Головна Блог

Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Тромсо

0

20 травня 2020 року на своєму черговому засіданні Верховна Рада України ратифікувала міжнародну Конвенцію про доступ до офіційних документів. За таке рішення проголосувало 305 народних депутатів.

Цього кроку від України чекали не тільки експерти з доступу до публічної інформації, а й уся міжнародна спільнота. Адже це десята ратифікація цього міжнародного документу, з якою Конвенція набуває чинності.

Хоча Конвенцію Тромсо підписали 17 країн, проте саме Україна стала “країною-ініціатором”, яка вивела сферу доступу до публічної інформації на міжнародний рівень. За це звання змагались Бельгія, Грузія, Ісландія, Північна Македонія, Сан-Марино, Сербія, Словенія та Україна. До цього часу сфера доступу до публічної інформації регулювалась у кожній державі тільки на національному рівні.

Саме Центр демократії та верховенства права з 2016 року активно підтримував та адвокатував ратифікацію Конвенції. Команда Центру неодноразово наголошували на необхідності ратифікації, привертали увагу громадськості, співпрацювали з ключовими органами влади, які приймали схвальні рішення у цьому процесі.

З осені 2019 року законопроект про ратифікацію цього міжнародного документу за ініціативою Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та сприяння Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України  пройшов швидке погодження в усіх органах влади, задіяних у цьому процесі. 31 січня 2020 року Президент України вніс законопроект до парламенту для проходження процедури ратифікації. Законопроект про ратифікацію цього міжнародного документу також отримав схвальне рішення Комітету ВРУ з питань інтеграції України з Європейським Союзом, який є головним щодо нього, та був винесений на голосування у сесійній залі.

Що зміниться із набуттям чинності Конвенцією?

Основна перевага Конвенції – створення першої в світі міжнародної системи моніторингу у сфері доступу до публічної інформації. Іншими словами, буде досліджуватись, як країни-підписанти ефективно імплементували положення Конвенції (мінімальні стандарти доступу).

Для цього буде створено два моніторингові органи:

1. Група спеціалістів з доступу до офіційних документів – орган, до складу якого увійдуть незалежні та висококваліфіковані фахівці у сфері доступу до офіційних документів. Мета цього органу – стежити за ефективністю застосування країнами-підписантами положень Конвенції.

Для цього Група може надавати свою експертну думку з питань застосування положень Конвенції, вносити пропозиції щодо його покращення, обмінюватися інформацією та звітувати про значні досягнення, а також надавати свої пропозиції Консультації Сторін. Крім цього, Група подаватиме звіти про достатність закріплених у законодавстві країн-підписантів заходів і практичних дій, здійснених для втілення положень Конвенції.

2. Консультації Сторін – орган, до складу якого буде входити по одному представникові від країн-підписантів Конвенції та який буде:

  • розглядати доповіді, думки та пропозиції Групи спеціалістів з доступу до офіційних документів
  • надавати рекомендації та пропозиції Сторонам
  • вносити пропозиції стосовно змін до Конвенції та надавати оцінку запропонованим у порядку статті 19 Конвенції змінам

Представники від України будуть членами обох цих міжнародних органів.

У разі набуття чинності Конвенцією, Україні не потрібно буде вносити зміни до чинного законодавства. Закон України «Про доступ до публічної інформації» був прийнятий у 2011 році і розроблявся з урахуванням положень саме цієї Конвенції.

Наступним кроком є підписання ратифікаційного закону Президентом та його офіційне оприлюднення. Сама ж Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після завершення тримісячного строку від дати, коли Україна її ратифікувала.

Центр демократії та верховенства права

Вибуховий контент онлайн. Частина 1

0

Тема запеклих дискусій в ООН, Раді Європи, ЄС, інших міжнародних організаціях і національних урядах – тероризм онлайн. Хоча розвиток технологій значно полегшив відстежування осіб і спростив виявлення терористичних організацій, останні протиставили політиці переслідувань швидкість поширення інформації. Фактично, вони знайшли відповідь на питання: як встигнути зробити щось до того, як це виявлять органи правопорядку?

Відповідь на це питання надало стрімке зростання аудиторії онлайн-сервісів. Терористи вирішили проблему, мігрувавши в онлайн. Проте, Всесвітня мережа недовго лишалася неконтрольованою, змусивши нелегальні організації бути винахідливими: мати власні веб-сайти, зламувати популярні портали новин, створювати фейкові профілі медіа або відомих політиків, продукувати відеоігри або використовувати їх для комунікації (через анонімні чати та голосовий зв’язок) та багато іншого. Втім, практика показала, що все вищенаведене за продуктивністю не йде в жодне порівняння з використанням соцмереж.

Перед обранням інструментарію для боротьби з явищем тероризму у мережі слід встановити, чому його коріння так цупко тримається за ґрунт онлайн-платформ.

Лайк, підписка, репост – чому саме соцмережі?

Соцмережі є зручними в користуванні («user-friendly»), безкоштовними й надійними каналами комунікації. Відкриття необмеженої кількості нових профілів, публічних сторінок чи спільнот, тематичний пошук будь-якого контенту (аудіо, відео, тексти) — усе це значно полегшує діяльність терористичної організації порівняно зі створенням власного веб-сайту. Соцмережі фактично дозволяють «постукати у двері» цільової аудиторії, тоді як власний онлайн-ресурс потребує довгих днів, а іноді навіть і місяців очікування на читачів.

На відміну від інших онлайн-ресурсів, платформи значно спростили механізм соціальної взаємодії: легкий і швидкий режим коментування, поширення чужих дописів, відповідей на повідомлення, а також функція багатомовності, що дозволяє поширювати дописи на іноземні аудиторії. Такі особливості спрощують коригування інформаційного середовища залежно від мінімальних коливань у настроях аудиторії.

Не меншою перевагою стало й те, що аудиторія соцмереж у рази перевищує кількість читачів будь-якого одиночного медіа. Для порівняння: кількість читачів ВВС станом на 2019 рік становила 426 млн осіб, у той час як аудиторія самого лише Facebook у цей період сягнула 2,38 млрд користувачів. На додачу, у соцмережах способи розширення кола споживачів контенту й залучення аудиторії до конкретних спільнот, дописів чи сторінок є набагато варіативнішими, ніж на звичайних веб-сайтах – це й контекстна реклама, і поради релевантних груп та спільнот, і залучення аудиторії через вірусні зображення чи відео.

Однією з найсприятливіших особливостей є функція таргетингу (від англ. target – ціль) – спрямування контенту на певну цільову аудиторію, залежно від заданих параметрів. Наприклад, сьогодні Facebook має близько 29 тисяч критеріїв для таргетингу аудиторії. Водночас, дослідження показують, що ця функція неодноразово була націлена на групи, які зацікавлені в темах «ненависники євреїв», «Гітлер був правий» та подібних, що демонструє відносну легкість зловживання алгоритмами таргетингу для поширення нелегальних закликів (до дискримінації, насилля, ненависті, тероризму тощо).

Такий функціонал, з одного боку, дозволяє терористичній тематиці бути достатньо фокусованою, а не поширюватися «між рядків», як це роблять на окремих веб-сайтах для уникнення миттєвого блокування. З іншого боку – терористичний контент у соцмережах губиться в масивних потоках інформації, що дозволяє йому перебувати у вільному доступі набагато довше, ніж на окремих тематичних ресурсах.

Функція таргетингу надає ще одну неоціненну перевагу – можливість вивчення аудиторії. Якщо при поширенні інформації на власних онлайн-ресурсах терористичні організації вимушені радше діяти наосліп, то соцмережі дозволяють відстежити тренди в комунікаціях і використовувати їх для пропаганди, рекрутингу чи залякувань. Так, у 2013 році поширення ідеї джихаду у соцмережах ґрунтувалося переважно на створенні окремих спільнот , залежно від віку, статі та місця проживання цільової аудиторії.

Тож онлайн-платформи стали ще одним полем боротьби терористичних організацій за визнання їхніх ідей. Проте, важливішою є відповідь на питання, яким чином їм вдається залишатися на плаву вже більш ніж 10 років і продовжувати свою діяльність із перемінним успіхом.

Фундамент для фундаменталістських ідей

Знаючи алгоритми діяльності соцмереж, можна встановити основні способи, у які терористи зловживають послугами платформ. Органи правопорядку багатьох країн уже здійснюють такі розрахунки. Однак, вони частіше шукають індикатори діяльності в межах однієї платформи, ігноруючи те, що ціль використання соцмережі напряму залежить від її функціонального призначення, а отже терористи навряд використовуватимуть лише одну платформу. До того ж, часто конкретна соцмережа є лише стартовим майданчиком, адже контент швидко перепощується іншими інформаційними ресурсами.

Для поширення терористичного контенту використовують три типи платформ: краудфандингові сервіси, месенджери та соціальні мережі. Цей поділ є досить умовним, адже кожна платформа має особливий порядок роботи, а спосіб її використання залежить переважно від цілей терористів: психологічний тиск, публічність і пропаганда, отримання інформації, збір грошей, рекрутинг, обмін інформацією, планування та координування дій тощо.

Зокрема, від популярності мережі залежить обширність аудиторії, а від місцезнаходження терористичної організації – вибір конкретної платформи. Наприклад, Sina Weibo (китайський сервіс мікроблогів) навряд використовуватиметься для пропаганди терористичних ідей у Європі, де кількість його користувачів зведена до мінімуму (незважаючи на велику популярність у Азійському регіоні).

Також соцмережі надають можливість взаємодіяти з молоддю, чим активно користуються терористи, через її вищу сприйнятливість до пропаганди. Ця логіка призводить до переважного використання Snapchat, TikTok, Instagram та Youtube – мереж, які є найпоширенішими серед молоді.

Для фандрейзингу найчастіше застосовують краудфандингові сервіси, адже ці платформи надають мінімальну кількість інформації про отримувачів грошових коштів та їх призначення в електронних трансферних звітах (на відміну від Facebook з його вимогливою політикою). Зокрема, уряд Індонезії тривалий час був занепокоєний можливістю терористів використовувати кошти, зібрані через краудфандингові сервіси для допомоги жертвам і родичам жертв терористичних актів. У Британії, у свою чергу, були розроблені керівні принципи щодо захисту пожертв від зловживань з екстремістською метою.

