ратифікацій – з 15:00 до 18:00 після Погоджувальної ради. Це розвантажить середу, і створить можливості для роботи три дні підряд над важливими законопроектами. Порядок денний ратифікацій не так складно формувати і по ньому є згода більшості фракцій Парламенту. По-третє, годину запитань до Уряду перенести на 14:00. До цього часу – розглядати законопроекти порядку денного. 4 години це немалий час для ухвалення, наприклад важливих соціальних законів по яким є згода більшості майже завжди. По-четверте, велику перерву скоротити до 1 години. Якщо вже працюєте, то працюйте весь день, немає сенсу 2-годинної перерви, після якої багато з народних депутатів України взагалі не повертається до роботи.

Тарас Рябченко
експерт Ради громадських експертиз
експерт ГО “Інститут законодавчих ідей”

 

[1] http://iportal.rada.gov.ua/meeting/awt

Чи відчули глобальне потепління у Давосі?

0
wind turbines in Oiz eolic park. Basque Country

«Спільне майбутнє у роз’єднаному світі» так звучить цьогорічна тема 48-го Міжнародного економічного форуму. Питання загрози застосування зброї масового ураження та проблема глобального потепління стали одними з основних тем на форумі цьогоріч. Економіка та пов’язані з нею існуючі та можливі кризи, в цьому році відійшли на другий план. Це випливає із тем, з якими виступали як лідери держав, так і представники різних міжнародних організацій.

Так, Президент Франції Еммануель Макрон почав свою промову із глобального потепління. Лідер Франції назвав декілька фундаментальних стовпів, необхідних для загальних реформ. Одним із них він назвав те, що Франція стане моделлю в боротьбі зі зміною клімату, пояснюючи, що це величезна перевага з точки зору привабливості та конкурентоздатності, адже талант іде туди, де йому добре жити. Еммануель Макрон запевнив, що Франція може створити багато робочих місць із «зеленою стратегією», для цього влада країни вже провела необхідні реформи. Всі вугільні електростанції будуть закриті до 2021 року. Макрон закликав розробити 10-річну стратегію, щоб зробити Європу авторитетом у зеленій енергетиці, науці та політиці. Вказуючи, що лише глобалізація врятує світ, адже через різнобій не можливо досягти поставлених завдань у питанні вирішення змін клімату. Еммануель Макрон запропонував ввести базовий податок на викиди СО2. До 2020 року має бути створений екологічний пакт – і він має бути юридично обов’язковим, в тому числі і для приватного сектору, а нова глобальна структура має базуватися на співпраці і взаємодії.

«Реакція на екстремальний екологічний ризик»

Ханду Омаруу Ібрагім, координатор AFPAT, на окремій екологічній панелі – «Реакція на екстремальний екологічний ризик» розповів про вплив екстремальних погодних умов на сезони дощу в Чаді, вказавши, що 90% озерних вод випаровується протягом останніх 40 років. А Філіпп Хільдебранд, віце-глава компанії BlackRock Inc., підкреслив, що навіть Давос відчуває ефект екстремальних погодніх умов. Ханду Омаруу Ібрагім наголосив, що вирішувати проблеми екології слід починати на локальному рівні. Хільдебранд, погоджуючись додав, що окремі підприємства, які знаходяться на території тієї чи іншої країни, мають теж брати участь у вирішенні кліматичних проблем. І я з ним цілком погоджуюсь, адже це вказує на соціальну відповідальність бізнесу.

«Екологічно чисті рішення» Китаю

Член політбюро Комуністичної партії Китаю Лю Хе на Форумі в Давосі зазначив, що головною метою влади країни на найближчі роки стане розбудова сучасного суспільства та подолання трьох головних загроз: боротьби з економічними ризиками, подолання бідності та контроль над забрудненням довкілля.  Лю Хе зазначив, що наразі в країні відбувається процес переходу від швидкого зростання до високоякісного розвитку. Китай зосередиться на впровадженні нових технологій, зокрема нових індустрій, енергоефективного будівництва та альтернативної «зеленої» енергетики. На його думку, це дасть поштовх новому бізнесу не лише в Китаї, а й в усьому світі. На мою думку, це не пусті слова, адже сьогодні Китай – найбільший в світі виробник в області зеленої енергетики. До 2020 року уряд обіцяє витратити на “зелені” проекти понад 360 млрд доларів, створивши 13 млн робочих місць. При цьому Китай не концентрується лише на сонячній енергетиці: він також підтримує вчених, які проводять дослідження в області вітро- та гідроенергетики. Тож тепер країну часто називають лідером з пошуку “екологічно чистих рішень”.