Інформаційний обмін (внутрішні комунікації: повідомлення, плани дій тощо) здійснюється переважно через месенджери, адже вони є зашифрованими програмами для обміну повідомленнями. І хоча деякі з них (як-от Telegram) вже встигли розробити механізм відстежування публічних каналів із терористичним контентом, поширенню приватних повідомлень із такою інформацією досі неможливо перешкодити.

Часто терористи використовують мережі, які ще не напрацювали підхід для боротьби з тероризмом, проте дуже швидко здобули популярність. Гарним прикладом слугує Snapchat, який у перші місяці своєї роботи навіть не мав чіткого визначення тероризму. Такі платформи зазвичай дуже активно використовують у короткостроковій перспективі, допоки мережа не віднайде ефективний механізм виявлення терористичного контенту. Згодом обсяги такої інформації на платформі дещо знижуються. 

Терористи також користуються прогалинами в алгоритмах платформ. Так, тривалий час реклама на Youtube з’являлася в роликах з екстремістським та образливим змістом, що з одного боку вказувало на de facto визнання платформою правомірності поширеного контенту, а з іншого – сприяло його популяризації та іноді навіть монетизації.

Знаючи цілі, переслідувані терористами, можна встановити, які аспекти роботи платформи є вразливими та потребують доопрацювання для недопущення поширення нелегального контенту. Наведена таблиця містить універсальні критерії, задоволення більшості з яких вказує на високу ймовірність того, що платформою зацікавляться  терористи (цілі визначаються її функціоналом).

Для того, щоби перевірити ефективність моделі, накладемо її на реальні приклади:

  • У Нідерландах було засуджено групу осіб за поширення  закликів до тероризму та незаконний рекрутинг через платформи Facebook, Youtube та Twitter. Використання кожної з платформ мало свою мету: у Facebook відбувався рекрутинг осіб шляхом створення публічних і закритих спільнот, Twitter слугував платформою для закликів до вчинення терористичних актів, а на каналі Youtube поширювалася пропаганда.
  • На Аравійському півострові, зокрема у Ємені та Судані, терористи активно комунікують у Telegram, з огляду на можливість обмінюватися інформацією без відслідковування урядом.
  • В американській справі Klayman v. Zuckerberg суд встановив, що Facebook використовувався для терористичної пропаганди за допомогою публічної групи «Третя палестинська інтифада» через те, що аудиторія цієї мережі надзвичайно велика.
  • Також терористи неодноразово використовували функції «donate» у Instagram для отримання фінансування. Наприклад, у 2017 році терорист закликав аудиторію в 1,7 мільйона підписників фінансово підтримати його діяльність. Використання саме цієї платформи зумовлене здебільшого її великою аудиторією та можливістю ілюструвати висловлення.

Задаючи український контекст

Заборона поширення терористичного контенту передбачена Законами України «Про інформацію», «Про боротьбу з тероризмом», а також присутня в переліку контентних обмежень у проєкті Закону «Про медіа». Утім, чинні документи, на відміну від законопроекту, не вказують на можливість застосування таких обмежень до онлайн-платформ.

Отже, регулювання діяльності соцмереж як у Нідерландах, Франції чи Німеччині наразі не передбачено, а критерії вторинної відповідальності платформи, розроблені Європейським судом з прав людини у Delfi v Estonia – важкозастосовні (необхідне хоча б мінімальне законодавче визначення статусу суб’єкта, а платформи в нормативних актах не згадуються). Тому питання поширення контенту в соцмережах перебуває здебільшого на саморегулюванні платформ, а безпека користувачів напряму залежить від ефективності захисних механізмів мережі (якщо такі взагалі використовуються).

Які платформи найбільш вразливі до активностей терористичних організацій в українських реаліях? Зважаючи на популярність у регіоні і функціональні особливості платформ, для поширення терористичного контенту найімовірніше підходить Facebook, Youtube, Instagram та Telegram, менш вірогідно – TikTok, Snapchat та Twitter. Краудфандингові сервіси в Україні наразі використовуються не так часто, аби до них було вигідно звертатися терористам.

І що тепер?

Основна проблема сьогодні полягає у фокусуванні на ключових акторах при відносному ігноруванні взаємозалежності різних сервісів (а також їхньою взаємозамінністю). Більше того, органи правопорядку при розслідуванні правопорушень, пов’язаних з поширенням терористичного контенту онлайн-платформами, часто не звертають уваги на  використання соцмереж та месенджерів з урахуванням цілей і функціоналу кожної платформи. Відтак, блокування одного акаунту чи спільноти не є фатальним для діяльності терористів.

Саме тому, під час розроблення захисних механізмів платформи, важливим є аналіз сильних і слабких сторін конкретної мережі. Не менш вагомим є контекст і методики, що використовуються терористичними організаціями у їхній діяльності онлайн, але про них ми поговоримо трохи згодом.

Далі буде…

Автор: Тетяна Авдєєва, молодший юрист Центру демократії та верховенства права.

Викрий маніпуляції тютюнової індустрії — врятуй наступні покоління!

0

Всесвітній центр ефективного управління контролем над тютюном (GGTC), партнер “Стоп тютюновим організаціям і продукції” (STOP), оголосив конкурс візуального контенту (меми, GIF-зображення, діджитал-стікери, постери, інфографіки та короткі відеоролики). Візуальні матеріали мають ілюструвати специфіку маніпулятивних технологій, до яких вдається тютюнова індустрія задля продажу своєї смертельної продукції.

Серед учасників буде розіграно грошові винагороди у розмірі від $500 до $5000.

Крім того, роботи-переможці буде розіслано антитютюновим активістам по всьому світу задля підтримки їх зусиль у боротьбі з маніпулятивною діяльністю тютюнової індустрії.

Конкурс приурочено до Всесвітнього дня без тютюну, цьогорічна тема якого — “Захист молоді від маніпуляцій тютюнової індустрії та залучення до тютюнової та нікотинової залежності”. Візуальний контент повинен інформувати молодих людей про оманливі інструменти тютюнових компаній та спонукати їх до протидії індустрії. 

Роботи прийматимуться як українською, так і англійською мовами з 28 квітня. Дедлайн подачі проєктів — 20 травня.

Щоб подати завку, потрібно зареєструвтися за посиланням https://www.ggtc.world/exposetobacco/

Також просимо надсилати ваші матеріали на електронну адресу svitlana@center-life.org

У графі position пишемо ким ви працюєте, або якщо навчаєтеся, то пишете, що студент.

У графі organization пишемо NGO Advocacy center “Life”.

На наступній сторінці –  Declaration of Interests, слід поставити свій підпис (його можна зробити мишкою).

Якщо виникнуть питання, звертайтесь за електронною адресою svitlana@center-life.org  або телефоном 050 336 29 20

Як Україні спасти саму себе

0

Масштаб вызовов, стоящих перед мировой экономикой в связи с началом мирового кризиса, который назревал уже достаточно давно и нашел мощного союзника в виде пандемии коронавируса, настолько велик, что нерешительность и бездействие национальных правительств становится составной частью проблемы. Каждый потерянный день значительно осложняет как преодоление, так и просто амортизацию кризисных явлений. И в отдельных экономиках, и в мире в целом.

Сейчас мы наблюдаем, как реальный сектор экономики, словно подводная лодка, пролежавшая месяц на дне, медленно погружается в ил, из которого уже не сможет выбраться без внешней помощи. Столкнувшись с внезапной остановкой экономического сердца страны, запустить его можно лишь с помощью прямого укола адреналина, который должен сделать опытный реаниматор в виде правительства и центрального банка. Ну а пока карантин продолжается, холодное тело экономики придется обложить со всех сторон “льдом” антикризисных государственных пакетов, которые позволят замедлить процессы распада до начала активных процедур по спасению.

Кристалина Георгиева, глава МВФ, уже успела сравнить нынешний кризис с Великой депрессией, начавшейся в США в 1929 году и вызвавшей сильнейший экономический кризис по всему миру. Если брать данные роста заявок на пособие по безработице в Штатах (15%), то так оно и есть. А если брать прогноз динамики данного показателя (25-30%), то все может быть намного хуже.

Украину уже пугают реинкарнацией 90-х годов. Но тогда у нас еще был сохранен мощный экономический комплекс и уровень старения населения был не настолько критичен. Система здравоохранения и образование еще не были амортизированы почти в ноль, так что повторения 90-х не будет, можно не переживать. Все будет намного хуже.

Но вернемся к словам главы фонда. Если это будет вариант Великой депрессии, то тогда должен быть известен и протокол лечения кризиса. Но и с этим возникают проблемы. На данный момент существует три основных концепции как возник упомянутый выше глобальный кризис прошлого века. Представители австрийской школы экономики, в частности Фридрих Хаек, считали, что причина обвала в 30-х годах прошлого столетия заключалась в гиперкредитной активности 20-х годов “позолоченного века джаза”, которая привела к появлению потенциально убыточных бизнесов, для которых кризис выполняет роль “санитара леса” и любое вмешательство государства лишь растягивает кризисную волну. “То, что мертво, умереть не может”, – наверняка сказал бы Хаек, обращаясь к “утонувшей экономике”.

С другой стороны, чикагская школа экономики, Милтон Фридман и монетаристы, наоборот, считали, что ключевая ошибка руководства США тогда заключалась в непроведении широкой эмиссии, ведь массированный выпуск денег, по их мнению, мог трансформировать Великую депрессию в рядовую рецессию на год-два с меньшей глубиной падения.

В свою очередь, кейнсианцы считали, что причиной кризиса было сокращение совокупных расходов, в том числе со стороны государства и для преодоления спада достаточно было лишь нарастить государственные инвестиции в экономику.

В чем парадокс вышеуказанных утверждений? Да в том, что нынешнее мировое правительство в лице большой семерки пытается делать все перечисленное в одном пакете мер и почти одновременно. Гиперкредитная активность, в том числе с помощью отрицательных процентных ставок, накануне кризиса наблюдалась, государственные инвестиции наращиваются по экспоненте, эмиссия расширяется новыми рекордными темпами. Из арсенала средств остался лишь вариант ничего не делать, но в условиях пандемии это невозможно. Тем не менее, даже применение “всего подряд” пока не приносит особенных результатов.

В последние десятилетия труд в рыночной экономике в значительной степени стал симулятивным и рынок выполнял больше функцию социализации населения. Теперь эту задачу должно выполнить государство, каким-то образом социализировав миллионы людей, вмиг оказавшихся запертыми у себя дома. И что-то нужно делать с бизнесом, потерявшим активность экономическую.

Это чем-то напоминает новый социализм, концепцию которого сформировал еще в 2015 году Пол Мейсон на базе концепта “экономики совместного”, реализуемого в условиях новой цифровой эпохи. Расширение глобального знания и сужение индивидуального владения должно, по мнению Мейсона, привести к разрыву нынешнего капиталистического уклада. И это было сказано за пять лет до нынешнего кризиса.

В качестве эксклюзива, расскажем о новой концепции так называемой праксиологии или науке о деятельности человека, которая зародилась в 20 веке в трудах единомышленника Хаека, Людвига фон Мизеса и представителя львовско-варшавской школы Котарбинского. Ирония в том, что идея праксиологии формировалась в рамках либертарианского дискурса, а сейчас может стать элементом усиления роли государства.

Итак, в праксиологии есть четыре блока: закрытые индивидуальные потребности индивида (то, что мы наблюдаем сейчас на карантине); 2) теория хозяйственного обмена; 3) теория войн между государствами; 4) теория игр между рыночными субъектами. Создатели праксиологии полагали, что экономика является ее составной, подчиненной частью. Главная ее задача: поиск максимально эффективных и рациональных решений для удовлетворения потребностей человека, максимально адаптируемых к сумме внешних обстоятельств. Это то, что Котарбинский назвал практическим реализмом. Как эта концепция находит отражение в реальном мире? Если необходимо приспособить частные гостиницы под госпитали, Китай будет это делать. Если нужно ограничить экспорт фармацевтического сырья, Индия примет такое решение, не взирая на требования ВТО, а Турция ограничит вывоз лимонов в условиях пандемии.

Чем эта концепция полезна для Украины? Во главе угла государственной политики, на вершине ее приоритетов должно стоять решение нескольких задач: спасение жизней людей; компенсация дефицита социальной активности населения и дефицита экономической активности бизнеса. Для этих целей государство должно обладать специальным антикризисным, национальным, резервным фондом, который в некоторых случаях может подменять классическое бюджетирование. Сегодня в Украине есть несколько источников его наполнения: реструктуризация внутренних и внешних государственных долгов (примерно 250 млрд гривен), плановая эмиссия НБУ (до 100 млрд гривен), а также выпуск целевых антикоронавирусных облигаций (до 50 млрд гривен), которые может выкупить большей бизнес. Сюда следует добавить и льготный антикоронавирусный займ МВФ на $2 млрд, который предоставляется на льготных условиях, без предварительных требований и даже на фоне реструктуризации долгов.

Украина вполне может сформировать до конца лета свой специальный фонд на 450 млрд гривен, что составляет более 40% плановой доходной части годового государственного бюджета и более 10% планового номинального ВВП, то есть по своим параметрам соответствует наиболее эффективным пакетам амортизации кризиса, сформированным в других странах – также около 10% ВВП.

Возникает вопрос и о направлениях использования этих ресурсов. Наиболее реальны и эффективны следующие каналы применения антикризисных средств. Во-первых, разовая помощь наиболее незащищенным слоям населения, например, выплата “лишней” пенсии и стипендий, а также единоразового безусловного базового дохода в размере средней зарплаты на одно домохозяйство, где один и более кормильцев не получают зарплату в связи с карантином. Во-вторых, предоставление возвратной помощи и кредитов, по которым государство полностью компенсирует процентную ставку, в первую очередь – на выплату заработной платы в компаниях, перешедших в режим вынужденного простоя (в размере не менее 1/3 фонда оплаты труда). В-третьих – пакет фискальных льгот: на период карантина отмена подоходного налога и ЕСВ для компаний, которые утратили доход, но продолжают выплачивать зарплату сотрудникам и не сокращают персонал. Снижение до 0-5% ставки НДС на социальные товары и услуги, для минимизации темпов роста цен на них. Максимальное сокращение налогов на труд после кризиса для сохранения рабочих мест. Введение моратория на рост базовых тарифов для населения и усиление работы Антимонопольного комитета по ограничению роста цен естественных и государственных монополий. Как показал новый экономический курс Рузвельта во времена Великой депрессии, пакет мер государства в том числе должен состоять из антитрестовского законодательства и нового трудового нормативного регулирования, защищающего права наемных работников (закон Вагнера).

Ну а пока наше правительство утвердило пакет мер по поддержке экономики на 60 млрд гривен, то есть в размере примерно 1,5% ВВП, что ставит нас по глубине антикризисного реагирования на один уровень с Албанией. Как показывает практика, ослы есть не только в этой балканской стране. Правительство как составная часть проблемы – к этому нам не привыкать.

Цинізм тютюнової індустрії

0

Тютюнові корпорації роками блокують ефективні зміни акцизів на тютюнові вироби для електричного нагрівання (ТВЕН). За кожен рік вони недоплачують близько 500 мільйонів гривень акцизів в бюджет України. Корпорації роками знищують здоров’я українців та підривають загальний імунітет нації.

Сьогодні, коли країна стоїть на порозі пандемії, тютюнова корпорація «Філіп Морріс Україна» вирішила налагодити “стратегічну співпрацю” із Міністерством охорони здоров’я та Офісом Президента, давши спонсорську подачку у 10 мільйонів гривень!

Держава Україна та наші громадяни матимуть значно більше користі якщо Держбюджет отримуватиме щонайменше 500 мільйонів гривень в рік у вигляді тютюнових акцизів на ТВЕН ніж одноразово 10 мільйонів гривень так званої «благодійної пожертви».

Компетентні політики повинні приймати ефективні державницькі рішення, а не брати подачки від тютюнової індустрії.

Громадська організація “Життя” виступили із критикою дій чиновників та наголошує: “Незаконна подачка тютюнової корпорації «Філіп Морріс Україна» у розмірі 10 млн грн виглядає, як знущання над суспільними інтересами, у той час як корпораціям вдасться отримати додаткові понад 500 млн грн тільки за один 2020 рік через неефективні рішення влади”.

Повний текст заяви:

Заява_ГО-_Життя_.docx

Гестіація. Життя після коронавірусу

0

Деякий час я розмірковував над тим, щоби написати текст-пророцтво – як ми будемо жити в не надто віддаленому майбутньому: більшість дій, які ми все ще проводимо сьогодні публічно, здійснюватимуться з дому. Я навіть знайшов “наукову” назву для цієї зміни нашого способу життя, природно взявши її з давньогрецької мови: “гестіація”, від Гестії (в римській міфолоії – Веста), богині родинного осередку та жертовного вогню. Але заходи, введені в Італії та інших місцях для стримування розповсюдження коронавірусу, раптом зробили мої “футуристичні” гіпотези актуальними, як ніколи. Я думаю, що навіть після того, як ми переможемо COVID-19 (якщо нам це вдасться), наше життя більше ніколи не буде таким, як було “до”. Процеси, які вже поступово відбуваються, сильно прискоряться.

Сержіо Бенвенуто – італійський психоаналітик, практик і теоретик, філософ і автор. Засновник і головний редактор часопису “Європейський журнал психоаналізу”, науковий співробітник Інституту когнітивних наук і технологій Національної ради досліджень у Римі. Під час навчання в Університеті Парижа VII – Дені Дідро (1967–1973) відвідував семінари Лакана і пізніше переклав на італійську мову його ХХ книгу семінарів “Ще”.

Великі італійські компанії перейшли на “розумну роботу” – як кажуть химерною англійською, що використовується в Італії – тобто працюють віддалено. Організація такої роботи в Італії не шанувалась: працювати вдома за комп’ютером замість того, щоб їхати до офісу… Сьогодні Італія попереду всіх. Надзвичайна ситуація вчить компанії та бізнес, навіть малий, що дозволяти робітникам працювати з дому набагато вигідніше для них та менш напружено для їхніх працівників. Звичай “відпрацювання годин” в офісі та поза ним буде вважатися жахливо старомодним: час, проведений на робочому місці, вже не рахуватиметься. Важливим буде те, що ви виробляєте вдома чи в іншому місці. Узагальнення. Результат: у години пік буде менше і менше заторів. На додачу, деякі співробітники не будуть змушені бачитися щодня з колегами, яких вони недолюблюють. Кожен отримає свою роботу: будь-де, будь-коли протягом 24 годин. Навіть пізно вночі.

І така “гестіація” відбуватиметься також у сферах, що ще не постраждали. Наприклад, навчання – від молодших класів аж до університету все більше вчителів та викладачів будуть проводити свої курси для студентів, які навчатимуться з дому, через Skype. Сьогодні в Skype-групі може одночасно спілкуватися більш ніж 50 людей, але невдовзі технології дозволять спілкування для 100, 150 та більше осіб… Нещодавно в багатьох англомовних університетах були прийняті інтернет-лекції, що викликає певну гордість у великої кількості лекторів та професорів. Зросте усвідомлення того, наскільки рентабельними та економічно вигідними можуть бути онлайн-курси: не буде необхідності щодня перевозити педагогічний персонал та учнів, двірників (кінець епохи шкільних автобусів), не потрібно обслуговувати аудиторії. Вчитель з Лос-Анджелеса зможе викладати в школі в штаті Массачусетс і навпаки, не потребуючи переїзду та оренди житла в місті, де він знайшов роботу.

Революція Skype крокує пліч-о-пліч з революціями Amazon і Netflix, і всі вони ведуть нас в одному напрямку. Нам більше не потрібно ходити в магазини, щоби придбати що-небудь (від постільних подушок до комп’ютерів), всі купуватимуть усе в Інтернеті на Amazon або – сподіваюся – на інших конкуруючих сайтах. Ті, хто доставить продукцію до наших будинків, стануть – і, на жаль, вони вже є – новим пролетаріатом.

Ми більше не будемо виходити в кіно, а просто купуватимемо фільми в інтернеті, щоб дивитись їх на величезних екранах у своїх вітальнях, періодично запрошуючи родичів та друзів.

Прогресуватиме зникнення кінотеатрів, яке вже триває у великих містах, – що дуже болісно для мене як для синемафіла. Усвідомлюю, що не зможу більше пережити свої чарівні прогулянки Парижем з одного кінотеатру до іншого, як колись, коли був молодим чоловіком. Кінотеатри, які показували б старі, рідкісні, екзотичні та дорогоцінні фільми… Маленькі, надзвичайно зручні плюшеві простори, які ділиш із кількома, переважно тихими, глядачами, і де відчуваєш себе перенесеним у колективний та дуже приватний світ. Все це закінчиться.