Шанси «зеленої» енергетики в Україні

Можна підсумувати, що світ дедалі активніше піднімає питання, що покликані боротися із забрудненням навколишнього середовища. У центрі уваги – викиди парникових газів і пов’язане з ними катастрофічне для Землі підвищення глобальної температури. На маю думку, щоб виправити ситуацію з екологією в Україні потрібно якнайшвидше ввести нові стандарти для промисловості, модернізувати застаріле обладнання і перейти на нові екологічні технології, реформувавши енергетичну галузь України та розвиваючи альтернативну енергетику. Адже, через непросту ситуацію в країні, на жаль, питання забруднення повітря не є пріоритетним в нашій державі. Хоча аварія на ЧАЕС, мала би нас чомусь навчити. Погляньте на цифри, збитки лише за перше п’ятиріччя після аварії експерти оцінили 100 млрд дол. А за роки незалежності витрати на ліквідацію її наслідків перевищили 25 млрд дол. Окрім того, це також 180 тис га орної землі та 157 тис га лісу, що оцінюються 30 млрд дол непридатні для використання. Загальна ж сума, витрачена на ліквідацію наслідків та підтримку сімей постраждалих і жертв катастрофи, з урахуванням міжнародної допомоги, за останні 30 років сягнула далеко за 200 млрд дол. Якщо Україна приєднається до тих фундаментальних процесів переходу до відновлювальної енергетики, яка зараз активно поширюється у всьому світі, то за кілька  років ми зможемо значно покращити стан довкілля та умови свого життя і побудувати економіку 21 століття. До того ж, Україні необхідно розвивати «зелену» енергетику, не лише для виконання зобов’язань перед світовим співтовариством, а й для власної стабільності, незалежності і енергетичної безпеки, адже ми маємо всі умови для розвитку альтернативної енергетики.

Тимур Чмерук  – підприємець, партнер міжнародної інвестиційної компанії «Base capitalmanagement», член Української асоціації професіоналів у сфері GR і лобістів, керівник ряду проектів по залученню іноземних інвестицій у сферу IT, девемопменту.

Крах або зліт: чи стоїть світ на порозі нової глобальної кризи

0

Яка «мильна бульбашка» може луснути цього разу і як Україні отримати користь із можливого падіння

Якщо вірити у циклічність економіки, найближчими роками на нас чекає чергова світова криза. Так, у «чорний понеділок» 1987 року «завдяки» відтоку інвесторів із регіональних ринків впав індекс Доу-Джонса. У 1997-му через відхід інвесторів звалилася економіка країн Південно-Східної Азії. Азійська криза прискорила російський дефолт 1998 року. Втім, тоді головними причинами крутого піке були величезний держборг Росії, побудова піраміди короткострокових облігацій та падіння світових цін на нафту. У 2008-му фінансовий обвал розпочався з іпотечної кризи в США.

Mind звернувся до макроекономістів та інвестиційних аналітиків із проханням розповісти, яка «мильна бульбашка» може луснути найближчим часом, і чи стане нещодавнє зниження індексів світового фондового ринку поштовхом до більш серйозного обвалу. А також попросив порадити читачам, в які ніші варто інвестувати обережно у зв’язку з імовірною кризою.

Роман Сульжик, екс-глава наглядової ради Національного депозитарію України, екс-віце-президент JP Morgan Chase, екс-керівник підрозділу торгівлі терміновими фінансовими інструментами Deutsche Bank

Не бачу серйозних передумов для чергової глобальної кризи. США продовжують бути драйвером світової економіки. Європа потихеньку починає виходити з кризи, спостерігаються позитивні зміни. У Китаї є потенційні проблеми з величезним числом виданих кредитів. Вважаю, що КНР зможе їх вирішити за рахунок своїх величезних резервів і можливості девальвувати юань.