Парадоксально, але відбудеться відродження театру. Хоча фільми будуть доступні скрізь, навіть на наших смартфонах, живий театр, з іншого боку, зможе запропонувати нам досвід, якого не дає ніяке відеовідтворення: прямий контакт із зіркою, з акторами, з тим, що відбувається тут і зараз у місці, яке я відвідую фізично. Ми йдемо в театр чи на концерт, а не дивимося фільм чи слухаємо запис, бо жадаємо цих тісних, чуттєвих стосунків з артистами. В один момент публіка може навіть поговорити з ними, торкнутися їх… Це змінить архітектуру залів: сцена буде все більше поширюватись у партер, як це було, певним чином, у давньогрецьких театрах.

Ніхто більше не купуватиме паперові книги – вони зберігатимуться лише як дорогоцінні предмети, а всі раніше надруковані матеріали завантажуватимуться на електронні носії чи планшети. Книгарні та газетні кіоски повністю зникнуть. І це покладе край довгим сеансам читання на халяву у великих мережевих книжкових магазинах, таких як Barnes & Noble.

Не менш болісним – для людей мого поважного віку – буде зникнення всіх тих маленьких чарівних роздрібних крамниць, типових для Італії і сьогодні, де ви можете відшукати все, що завгодно: від в’яленої шинки до книг, від одягу до DVD, від ножиць до медикаментів (аптеки також зникнуть, а ліки купуватимуться в Інтернеті). Історичні центри великих європейських міст блищали б непомітним мерехтінням чисельних магазинчиків зі своїми більш-менш привабливими вітринами. Але їх замінять ресторани, кафе, паби та нічні клуби.

Володіння автомобілем стане все більш рідкісним. Це вже спостерігається завдяки популярності прокату автомобілів та інших форм спільного використання авто. Двадцять років тому я вибрав би їхати машиною з Риму, наприклад, до Іспанії, але сьогодні це було б немислимо. Сьогодні ви летите, скажімо, до Барселони, а потім винаймаєте машину, щоб їздити по країні. Нарцистичне володіння автомобілем – яке змушує нас витрачати свій час на дорожній податок, експлуатацію транспортних заcобів, страхування, технічне обслуговування та ремонт – буде замінено більш ощадливим та економічно доцільним прокатом автомобілів. АVIS та Hertz стануть дуже потужними транснаціональними компаніями. Володіння автомобілем все частіше вважатиметься розкішшю, як це було сто років тому, на початку епохи моторизації.

2.

У світі, в якому домівка одночасно буде місцем, де ми живемо, нашим офісом та нашим кінотеатром, архітектура будинків докорінно зміниться. Будівля переважно буде замкнутим, автаркічним та незалежним всесвітом за каліфорнійською моделлю: з басейном, хоч і невеликим, та сімейним садом. Сьогодні люди, які йдуть на роботу, насправді не проводять багато часу вдома, але в найближчому майбутньому вони будуть вдома більшу частину свого життя: батьки працюватимуть на своїх комп’ютерах у двох окремих кабінетах всередині будинку, діти відвідуватимуть заняття через Skype у своїх спальнях, які також стануть для них аудиторіями. Навіть релігійну службу можна буде відвідати з дому. Вже зараз, через карантин, Папа Франциск це робить.

Мені здається, я вже чую різних кассандрів, які пророкують кінець життя громади та відхід до жалюгідного домашнього гетто. Насправді люди будуть продовжувати любити соціальний контакт, за винятком того, що в цьому новому суспільстві він набуватиме інших форм. Словом, ми будемо зустрічатись з іншими людьми не тому, що ми змушені (в офісі, в кіно, в магазинах), а тому, що ми хочемо. Можливо, у громадському місці – наприклад, у ресторані, клубі чи на танцмайданчику… Особисті зустрічі будуть все більше розважальними заходами, як-от вечірки та ігри, а не частиною щоденного ритуалу. Соціальне життя буде все більше театром і все рідше фабричним цехом. І я кажу це не для того, щоби піднести цю форму життя: для одних (літніх людей) це буде жахливо, для інших (молодих) це просто буде їхньою реальністю, їхнім природним ландшафтом, їхнім життєвим шляхом.

Ось чому міста будуть наповнені ресторанами та кафе, а не магазинами та кінотеатрами: адже “обідати в ресторані” – це те, чого телематика не може замінити. Ми ходимо до ресторану, тому що не хочемо їсти вдома, ходимо в кафе, щоби зустрітися з друзями, відчути дихання інших біля свого обличчя або позалицятися до когось віч-на-віч. Цей вимір особистого, майже фізичного контакту між людьми збережеться. Ми будемо зустрічатися з іншими особами, щоби доторкнутися до них, а не просто поговорити з ними (поговорити ми можемо і через смартфони).

Іншими словами, якби я давав поради амбітному молодому чоловікові, який хоче започаткувати бізнес, – я б запропонував йому відкрити ресторан, великий бар або службу доставки, прокат автомобілів, театр або послугу технічної підтримки Skype. Але точно не радив би йому відкривати будь-яку крамничку, навіть у центрі міста, ані кінотеатр, автосалон чи туристичне агентство.

3.

Я згадав глибоку неприязнь, яку викликає цей передбачуваний (але дуже вірогідний) світ у багатьох, особливо серед не дуже молодих.

Наприклад, більшість шкільних вчителів відмовляються від занять Skype, говорячи, що фізичний контакт з учнями є необхідним і так далі. Істина ж у тому, що кожному важко змінити свої звички, навіть якщо вони голосують за Берні Сандерса або екстремістів лівого крила. Це трохи схоже на перехід від німого кіно до звукового: багато зірок німих фільмів зникли, бо не могли пристосуватися до говоріння, і навіть великий Чаплін чинив чимало опору, перш ніж врешті-решт це зробити. Один із найбільших теоретиків кіно Рудольф Арнхайм написав книгу, в якій стверджував, що справжнє мистецтво – німе чорно-біле кіно, тоді як звукове кіно й особливо (як жахливо!) кольорове кіно не може бути мистецтвом, а лише комерційними розвагами.

Кожне технологічне нововведення регулярно викликає ту саму реакцію: відразу, для якої у деяких великих інтелектуалів навіть знаходяться схвальні витончені аргументи. Як писав Рой Льюїс, “навіть у часи палеоліту, мабуть, існували старі консерватори, які проклинали новаторські шаленства тих, хто намагався повстати проти природи, вигадуючи вогонь, стріли, списи, шлюб, дослідження та подібні диявольські ідеї. «Нам краще було б залишитися деревами!», ймовірно, сказали б вони, коли світ навколо них вже вкотре змінився” (Telmo Pievani, Imperfezione. Una storia naturale, Raffaello Cortina, Milan 2019).

Можливо, моє легке, хоча часом болісне прийняття технологічних нововведень – незважаючи на те, що я народився у далекому 1948 році – походить від того, що мій батько-філософ, професор, якось, коли я хворів (мені, мабуть, було п’ять), купив мені не книгу, а комікс, який, на думку мами, мав мені нашкодити. Те, що професор філософії дав мені комікс, було для мене остаточним дозволом не лише приймати нові засоби масової інформації, а й дати притулок певній повазі до популярних форм мистецтва – “комерційних”, як їх зневажливо називають. Я також додав би вплив мого діда по батькові, неаполітанського юриста, соціаліста з ранньої юності, який помер у вісімдесят з гаком в сімдесятих роках. У своєму привітному елегантному стилі він говорив: “Я не можу зрозуміти своїх однолітків, які постійно ностальгують за старими часами, постійно нарікають на теперішній час, кажучи, що молоді люди сьогодні занадто грубі… Я особисто думаю, що життя у Неаполі сьогодні набагато краще, ніж тоді, коли я був молодим. Більше вже не видно немічних стариків, калік, горбанів, босоногих вуличних хлопчисьок…” У той час бути соціалістом, бути лівим означало захоплення прогресом, навіть технологічним прогресом; сьогодні бути лівим означає сказати, що світ стає гіршим, що все деградує, що, як ми, італійці, любимо говорити, “нам було краще, коли нам було гірше”.

Коли з’явилося телебачення, люди незабаром почали говорити, що промені, які випромінюють екрани, погані для наших очей, особливо для дітей (молодші покоління завжди, здається, стають виборними жертвами технологічних інновацій – ніколи не старші). Але сьогодні ми проводимо найкращу частину дня перед комп’ютерами, і ніхто не каже, що це шкодить очам. Незабаром дуже престижна інтелектуальна течія оголосила телебачення надзвичайно небезпечним для молоді через насильницькі видовища, яким воно піддавало їх (наче “Іліада” не була повна насильства…). Такий священний філософ, як Карл Поппер, написав анафему під назвою “Телебачення: поганий учитель”, в якій він звинувачував телебачення в розбещуванні нашої молоді (те саме звинувачення, зауважимо, що призвело народ Афін засудити Сократа до страти, давши випити йому отруту цикути). Ця атака проти телебачення змушує нас сміятися; це все одно, що сказати, ніби друк – це суспільна небезпека через те, що були надруковані такі книги, як “Майн Кампф” Гітлера. Найгірші способи використання нового засобу викликають спробу дискредитації цього засобу в цілому.

Потім з’явилися комп’ютери та інтернет. І в цьому випадку було побоювання, що молоді люди витрачатимуть занадто багато часу на серфінг в інтернеті, де вони можуть навіть натрапити на пропозиції педофілів… (чи було б краще, щоби молоді люди гралися в ловлю метеликів чи мастурбували?). Зовсім нещодавно стали говорити, що молоді люди ризикують стати хікікоморі, ізолюючись у компанії лише Мережі, – а чи було краще тоді, коли деякі молоді люди наверталися в монахи чи вступали до Французького іноземного легіону?

А потім – смартфони, Боже збав! Кажуть, що “молоді люди дивляться на світ через маленький прямокутник”. Старість має лише одну перевагу: вона знає, що технології змінюються, але консервативні відповіді завжди однакові. Вічне Повернення Тієї ж Самої Старої Мантри.

4.

Нарешті, я зупинюсь на більш спеціалізованому питанні: зростаюча тенденція проводити психоаналітичні чи психотерапевтичні сеанси через Skype. Багато важливих аналітиків стверджують, що сеанс Skype ніколи не може бути аналітичним. Вони підкріплюють свої твердження чудовими теоретичними аргументами – можливо, взятими з більш витонченої психоаналітичної теорії, теорії Лакана. Якщо спиратися лише на теоретичні аргументи, то це має сенс. Але телематична революція однаково триватиме, і все більше аналітиків проводитимусь сесії через Skype. Це правда, що Skype працює не з усіма аналізами, але мобільність сучасного життя врешті-решт нав’яже це – і Теорія адаптується. Зрештою, Фройд теоретизував неможливість аналізу дітей, психотиків та первертів… що стосується групового аналізу, то Фройд вважав це немислимим. Але ще за життя Фройда його послідовники (в тому числі його донька) почали аналізувати дітей, психотиків, первертів… і необхідність війни призвела до відкриття групового аналізу (малі групи Біона з “неможливими” солдатами). Психоаналіз – не фізика, для якої неможливо вийти за межі швидкості світла.

Аргументи аналітиків, які відкидають Skype, переважно такі ж самі, якими користуються вчителі: фізична присутність аналітика є важливою для аналітичних відносин. Святі слова – але сказані у світі, в якому вже немає нічого святого, у якому все текуче, рідке, все видозмінюється.

Я сам піддався аналізу Skype через те, що все більше і більше пацієнтів переїжджають через вимоги роботи. Деякі хочуть аналіз із-за кордону, і все частіше до величезної географічної дистанції додається лінгвістична: аналіз між аналітиком і пацієнтом, жоден з яких не використовує рідну мову.

Семінари та супервізії через Skype також стають все більш поширеними: іноді клінічні випадки обговорюють аналітики, які є, наприклад, у Новосибірську (Сибір), Санкт-Петербурзі, Відні та США… Так чи ні, це сьогоднішній світ.

Чи можна дати прикурити тютюновій галузі?

0

Я бачила багатьох чоловіків, які перетворили своє золото в дим,
але ви перший, хто перетворив дим в золото
Єлизавета І серу Волтеру Релі – англійському діячу,
який привіз тютюн з Америки в Англію.

Курці є більш вразливими до загрози коронавірусу через наявність хвороб, спричинених вживанням тютюнових виробів. До такого висновку дійшли експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я, досліджуючи додаткові фактори ризику зараження COVID-19. Ба більше, куріння негативно впливає на імунну систему людини, ускладнюючи боротьбу з інфекціями та гострими респіраторними захворюваннями.

А це якось зашкодить тютюновій індустрії? Імовірно, що ні.

Якщо дивитися на заголовки новин, то здається, що тютюнова індустрія, яка цілком легально щороку забирає життя 8 і більше мільйонів людей по всьому світу є непереможною і втримається на плаву за будь-якої влади. А заходи, спрямовані на подолання тютюнової епідемії, спричиненої виробництвом тютюнової продукції, обов’язково приречені на поразку.

Погодьтеся, ви часто чули з одного боку про ініціативу держави додатково врегулювати ринок обігу тютюнових виробів. Наприклад, збільшивши надходження до бюджету від підвищення акцизів. А з іншого – зворотню реакцію гравців цього ж ринку, які або звинувачували владу у тиску та втручанні у бізнес, або погрожували закрити фабрики і скоротити всі робочі місця, або вивезти офіси за кордон і, таким чином, припинити інвестиції у вічно нестабільну економіку країни.

На жаль, тези про можливі економічні втрати, що стали перевіреним ефективним засобом для маніпуляції думкою, є ключовими аргументами у компромісі, коли стабільність і часткова законодавча неврегульованість ринку тютюнових виробів переважає заходи з охорони здоров’я населення. Але чи варто йти на поступки перед індустрією? Адже міжнародна практика свідчить про інше. Суворе законодавство у сфері обігу тютюну – ознака сильних і високорозвинених країн, а вгамування примх лобі аж ніяк не загрожує економіці держави.

Спробуємо розібратися, чи є у тютюнової індустрії Ахіллесова п’ята та чи можливо ефективно змінювати політику охорони здоров’я країни без жодних грошових втрат.

Акцизи. Ціни вгору – попит вниз?

Одним із різновидів податків, не пов’язаних з одержанням прибутку виробником або продавцем товару, є акциз. Зазвичай акциз встановлюють на товари з великим попитом, які мають високу рентабельність і монопольне становище, для вилучення частини надприбутків на користь держави. Важливою особливістю акцизу є те, що він включається у ціну товару, а це прямо впливає на інтерес споживача.

Як зменшити цінову доступність та мотивувати людей палити менше, мінімізуючи шкідливий вплив тютюнового диму або пари електронних сигарет на здоров’я? Найперше, що спадає на думку – підвищити податки на виробництво і продаж тютюнових виробів.

За Угодою про асоціацію з Європейським союзом, Україна зобов’язалася до 2025 року збільшити акциз до 90 євро за 1 тис. сигарет (наразі з 01.01.2020 ~ 30 євро за 1 тис. сигарет). У 2017 році Верховна Рада України ухвалила Закон України №2245-VIII із необхідними правками до Податкового кодексу та затвердила семирічний план-графік підвищення акцизів до 2025 року. Ці заходи мають привести національні ставки акцизу до мінімального рівня, чинного в ЄС, а задля зручності та стабільності ринку запропоновано підвищувати акцизи поступово.

Утім, кожен етап підвищення акцизів призводить до неабиякого спротиву тютюнової індустрії, яка наголошує на недоцільності, несвоєчасності та неможливості збільшення акцизів і, всупереч міжнародним зобов’язанням держави, щоразу намагається відкласти або блокувати підвищення ставок податку.

Чи є виправданими такі кроки до збільшення податкового навантаження?

Звернімося до міжнародних норм та української практики. Стаття 6 Рамкової конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну, що ратифікована Україною 15.03.2006 (далі – Рамкова конвенція) передбачає цінові й податкові заходи зі скорочення попиту на тютюн, та визначає їх ефективним і важливим засобом скорочення споживання тютюну різними групами населення, особливо молоддю.

Тому Україна може впроваджувати заходи щодо скорочення споживання тютюну шляхом формування політики оподаткування, цінової політики щодо тютюнових виробів тощо. Це відповідає інтересам держави у сфері охорони здоров’я й усталеній міжнародній практиці. Так, у Керівних принципах реалізації статті 6 Рамкової Конвенції (рішення FCTC/COP6(5) вказано, що наслідком будь-якої політики підвищення податків на тютюн є скорочення споживання тютюнових виробів.

З огляду на дослідження, наведені в Технічному керівництві ВООЗ із оподаткування тютюну і в Керівних положеннях Міжнародного агентства з вивчення раку “Про профілактику раку” (том 14: боротьба проти тютюну), можна зробити висновок, що споживання скорочується у меншій пропорції, ніж зростають реальні ціни. Цей зв’язок називається “ціновою еластичністю попиту”. Наприклад, якщо цінова еластичність попиту становить -0,5, то підвищення цін на 10% призведе до скорочення вживання тютюнових виробів на 5 %.

Українська практика відповідає вказаним міжнародним дослідженням: коли у 2008-2013 рр. мінімальна ставка акцизу на сигарети з фільтром зросла з 18 грн до 218 грн на 1000 штук, тобто в 12 разів, поширеність куріння знизилась на 12%, а контрабанда сигарет скоротилася вдвічі. Останнє відбулося завдяки зменшенню різниці ставок акцизу в Україні та сусідніх державах.

Водночас у рішенні FCTC/COP6(5) міститься і застереження, що збільшення податків і підвищення цін на тютюнові вироби повинно випереджати зростання рівня доходів населення. Такий підхід сприяє зменшенню їх доступності в ціновому відношенні та сприятиме падінню попиту.

Підвищення акцизів на тютюн в Україні: бути чи не бути?

Повертаючись до сьогодення тютюнового ринку в Україні, варто згадати, що 11.02.2020 Президенту України був направлений на підпис Закон України від 16.01.2020 із черговими правками до Податкового кодексу (більше відомий поки що як законопроект №1210 від 30.08.2020), який передбачає у тому числі збільшення ставок акцизного податку на частину тютюнових виробів порівняно із попередньо визначеними в Законі №2245-VIII. Крім того, він доповнить Податковий кодекс України поняттями «електронна сигарета» і «рідини, що використовується в електронних сигаретах», з 2021 року започаткує для виробів електричного нагрівання тютюну, рідин, сигарил (тип малої сигари) окремі товарні підгрупи із встановленням відповідних ставок акцизного податку і подальшим щорічним підвищенням ставок до 2025 року. Це важливо, адже сьогодні ринок обігу електронних сигарет і рідин до них взагалі неврегульований і це пояснює популярність цих пристроїв у неповнолітніх. Купити та споживати «безпечні» гаджети може будь-яка особа без обмежень.

Чи отримаємо ми підпис Президента під Законом №1210 – питання радше філософське, а не часу. Законопроект №1210 ухвалювався одночасно з дотичним законопроектом №1209-1 майже з аналогічною назвою, який 24.02.2020 повернуто з підписом Президента, але підписаний закон не стосувався підвищення акцизів і регуляції обігу тютюнових виробів, тому і питань до нього у тютюнової індустрії не було.

Враховуючи згадані міжнародні дослідження та попередній позитивний досвід України із підвищення акцизів і пов’язане з цим зменшення рівня вживання тютюнових виробів, а також з огляду на щорічне зростання мінімальної та середньої зарплати, питання чи варто суттєво підвищувати акцизи має однозначну відповідь – так. А от про те, як додатково посилити заходи для падіння рівня тютюнової залежності, йтиме мова далі.

Не акцизами єдиними. Суворі обмеження, болючіші за удари по кишенях

Встановлення й ефективне адміністрування податків є вагомим внеском у протидію поширенню тютюнової залежності. Це перший крок на шляху до зменшення споживання тютюнових виробів. Однак, якщо мова йде про комплексне ефективне впровадження змін у сфері боротьби з тютюновою епідемією, фронт протидії держави тютюновій залежності має багато напрямків, основний серед яких – заходи для зменшення привабливості та протидії стимулюванню продажів тютюнової продукції.

Рамкова конвенція визначає такі заходи зі скорочення попиту як нецінові. Статті 7-13 Конвенції надають державам можливість приймати та здійснювати ефективні законодавчі, виконавчі, адміністративні або інші заходи, необхідні для захисту населення від впливу тютюнового диму, регулювання складу тютюнових виробів, обмеження у сфері реклами та стимулювання тютюнових виробів тощо.