А зниження світових фондових індексів на 5–10% я б назвав корекцією. Це здорова реакція ринку на те, що довго було зростання, своєрідний сигнал Федеральному резерву США, що не треба занадто швидко піднімати ставки. Поки немає екстраординарних приводів для різкого спаду. Думаю, після невеликої корекції на 10–15%, перебалансування портфелів фондовий ринок повернеться до стану плавного зростання.

Бульбашка криптовалюти, що здувається, не призведе до глобального краху реальної економіки. Коли на початку 2000-х «лопнули» інтернет-компанії, сотні тисяч людей втратили роботу. У 2008 році величезне число підприємств не змогли рефінансувати свої борги і збанкрутували, оскільки вартість їхніх закладених активів дуже сильно впала. Це були удари по реальній економіці. А криптобульбашка такою не стане. Люди, які брали в борг на покупку криптоактивів, для участі в ICO – не наймали тисячі розробників. Різкого зростання безробіття не буде. Втім, думаю, криптолихоманка ще трохи протримається. Це серйозний сигнал усім, хто має намір туди зайти: можна не тільки швидко заробити, а й втратити.

На цьому тлі в України – відмінні шанси для зростання економіки. Незважаючи на світову корекцію, у гривні величезний потенціал до зміцнення. Якщо ми перестанемо робити дурниці, НБУ усуне обмеження на рух капіталу, то побачимо серйозний приплив інвестицій в країну. Деякі вважають, що, навпаки, буде відтік. Не погоджуся. В Україні відсоткові ставки – одні з найвищих у світі, а вартість активів за останні роки значно впала. Тому дуже сподіваюся, що наші керманичі виявлять мудрість і дадуть можливість західному капіталу зайти в країну.

Анатолій Гулей, співголова вищої експертної ради при НБУ, екс-голова правління Ощадбанку

Глобальні та локальні економіки розвиваються за певними циклами, які коливаються в межах 6–12 років. Спади 1998 та 2008 років підтверджують теорію циклічності. Раніше кризи спалахували в серпні-вересні. Тому якщо і трапиться обвал, то не раніше восьмого місяця 2018 року. Зараз же ринки приходять до ладу після зимової сплячки і закриття балансів великих корпорацій.

Поки є дві передумови думати, що 2018 рік потрапить до цього циклу. По-перше, обвал цінних паперів на світових біржах, по-друге – бульбашка на крипторинку. Однак криптовалюти складають досить маленький відсоток у товарообігу. Тому їхній спад серйозно не вплине на реальний сектор економіки. Постраждають лише ті, хто захопився спекулятивними очікуваннями на крипторинку і бажанням розбагатіти за одну ніч. У березні відбудеться велика конференція з криптовалюти в Аргентині. Будуть прийняті глобальні методи регулювання, і, думаю, цей ринок буде упорядкований.

А те, що ми стоїмо на порозі змін на фінансово-банківських ринках, – це факт. Питання, підготувалися ми до них, зробили висновки з минулих криз чи продовжуватимемо виправляти помилки у міру того, як вони надходять? Після 2008 року банківська система України не привела у відповідність нормативи і отримала дуже жорстке «протікання».

Також важливо враховувати, що кризу підігріває внутрішня паніка. Її причина – відсутність інформації, нерозуміння того, що відбувається. Тому варто глибше занурюватися в інформаційний потік, знайти аналітиків, відстежувати глобальні та локальні процеси. І не забувати про власні фінанси. Україна пережила 11 валютних криз. Думаю, наші громадяни отримали дуже добре щеплення. Тому чудово знають, як не прогоріти на можливій 12-й валютній кризі.

Андрій Длігач, д.е.н., CEO Advanter Group

Звичайно, Apple, Alphabet, Microsoft, Amazon, що прагнуть до трильйонної вартості, – це бульбашки, якщо дивитися із сталеливарного або нафтового минулого. Але і для сьогодення Uber – це зовсім не «машинка» з виробництва грошей. Як і Facebook, і Google – один з хороших інструментів для оцифровування людства.