Революційний редизайн тютюнових виробів: Австралія

Австралія стала взірцем для наслідування в антитютюновій політиці, запровадивши безпрецедентні заходи, направленні на зменшення вживання тютюнових виробів.

З вересня 2012 року весь тютюн, який продається в Австралії, повинен міститися лише у звичайних стандартизованих темно-оливкових упаковках, а графічні попередження про шкоду вживання виробу мають займати 75% упаковки. Також торговельна марка та варіанти оформлення самої упаковки обмежуються стандартизованими розмірами та типами шрифту. Для порівняння, в Україні на сьогодні законодавчі вимоги передбачають 50% основного та додаткового медичного попередження без обмежень у варіантах оформлення самої упаковки (шрифт, кольори, фірмовий дизайн виробника тощо).

Нові вимоги законодавства були прогресивними, адже протягом 2006-2012 років лише на 30% упаковки вимагалось розміщення графічних попереджень щодо охорони здоров’я. Введення нових правил упаковки та продажу супроводжувалося національною телевізійною інформаційною кампанією. Правдиво-жорстка, без перебільшення, соціальна реклама демонструвала шкідливі наслідки куріння для здоров’я на упаковках сигарет.

Зокрема, зображення сліпоти, раку легень і шкоди для вагітності стали дієвими стримувачами для купівлі сигарет. Інші медичні попередження стосувалися таких захворювань, як гангрена, рак порожнини рота (язика) або закликали негайно кинути палити для покращення стану здоров’я.

Законодавчі зміни про упаковку сигарет викликали значний супротив тютюнової індустрії, яка зробила спробу оскаржити їх у національних судах і звернулась до Світової організації торгівлі (далі – СОТ) через лояльні до тютюнового лобі уряди інших країн. Свою роль у міжнародному протистоянні транснаціональних компаній із урядом Австралії мала й Україна, яка, на жаль, стала тимчасовим гравцем на стороні тютюнового лобі разом з колегією із Гондурасу, Домініканської Республіки, Індонезії та Куби.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі 13.03.2012 направило у СОТ перший у світі лист із вимогою розпочати консультації з Австралією щодо відповідності впроваджених нею звичайних стандартизованих упаковок сигарет міжнародним домовленностям в рамках СОТ. Зауважимо, що тютюнові вироби не експортувались із України в Австралію, а економічна чи то політична мотивація України у цій справі дорівнювала нулю, на відміну від провідних тютюнових транснаціональних корпорацій, які мають свої представництва в нашій державі.

Це викликало широке обурення громадськості, яка засуджувала гру на користь тютюнової індустрії і вимагала відкликати лист.

Врешті, 28 травня 2015 року  Україна подала до СОТ запит про призупинення розгляду матеріалів справи проти Австралії, і завдяки цьому уникнула програшу справи та великих негативних репутаційних наслідків.

Австралія відстояла свою позицію по всім чотирьом справам із вищезгаданими країнами, а також владнала це питання і на національному рівні, де Верховний Суд Австралії відмовив у задоволенні позовів двом транснаціональним тютюновим корпораціям.

Рішення австралійського суду та СОТ стали прецедентними, оскільки вперше в світі було встановлено, що принципи вільної торгівлі та інтереси корпорацій не можуть бути перешкодою для здійснення ефективної державної політики у сфері охорони здоров’я.

Тому твердження тютюнових компаній про порушення права їхньої інтелектуальної власності на дизайн упаковки, а також про ймовірне порушення особистих прав і свобод споживачів тютюновмісних продуктів, які втратили можливість отримувати інформацію у зв’язку із забороною реклами та заходів із стимулювання продажу виробів, не знайшли підтримки суду.

Суд постановив, що хоча введення стандартизованої звичайної упаковки врегулювало права інтелектуальної власності виробників та започаткувало ведення контролю за упаковкою, обмеження не містять власної вигоди чи інтересу для австралійського уряду чи будь-якої іншої особи, тож дії влади є виправданими задля впровадження норм законодавства про охорону здоров’я.

Суворе законодавство і справді виправдало очікування всіх зацікавлених осіб. Ситуація із вживанням тютюнових виробів і шкідливими наслідками для здоров’я курців після введення законодавчих обмежень значно поліпшилася. Автори дослідження в Австралійському штаті Вікторія «Вплив впроваджених Австралією звичайних упаковок тютюну на сприйняття відповідно до відгуків дорослих курців: результати постійного спостереження» зазначають, що початкові ефекти (перші 12 місяців) дії законодавства про звичайну упаковку відповідають конкретним поставленим цілям щодо зменшення рекламної привабливості та підвищення ефективності попереджень про здоров’я.

Результатом змін у законодавстві Австралії стало падіння поширеності куріння для осіб віком від 18 років до 14,8% у 2014–2015 роках. з попередніх 16,3% у 2011–2012 роках

Міжнародна хвиля редизайну й українські хвилерізи

Успіх зеленого континенту став рушієм антитютюнових змін до законодавства багатьох країн світу. Слідом за Австралією звичайна стандартизована упаковка на рівні роздрібної торгівлі з’явилась у Франції, Великобританії у 2017 році, Норвегії, Новій Зеландії, Ірландії у 2018 р., Угорщині, Саудівській Аравії, Туреччині, Таїланді, Уругваї у 2019 р., а також Словенії та Ізраїлі з січня 2020 р. На шляху до стандартизації зараз знаходиться Сінгапур, де очікується введення звичайної упаковки з липня 2020 р. і Бельгія, яка очікує відповідних змін із січня 2021 р.

Україна в рамках виконання положень Угоди про асоціацію, зокрема, Глави 22 «Громадське здоров’я», зобов’язана імплементувати Директиву 2014/40/ЄС «Про наближення законів, правил та адміністративних положень держав-членів, що стосуються виробництва, презентації та продажу тютюну та супутніх товарів і скасування Директиви 2001/37/ЄС», яка запровадила нові стандарти захисту від тютюну у ЄС. Серед них – запровадження стандартизованої упаковки і вимоги про збільшення попереджень на пачках.

Сьогодні у парламенті зареєстровано аж 10 законопроектів, які покликані владнати законодавчі розбіжності України та ЄС у сфері запобігання виникненню хвороб, спричинених вживанням тютюнових виробів, а також запровадити системні заходи із забезпечення високого рівня захисту здоров’я людей, особливо дітей і молоді, від їхнього впливу.

Метою всіх законопроектів є зменшення привабливості й доступності тютюнових виробів для запобігання виникнення нікотинової залежності та похідних від неї хвороб.

Але чи всі законодавчі ініціативи відповідають поставленій меті?

Наприклад, у Верховній Раді України зареєстровано перший з 2012 року комплексний антитютюновий законопроект №2813 від 28.01.2020, під яким поставили підпис майже всі члени Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Проєкт містить, зокрема, суворі для індустрії норми про запровадження стандартизованої звичайної упаковки виробів як в Австралії, заборону видимої викладки тютюнових виробів на прилавках торговельних точок, підвищення віку, з якого дозволяється купувати тютюнові вироби, з 18 до 21 року тощо. Законопроект отримав підтримку громадського сектору та став дамокловим мечем для тютюнової індустрії.

Відтак, після реєстрації №2813 з’явилося чотири альтернативні проєкти, які, попри відсутність суттєвих розбіжностей у текстах, мають свої юридичні тонкощі і, схоже, невипадково. А саме – відсутність норм про стандартизацію упаковки, заборону видимого розміщення тютюнових виробів у місцях продажу (тютюнова викладка), більш ліберальні правила регулювання обігу окремих тютюновмісних продуктів і перехідні положення про набрання чинності не через 12, а 24 місяці.

Лобізм здорового глузду: завдати менше шкоди чи принести більше користі?

Новини про скорочення кількості продажу сигарет не завжди слід сприймати як велике досягнення у боротьбі з тютюновою залежністю, адже на тлі відмови від звичайних цигарок, на жаль, зростає використання електронних сигарет, новітніх тютюнових виробів і різного роду нікотиновмісних продуктів, обіг яких сьогодні взагалі не врегульовано чинним законодавством України саме як тютюнових продуктів. Тютюнова індустрія є однією із найагресивніших та, за прикладом оборонної сфери, не економить гроші на нові винаходи та їх випробування.

Це свідчить про необхідність у державній політиці пріоритезувати саме напрям реагування та запобігання виникненню залежності передусім у дітей та молоді, адже всі нові «безпечні» тютюнові або нікотиновмісні вироби стають свого роду вхідним квитком до залежності на все життя. Такими кроками мають бути насамперед збільшення цінових і нецінових заходів регулювання обігу тютюнових виробів, обмеження доступності цих виробів для дітей, збільшення відповідальності за продаж тютюновмісних продуктів неповнолітнім, зменшення привабливості тютюнових виробів та мінімізування наративу про моду на вживання новітніх тютюнових виробів.

Ефективне впровадження протидії тютюновій залежності за прикладом Австралії та інших країн світу має стати головною ціллю на найближчий час у державній політиці охорони здоров’я та боротьби із захворюваннями, викликаними вживанням всіх без винятку тютюнових виробів. Адже регулювання тютюнового ринку це, насамперед, про охорону здоров’я, а не про податки і тим паче інтереси або примхи індустрії.

Гліб Колесов,
юрист Центру демократії та верховенства права

Куріння збільшує рівень летальності серед інфікованих коронавірусом

0

Медична школа Мічиганського університету (США) взялася за дослідженні факту високого рівня смертності від коронавирусу серед чоловіків. За даними Національної комісії охорони здоров’я Китаю, 80% людей, які померли від коронавируса старше 60 років. Рівень смертності серед чоловіків становить 2,8% – у жінок з 1,7%. Повідомляє медичне видання Medical Xpress.

За словами експертів, якщо поширення коронавируса досягне пандемії, чоловіки виявляться в найбільшій небезпеці. Вони вмирають від коронавируса в два рази частіше, ніж жінки.

За результатами останніх досліджень, куріння в цьому відіграє не останню роль.

“Дослідження показали, що чоловіки в Китаї курять частіше, ніж жінки – половина китайських чоловіків, які курять, в порівнянні з приблизно 3% жінок. Виявляється, куріння активує рецептор ACE-2, який використовується коронавірусом для зараження клітин людини”, – запевняє лікар Лона Моді, начальник відділу геріатричної та паліативної медицини Медичної школи Мічиганського університету (США).

В Україні офіційно підтверджено один випадок зараження коронавірусом – в м. Чернівці.

Маємо нарешті зрозуміти, що почалася інша ера відносин з Росією

0

“Хіба у нас тільки ця проблема з росіянами?”

– Арбітражний трибунал ООН з морського права виніс перше рішення у справі “Україна проти Росії”. Але рішення половинчасте: він визнав юрисдикцію лише за частиною звинувачень. То це зрада чи перемога?  

– Ми трошки розбещені тим, що ми стовідсотково виграємо справи проти Росії. Звичайно, я б хотіла, щоби у нас і тут була стовідсоткова перемога. Але зважаючи на те, скільки заперечень Росії трибунал задовольнив – я вважаю, що це точно не є зрадою.

 А задовольнив він лише одне з шести!  

Ще одне заперечення росіян, щодо Азову та Керченської протоки, трибунал не міг відхилити на цій стадії, оскільки його розгляд пов’язаний з питаннями, які стосуються суті справи. Але ж Україна якраз і просила або відхилити клопотання росіян, або відкласти його до розгляду справи по суті. Тобто це нас цілком задовольняє.

Тож можна із певністю говорити: це рішення для України, можливо, і не “мегакласне”, але це дуже гідний результат.

– А що з “вишками Бойка”, які у нас вкрали росіяни?

– Тут рішення щодо юрисдикції – також на нашу користь. Трибунал відхилив зауваження росіян, що, мовляв, вони на цих вишках проводять військову активність, через яку ці вишки не підпадають під юрисдикцію арбітражу.

– Цікаві у них аргументи.

– Там дуже багато цікавого.

Але справа рухається далі. Тепер, для розгляду нашої скарги по суті, ми маємо подати новий меморандум, у якому залишиться тільки та частина, де арбітраж встановив свою юрисдикцію.

Відразу зазначу: я не можу коментувати, що саме випаде з нашого позову, і раджу утриматися від припущень. Річ у тім, що рішення трибуналу лишається закритим протягом 21 дня після ухвалення. А від деталей того, що там написане, багато залежить.

– Скажіть, а Україна взагалі може повернути Крим через міжнародні суди?

– Так, якщо росіяни погодяться розглядати цю справу в Міжнародному суді ООН.

– Тобто ми розуміємо, що цього не станеться?

– Чому? Ми ж не можемо передбачити, що трапиться через рік або через 10 років. Ми ж не кажемо, що це має статися негайно і більше ніяк! Скільки років триває окупація Північного Кіпру? З 1974 року. Тож часом цей процес – дуже тривалий.

Причому “повертати Крим” нам не потрібно, де-юре це і зараз територія України. Його можна тільки повернути під фактичний український контроль. І для цього насправді не потрібне жодне рішення суду.

Але хіба у нас тільки ця проблема з росіянами? Ні, у нас є суперечки з ними в Чорному морі, в Азовському морі, в Керченській протоці – і саме тому ми йдемо до міжнародних судів. Ми позиваємося проти Росії там, де у нас є можливість захистити права України, відновити їх, а потім отримати компенсацію за порушення наших прав.

“У США вже є проєкт закону про визнання РФ країною, що фінансує тероризм”

– Росія зараз готує конституційні зміни, в яких дозволить собі ігнорувати рішення міжнародних судів, якщо ті суперечать Конституції Росії. Чи не означає це, що вони готуються ігнорувати всі рішення щодо Криму?

– Так, я навіть думаю, що у цій ініціативі йдеться виключно про Крим.

Я вважаю, що цією реформою Путін закладає такий собі “заповіт” для наступників про те, що Крим не можна віддавати. Путін  розуміє, що він не вічний, хоч і намагається здаватися таким собі “чахликом невмирущим”.

Він розуміє, що його наступники колись постануть перед питанням: що ж робити з Кримом?

І тому – вже зараз намагається створити запобіжник для того, щоб його “спадщина” не зникла.

– То ці зміни ускладнять повернення Криму?

– Так, зміна Конституції цей процес ускладнить, бо означає, що наступникам Путіна доведеться ще й змінювати Конституцію. Але ми все одно переконані, що це колись станеться.

– Як це вплине на виконання Росією рішень міжнародних судів за чинними позовами?

– Ніяк. Ретроспективної дії ці зміни не матимуть. Юридичні процеси вже почалися.

У росіян є міжнародні зобов’язання, і навіть внесення змін до Конституції їх не скасує – Росії треба буде вносити зміни у свої ратифікаційні грамоти. А у всіх процесах, які почнуться до того, Росія нестиме свої нинішні зобов’язання.

– Москва може проігнорувати свої зобов’язання.

– Якщо одна з країн-підписантів Конвенції ООН з морського права – а Росія є такою стороною – не виконує рішень трибуналу, то решта можуть застосовувати щодо неї обмеження на свій розсуд. І такі приклади в історії є – приміром, зараз низка країн роблять демарші щодо китайських військових кораблів, забороняючи їм входи в порти у зв’язку з невиконанням рішень щодо Південно-Китайського моря.

– Це по Морській конвенції. А як щодо інших? Уявімо, що Міжнародний суд ООН, де ми зараз судимося, визнав Росію порушницею та призначив певну компенсацію, але Росія її не виплачує.

– Питання не тільки і не стільки у грошах.

Я нагадаю, що ми говоримо про порушення двох конвенцій ООН: про заборону фінансування тероризму та про заборону расової дискримінації.

Якщо суд підтвердить їх порушення, то росіяни перш за все будуть вимушені принести Україні свої вибачення, запевнити у неповторенні таких дій, повідомити суд про те, яких заходів вони вжили для цього, відновити порушені права України – і вже потім виплатити компенсацію. І протягом всього періоду, поки вони це робитимуть, ми зможемо працювати з різними юрисдикціями, включаючи США, в яких вже є проєкт закону про визнання Росії країною, що фінансує тероризм, щоб ввести щодо РФ торговельні, економічні обмеження і санкції.

Та для цього потрібно не тільки рішення Міжнародного суду ООН, а ще й політична воля всередині України.

Рішення міжнародних судів є інструментом – і його можна використовувати по-різному. В тому числі – для посилення тиску на РФ.

Але я вже не впевнена, що Києву цей тиск на Росію потрібен.

– Щоби закрити питання компенсацій. Чи є механізми їх стягнення, якщо Росія відмовиться платити добровільно?

– Звичайно є. Так, це непросто, але прецеденти були, і вони були щодо Росії.

Але наші позови перш за все стосуються не грошей, а фіксації порушень і відновлення прав. Ці суди – вони передусім про державну гідність, а не про гроші.

А гроші – це більше питання інвестиційних позовів проти РФ, які також тривають.

– Ви поставили під сумнів подальший тиск на РФ. Для цього є підстави?

– Я підкреслю, що не маю причин ставити під сумнів саме продовження справ у міжнародних судах, і сподіваюся, що такої турботи у мене ніколи і не з’явиться.

Але питання в тому, що посилення тиску на РФ не відбудеться саме собою. Для цього треба дуже активно працювати з партнерами. А якщо наші можновладці у публічній риториці уникають будь-якого наголосу на російській агресії, уникають згадок про все, що стосується конфлікту, прагнуть зменшити негатив щодо Росії в інформаційному полі – то це має серйозні наслідки.

Все це впливає і на дії наших партнерів.

Вони не розуміють, чому мають називати це агресією, чому мають говорити, що Росія веде гібридну війну проти України, якщо самі українці про це нічого не говорять.

“Ми колись почуємо: спілкуйтеся з росіянами самі”

– Давайте поговоримо про відносини з Росією. Чи є “червоні лінії”, які Україні не можна перетинати?

– Хочу наголосити: я дуже сподіваюся, що події у Нових Санжарах стануть тією “червоною лінією”, яка має нас усіх трошки “схаменути”.

– Але ж це не питання відносин з Росією.

– Це ви так вважаєте.

А я вважаю, що зв’язок є. Що це дуже голосний дзвіночок, який ми всі мали почути. Це – сигнал про те, що будь-яка інформаційна провокація може створити в державі хаос, який виявиться дуже важко контролювати.

Я, звісно, не можу сказати, чи є роль Росії, чи немає конкретно у подіях в Нових Санжарах. Але за мотивами цього локального хаосу у мене є питання: наскільки ж зараз сильне напруження в суспільстві, наскільки легко ним маніпулювати, і наскільки легким завданням для Росії з її інформаційним потенціалом та агентурною мережею в Україні буде створити за потреби величезний хаос?

Погляньте на Санжари як на “пілотний кейс”, і ви зрозумієте, наскільки жахливі наслідки може мати повномасштабна інформаційна атака.

Україні потрібно терміново зробити висновки, щоби у майбутньому, коли будуть вкидатися подібні історії, в тому числі росіянами, розуміти, як на це реагувати.

– Повернемося, власне, до відносин з Росією та “червоних ліній” у них.

– А от у мене тут теж є питання: а які у нас відносини з Росією?

Я весь час намагаюся зрозуміти: Росія хто для нас тепер?

– Це держава, з якою у нас існують дипломатичні відносини. Хоча ще за попередньої влади лунали заклики про розірвання цих відносин.

– Ми до минулого року уникали будь-яких двосторонніх контактів з керівництвом РФ. Нині президент України відновив двосторонній контакт.

– Це “червона лінія”?

– Не я встановлюю “червоні лінії”. Їх встановлює президент, який формує зовнішню політику.

Але особисто я вважаю, що на сучасному етапі Росія є країною, яка несе багато загроз для України. І ставлення Путіна до України не змінилося! Його останнє інтерв’ю в частині України це наочно підтверджує. І я думаю, що тільки люди, які зовсім не мають критичного мислення і не аналізують те, що відбувається, можуть продовжувати думати, що він позитивно налаштований до України як держави, або вважати, що в нього немає в планах поглинути Україну.

– Можливо, хтось розраховує переграти Путіна під час двосторонніх контактів?

– Даннінг і Крюгер дуже добре зробили висновки щодо особливості мислення людей з різними вадами розвитку.

Довідка.
“Ефект Даннінга-Крюгера”: припущення про те, що люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки та невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє усвідомити це. Через це вони зверхні щодо інших, вважають свої здібності вищими за пересічні.
(формулювання Вікіпедії)

– Тобто двосторонній контакт з Путіним є гарантовано контрпродуктивним?

– Розумієте, я просто вважаю, що наслідки можуть бути дуже різні.