Біткойн – як і багато інших криптовалют – не є інструментом нинішньої економіки. Хоча інтерес до нього і його курсу відображає готовність і прагнення значної частини людства до переходу в майбутнє. Тому ринок криптовалют одночасно і пов’язаний з утилізацією (вірніше, перерозподілом) ресурсів сьогодення, і не пов’язаний з існуючою фінансово-економічною системою. Чого не вистачило в переході – так це якогось енергетичного стандарту. Можливо, він ще проявиться в найближчому майбутньому.

Глобальних проблем у світовій економіці я зараз не бачу. Навіть з урахуванням диспропорції в зростанні економік різних регіонів – це не нове явище. Є істотні ризики, пов’язані з Китаєм: кредитна бульбашка, $4 трлн поза офіційної фінансової системи, Індія, що наступає на п’яти в ціновій конкуренції, тощо. Але їх теж можна вирішити.

Головна проблема швидше в тому, що новим лідерам і прогресорам у суспільстві тісно в минулому, і вони провокують прискорення змін, випереджаючи готовність економік і технологій. Як це було з доткомами на початку 2000-х.

Невизначеність і побоювання майбутнього і спровокують світову економічну, фінансову і політичну кризу 2018–2019 років. Особливо сильно вона може вдарити по Україні, що так і не завершила трансформацію держави, суспільства і економіки. І питання не тільки в тому, що ми повинні найближчими роками виплатити близько $20 млрд зовнішніх запозичень. Проблема в тому, що нашій економіці поки немає що запропонувати світові крім сировини в агросекторі, металургії та «сирих мізків» (не готових продуктів, а годин програмістів) у ІТ.

Куди інвестувати? Однозначно – у себе. У саморозвиток і вибудовування зв’язків. Напередодні нової фінансово-економічної моделі світу це найцінніша інвестиція. Інші ресурси минулого не будуть цінні в майбутньому. Ще інвестувати в технології, інструменти збору та аналізу цифрової інформації в різних сферах. У медицині, сільському господарстві, комунальному господарстві та багатьох інших сферах. У шкільну освіту. В експортні консолідатори.

Ольга Афанасьєва, виконавчий директор Української асоціації венчурного і приватного капіталу (UVCA)

Що стосується України, то, по-перше, складно стверджувати, що в Україні криза закінчувалася. Майбутні вибори, ймовірно, збільшать політичні дисбаланси в нашій країні і призведуть до ще більшої стагнації економіки в наступні два роки.

По-друге, Україна істотно залежить від тенденцій у світовій економіці. Криза, яка, на мій погляд, очікується у світі наприкінці 2019 – на початку 2020 року, ще більше погіршить фінансовий стан компаній і населення нашої країни.

По-третє, нікуди не подівся і величезний державний борг України, виплати за яким уже чекають МФУ цього року.

Міркуючи про причини можливої кризи у світі, варто відзначити, що як і раніше ніяк не втекти від двох тем, які вже другий рік «відкривають» Всесвітній економічний форум (ВЕФ), та й рік у цілому: це «нашестя» Дональда Трампа і Brexit. Один з провідних світових економістів Моріс Обстфельд під час форуму в Давосі заявив, що скорочення податкових ставок у США в майбутньому «відплатить» уповільненням економічного зростання.

Brexit уже істотно впливає не лише на Британію, а й на майбутнє ЄС загалом. Власне, запланований Brexit на кінець березня 2019 року. Таким чином, до кінця року позиції фунта падатимуть і далі.

Ще одна гаряча тема – зростання і падіння курсів криптовалют. Складно стверджувати, що на даному етапі вона впливатиме на рівні світової економіки. Через два-три роки – можливо, коли пройде стадія «накопичення». Проте традиційні валюти (фунт, долар) матимуть більше впливу на стабільність економіки.

Нікуди не подітися і від тенденцій розвитку економіки Китаю – основного імпортера і експортера товарів для підприємств усього світу. У 2018–2020 роках економіка КНР значно сповільнить своє зростання, а бульбашка на ринку нерухомості, вибуху якої очікують найближчий рік-два, може збільшити нахил спадаючого тренда розвитку цієї країни.

Але громадянам і підприємцям в Україні не варто впадати у відчай і забувати про позитив. У китайській мові ієрогліф «криза» є символом з двох слів, які позначають одночасно поняття «небезпека» і «можливість». Тому Brexit для нашої країни може стати можливістю якоюсь мірою зайняти нішу торгово-економічного партнера для ЄС, а також представляти більшу зацікавленість для інвестування, зокрема інноваційного. Головне – використовувати цю можливість і заявити про потенціал країни. Наприклад, ми почали рік з Українського дому в Давосі під час ВЕФ, організованого UVCA при партнерстві з WNISEF & Victor Pinchuk Foundation. Працюємо над тим, щоб відвідування 5000 людей нашого Дому мало позитивний вплив на економіку.

А інвестувати варто завжди обережно. Звичайно ж, майбутнє за технологіями. Причому буквально в усіх секторах: чи то програмне забезпечення, чи то охорона здоров’я, чи то агропромисловість. Важливо розуміти галузь, в компанії якої вкладаєте капітал. У такому випадку, крім зменшення інвестиційних ризиків, ви зможете привнести так звані smart money («розумні гроші»), тобто експертизу, зв’язки тощо.

Хто, як не ти, подумає про власну пенсію? Хто ж почне відкладати?

0

У 2018 році в Україні на одного офіційного працюючого припадає одна людина пенсійного віку. Далі на державу сподіватись марно, тому свої щомісячні внески у велику фінансову піраміду (себто існуючу солідарну систему) сприймаю швидше як соціальну відповідальність допомагати бабусям та дідусям.

Про власне фінансове життя на у майбутньому я б міркував так:

  • Мені 35 років, і перше що потрібно вирішити — коли почнеться пенсія. Я би міг ставити амбіційну ціль фінансової свободи вже у 45 років, однак візьму за орієнтир державний пенсійний вік — 60 років, отже залишилось ще 25 років.
  • Коли б не досягнув стану фінансової свободи, я все одне зможу працювати у своє задоволення при бажанні. Та щоб мати вибір у фінансову модель я поставлю тільки інвестиційні (пасивні) доходи після 60 років
  • Мені вистачатиме 1000 дол на місяць на життя у поточних цінах, отже я врахую доларову інфляцію 2.67%.
  • Свої заощадження я не буду складати ні в банку ні в банк, а проінвестую в надійні західні фонди, сподіваючись отримати в середньому 6.9% дохідності в доларах на рік.

Врешті я ставлю в фінансову модель суму, яку реалістично зможу відкладати щомісяця, свій накопичений стартовий капітал і отримую відповідь на 2 питання:

  • До якого віку мені вистачить коштів, якщо платити собі 1000 доларів?
  • Якщо я запланую вік дожиття 80 років і житиму тільки за відсотки, то яку суму в місяць зможу отримувати на поточні витрати?

Дана пенсійна модель гнучка, кожен може зробити копію і спланувати власне фінансове майбутнє!

І наприкінці на на прикладі історії про рибалку Паоло Коельо нагадаю, що думка про пенсію і фінансову свободу у кожного своя.

Бізнесмен, сидячи на пляжі в маленькому селі, побачив рибалку, який веслував у напрямку берега, виловивши небагатьох великих риб.

Бізнесмен здивовано запитав рибака: «Як довго зайняло, щоб зловити так багато риби?»

Рибак відповів: «О, насправді не так довго».

«Тоді чому ти не залишаєшся довше на морі щоб зловити ще більше?»

«Цього достатньо, щоб прогодувати мою сім’ю», — сказав рибалка.

«Так, що ти робиш на решту дня?»

Рибак відповів: «Я зазвичай прокидаюся рано вранці, виходжу в море і ловлю кілька риб, потім повертаюся і граю з дітьми. В другій половині дня я обідаю та дрімаю з дружиною, а ввечері приєднуюсь до моїх приятелів у селі, ми граємо на гітарі, співаємо і танцюємо».

Бізнесмен запропонував рибалку.

«Я маю МБА, отже допоможу тобі стати більш успішною людиною. Відтепер намагайся зловити якомога більше риби. Коли ви заощадиш достатньо грошей, то купи більший човен щоб зловити ще більше риби. Незабаром зможеш собі дозволити купувати більше човнів, створиш власну компанію, а потім свій власний виробничий завод для консервної та дистрибуційної мережі. До того часу ви виїдеш з цього села в мегаполіс, де буде штаб-квартира».

Рибак продовжує: „А після цього?“

Бізнесмен розсміявся: „Після цього ти можеш жити як король у своєму власному будинку, а коли настане час, розмістиш акції компанії на фондовій біржі, і станеш дуже дуже багатим“.

Рибак запитує: „А після цього?“

Бізнесмен каже: „Після цього можеш піти у відставку, переїхати в будинок в риболовецькому селі, прокинутися рано вранці, зловити кілька риб, потім повернутись додому, щоб грати з дітьми, добре попоїсти вдень з дружиною. А ввечеріприєднатися до твоїх приятелів, грати на гітарі, співати і танцювати!“

Рибак був збентежений: „Чи не те, як я живу зараз?“

Любомир Остапів

Мільйон чи гречка, вибір за вами

0

Навчитися інвестувати у цінні папери на біржі не так вже й складно

Коли на початку липня минулого року НБУ дозволив громадянам України легально інвестувати за кордон, я був упевнений, що наступного ж дня до банків вишикується черга з представників середнього класу, які бажають випустити свої чесно зароблені заощадження з банківських сейфів на волю.

Цього не сталося і, чесно кажучи, я не знаходжу причини для такої інвестиційної інертності співгромадян. Не сумніваюся, що в країні є десятки мільйонів чесно зароблених доларів і євро, які замість байдикування під матрацом могли б приносити легальний дохід. Навчитися інвестувати у цінні папери на біржі не так вже й складно. Для початку достатньо відвідати одноденний тренінг, де вам роз’яснять основи інвестиційного процесу, і докласти невеликих зусиль для відправки грошей за кордон. Зусилля варті того. Особливо враховуючи той факт, що останнім часом міжнародні ринки балують інвесторів відмінними результатами.

Як приклад, просто зверніть увагу на те, скільки міг би заробити інвестор, який вклав гроші в який-небудь з індексних фондів на початку серпня минулого року, витративши місяць з моменту оголошення вольниці на ознайомлення з азами процесу і виконання всіх формальностей, пов’язаних із відкриттям інвестиційного рахунку.

Отже, інвестиція в ETF (індексний фонд, акції якого торгуються на біржі), що копіює S&P 500, за останні шість місяців принесла б вам 12.5% (26.6% у річному еквіваленті). Якщо хтось був готовий інвестувати свої гроші в ринки, що розвиваються, включно з Індією та Китаєм, то за останні півроку він став би багатшим на 13.5% (28.7% річних). Навіть ті, хто не схильний ризикувати, і надає перевагу спокій міжнародних державних облігацій, а не коливання фондового ринку, міг би заробити близько 2.4% (4.7%). У будь-якому випадку, це набагато більше, ніж 0.0% – 1.0% на рік, які пропонують сьогодні пристойні українські банки власникам доларових депозитів. Та й ризик нижчий.

Результати, які демонструє американський фондовий ринок протягом кількох останніх років, значно вищий за середні. Безумовно, за всіляким зростанням йде падіння, як, наприклад, це сталося минулого тижня. Індекс S&P 500 втратив аж -3.9%. Але, йдеться про інвестування на тривалий термін, як мінімум, п’ять, а краще десять років, то в цьому разі є всі підстави орієнтуватися на історичні дані. А за останні сто років американський фондовий ринок ріс, у середньому, на 10.5% на рік, з поправкою на інфляцію зростання становило 7.3%.

Ті, у кого вистачить терпіння, цілком можуть заробити. Якщо молода тридцятирічна людина, яка має гарну роботу і можливість відкладати по $500 на місяць, буде інвестувати ці гроші в індексний фонд S&P 500, то до шістдесяти років у неї на рахунку може з’явитися цілком пристойна сума – понад один мільйон доларів США. Навіть, якщо це буде не п’ятсот, а сто доларів на місяць, це дозволить вам зібрати за тридцять років близько чверті мільйона доларів.

Погодьтеся, що з такими заощадженнями старість виглядає набагато привабливішою, ніж із безкоштовною гречкою і вічними обіцянками #перемоги.

Іван Компан

Україну в рейтингу демократій віднесли до “гібридних режимів”

0

Україна розділила 83 позицію з Чорногорією.

Укладачі рейтингу Democracy Index 2017 віднесли Україну до так званих “гібридних режимів”. У результаті аналізу комплексу показників Україна отримала 5,69 бали і розмістилася на 83 позиції зі 167 в рейтингу, підготовленому організацією Economist Intelligence Unit.

При складанні індексу за 10-бальною шкалою оцінювалися виборчий процес і плюралізм, громадянські свободи, функціонування влади, політична участь і політична культура. Виходячи з результатів оцінювання серед держав виділені наступні категорії: повна демократія, недосконала демократія, гібридний режим, авторитарний режим.

У категорії “виборчий процес і плюралізм” Україна 6,17 бали, “політична участь” – 6,67, “політична культура” – 6,25, “громадянські свободи” – 6,18. “Функціонування влади” в Україні отримала найнижчу оцінку – 3,21 бали, за якою середній бал не перевищив 6 балів. Укладачі рейтингу відносять країни з середнім балом 6 і вище до недосконалих демократій.

Крім України на 83 позиції розташувалася Чорногорія.

5898709

Economist Intelligence Unit

Перше місце в рейтингу 2017 року займає Норвегія (9,87), останнє – КНДР (1,08).

Більш високі, порівняно з Україною, показники продемонстрували Словаччина (44 місце), Польща (53), Угорщина (56), Румунія (64) і Грузія (79).

Росію (135 місце), Білорусь (138) і Казахстан (141) укладачі рейтингу віднесли до авторитарних режимів.

Найнижчий показник – 5,49 бали Україна продемонструвала в 2014 році, найвищий – 6,94 бали – в 2006 і 2008 роках.

У звіті також опублікований рейтинг свободи преси в 2017 році, згідно з яким Україна, отримавши 6 балів з 10, віднесена до країн з “переважно невільною” пресою.

Максимальний бал (10) у рейтингу отримали Австралія, Канада, Данія, Фінляндія, Ісландія, Швеція і США, мінімальний (0 балів) – Азербайджан, Білорусь, Китай, Північна Корея, Сирія, Туреччина і Узбекистан.

 

Ми в соціальних мережах

7,510Підписниківлайк
447Підписниківвподобати
15Підписниківпідписуватися

Рекомендуємо

Популярно

Велика війна може початися в Криму, є ще кілька небезпечних точок

У Європі є кілька точок, де може початися зіткнення Росії та США. США нарощують військову присутність у Чорному морі, зокрема, відправили в регіон есмінці USS...

Миротворці на Донбасі, чого чекати від союзників

Минулими вихідними в Мюнхені відбулася вже 54-та безпекова  конференція, в якій взяли участь сотні політиків і експертів зі всього світу, в тому числі й...

“Найрозумніші” міста світу. Хто вони і чому такі технології

Philips Lighting та організація SmartCitiesWorld підготували звіт про "найрозумніші" міста світу. Результати звіту ґрунтуються на думці 150 експертів в міському плануванні з усього світу. Вони...

Міськради Кропивницького та Львова в один день ухвалили рішення щодо місцевої мовної політики

Одночасно у двох містах – Львові та Кропивницькому – учора відбувались засідання міських рад. Депутатський корпус обох органів місцевого самоврядування, без попередніх домовленостей, розглянув...
video

Що Саакашвілі буде робити далі?

Сергій Гайдай розповів про те, як виглядало затримання Михайла Саакашвілі очима очевидця, повідав про те, як Саакашвілі ймовірно буде діяти далі; пояснив, як викорінити...