Йдеться не про наслідки “сьогодні й зараз” – я не живу сьогоднішнім днем. Але якщо ми вже контактуємо на двосторонньому рівні, то у разі якщо щось трапиться і ми звернемося до наших партнерів, то колись почуємо у відповідь: “Ви ж уже спілкуєтеся самі, напряму? Ну, спілкуйтеся далі”.

– Дискутується можливість підписання двосторонніх міждержавних договорів ще до завершення агресії. Це може бути прийнятним?

– Ми повинні нарешті розуміти, що у нас інша ера відносин з росіянами.

І ми для себе маємо визначити, в чому полягають ці відносини та що має відбутися для їхньої нормалізації.

Ви праві, це дійсно “червоні лінії”.

Невже ми просто заплющуємо очі й кажемо: “не було агресії, не було війни, не гинули люди, і тому зараз ми просто знову починаємо з чистого аркуша”? Але я вважаю, що в цій ситуації неможливо почати з “чистого аркуша”, а намагання заплющити очі завжди має дуже погані наслідки.

Проблема сама по собі не зникає. Або ти її вирішуєш в повному обсязі, або вона буде зростати, наздоганяти тебе і знищувати.

“Втрата Цемаха ще матиме наслідки”

– Повернемося до міжнародних судів. Коли ми чекаємо на наступні рішення?

– У Міжнародному суді ООН по забороні фінансування тероризму і расовій дискримінації графік такий: росіяни до грудня мають підготувати свій меморандум (юридичну позицію. – ред) і надати його суду.

Після того суд має вирішити, чи вони звернуться до нас за коментарями щодо цього меморандуму, чи вони поставлять додаткові письмові запитання.

Загалом, шанс на те, що в 2021 році пройдуть слухання – дуже великий. І хоча прогнозувати строки у міжнародних судах – справа невдячна, ми розраховуємо, що у 2022 році може бути рішення. Це – реалістично.

Що стосується справи щодо Морської конвенції, то за графіком ми маємо до листопада подати трибуналу оновлений меморандум. Далі у РФ буде ще 9 місяців на підготовку свого меморандуму, далі – два тури обміну думками. Словом, зараз у нас вже є графік до 2023 року.

– І це лише підготовча частина процесу! А коли може бути саме рішення?

– Важко передбачати. Лише написання рішення по юрисдикції забрало майже 9 місяців.

Під час слухань у Арбітражному трибуналі ООН з Морського права

Під час слухань у Арбітражному трибуналі ООН з Морського праваФОТО СОФІЇ ШОВІКОВОЇ, З FACEBOOK-СТОРІНКИ ЛАНИ ЗЕРКАЛЬ

– А ще у нас є скарга щодо полонених моряків та захоплених військових кораблів  моряки повернулися, але процес не завершений.

– По ній зараз триває підготовка меморандуму, який ми маємо підготувати до 20-х чисел травня. Далі ще 6 місяців для підготовки меморандуму росіянами. Потім ми обмінюємося думками щодо того, чи мають бути слухання щодо юрисдикції. Тобто це теж нешвидкий процес.

Будь-яка справа у міжнародних судах розглядається роками.

– Доводиться чути запитання: моряків та кораблі ми повернули. То чи потрібен нам цей тривалий та недешевий процес?

– Потрібен.

По-перше, ми говоримо про порушення прав України, суверенітету України, адже суверенітет держави поширюється на її морські військові кораблі.

Якщо ми просто будемо заплющувати очі на будь-які порушення – ну, це також буде позиція. Але вона призведе тільки до того, що ми перестанемо бути суб’єктними для всього світу. А якщо ми, все ж таки, вважаємо, що Україна є суб’єктом міжнародної політики і міжнародного права, то вона має свої права захищати.

Ну і крім того, навіть повернувши моряків, ми ще не досягли всього. Те, що наші військові моряки провели в буцегарні в Москві 9 місяців, вартує того, щоб за це вибачилися і щоби їм заплатили.

– А чого ми чекаємо від процесу по МН-17, який почнеться 9 березня у Нідерландах?

– Ми чекаємо справедливого судового процесу, який має стати взірцем для українських судів. У Нідерландах ми почуємо свідчення, в тому числі від людей, які свідчитимуть “за лаштунками”, з міркувань їхнього захисту.

Це суд буде розглядати, по суті, участь фізичних осіб у цій трагедії, але

ті чотири прізвища, які лунають зараз – це тільки початок, верхівка айсберга.

– Чи можливо, що цей суд доведе вину вищого керівництва Росії?

– Це цілком можливо.

“Бук” не може стріляти самостійно без того, щоб йому надали наказ. Ракетна установка не може просто поїхати “в гості” в Сніжне на Донеччину.

Я не думаю, що цей процес дійде до самого Путіна. Але, на мою думку, військове керівництво цілком може з’явитися у цьому процесі.

– Чи зашкодить процесу те, що ми видали Росії Цемаха?

– Я не погоджуюся з думкою про те, що Цемах був не корисним свідком. Я вважаю, що втрата Цемаха має негативний наслідок для процесу і загалом погано свідчить про нашу готовність до співпраці.

“Звичайно, Зеленський змінюється”

– Пригадаймо травень 2019 року. Тоді, через призначення Андрія Богдана в АП, ви відмовилися обійняти посаду його заступника та зовнішньополітичного радника президента Зеленського. З якими емоціями ви зараз це пригадуєте?

– Це був… певний досвід.

– Зараз зробили би те саме?

– А мої рішення не емоційні. Я виходжу з того, чи у мене є гармонія внутрішня з тим, що я роблю. Я не входжу в суперечність сама з собою і не йду на компроміс із собою.

Якщо мені не комфортно, я відразу про це кажу. І я тоді про це сказала.

– А чи був шанс сформувати іншу політику держави, якби тоді Богдана замінили?..

– …У нас політику держави формує не Богдан, а президент! Це його політика.

А подій “у разі, якби…” я не коментуватиму, бо не роблю припущень.

– А загалом за 9 місяців Зеленський як очільник зовнішньої політики держави змінився?

– Так, звичайно. Робота президента – це важкий тягар, тому думаю, що йому дуже важко. До того ж будь-яка людина, яка не працювала в системі, неодмінно отримає стрес, коли стикнеться із системою та зрозуміє всі її проблеми, всі завдання, які стоять перед керівником держави.

Тому, звичайно, Зеленський змінюється.

Але як саме ця реальність його змінює – я не знаю, адже не спілкуюся із президентом.

– Але на початку, перед інавгурацією, ви із ним певний час працювали.

– “Певний час” – це лише два дні.

Я не входила в команду і не виходила з команди. Я працювала лише в останні дні підготовки до інавгурації та під час самої інавгурації – а після того я повернулася в МЗС.

– Але він вам пропонував стати зовнішньополітичним радником?

– Так. І на певному етапі мені здавалося, що я зможу бути корисною.

– Чому ж ви змінили цю думку?

– Через те, що відбувалося протягом інавгурації. Я зрозуміла, що я не зможу бути корисною в цій команді. Але не думаю, що я розкриватиму ці деталі.

Фейки vs. Реальна інформація: 7 порад для захисту

0

В стрічі новини щоденно зустрічаються статті сумнівного інформаційного наповнення. Часто, відрізнити справжню інформацію від вигаданої неможливо. Тому-що фейкові новини будуються за стандартною схемою журналістського матеріалу:

  • Інфопривід
  • Дані у цифрах
  • Коментарі від фахівців 
  • Візуалізація інформації 

Фейки бувають як розважального, так і негативного характеру. Розповідає PR-консультант та засновник “Гетьман Медіа Холдинг” Дмитро Єгоров. За його словами, фейки “зі злим умислом” можуть погіршити репутацію політика чи бізнесмена, “збити” ціни акцій або спровокувати паніку серед клієнтів. Так, за словами експерта, минулі топ-менеджери “Приватбанку” нарахували сім хвиль інформаційних атак на банк до його націоналізації, що призводило до паніки і зняття по півтора мільярдів гривень на день. Чи була тоді інформація про закриття-банкротство-кризу “Приватбанка” фейковою? Вочевидь так, якщо банк все одно продовжував працювати. Чи “допомагали” цій інформації поширитись? Також очевидно, якщо вона охоплювала такі великі маси людей.

З цим погоджується також і креативний директора NGN.agency Станіслава Стояцького, бо фейкові новини переслідують такі цілі:

  • Збільшення монетизації трафіку / переглядів на сайтах, пабліках у соціальних мережах, Телеграм-канали; 
  • Змінення особистої думки / суспільного ставлення до певної теми на користь замовника інформації;
  • Створення позитивних фейків для отримання “кредиту довіри” від аудиторії, які конкуруватимуть з іншими фейкоми новини у певній тематиці.

Розповсюдження фейків 

Посилання на фейкову новину розповсюджують друзі у Фейсбуці чи Твіттері. Їх публікують улюблені пабліки у Телеграм-каналі. Проконтролювати швидкість розповсюдження інформації у соціальних мережах складно, оскільки захист на цих платформах мінімальний. Дуже часто, фейкові новини публікують ЗМІ на своїх сайтах. 

Як вберегти себе від фейків: 7 порад від експертів Окресліть власні джерела інформації: топ-ЗМІ, топ-блогери, лідери думок; Перевіряйте інформацію через авторитетні ЗМІ або спеціальні групи у соціальних мережах;Шукайте протилежні погляди на інформацію;Не довіряйте “сенсаційним” заголовкам;Контролюйте розповсюдження фейків на сторінках друзів та знайомих. Для цього можна використовувати хештег #Антифейк;Ставтесь до всієї інформації скептично; Критично мисліть. Редакція Deadline додає: у мережі тримається тенденції розповсюдження фейкової інформації через фотографії та відео. Фейкові зображення піддаються монтажу та видозміненню через графічні редактори. Перевірити зображення можна за допомогою Google.

Чим загрожують фейки 

Розважальні чи маніпулятивні фейки впливають на розповсюдження важливої суспільної інформації. Такі новини заважають робити власні висновки про ту, чи іншу подію. Вони, часто, спонукають до агресивних чи небезпечних дій.

Звичайно, фейк про лікування якоїсь серйозної хвороби зашкодить вам більше, ніж фейк про письменника давніх часів. Але все одно вам для життя потрібні факти, а не ілюзії. 

Нація телевізора, або криза популізму (рос)

0

Телевизионные кадры, иллюстрирующие испуг и протесты жителей городка Новые Санжары, которые обеспокоены прибытием в местный санаторий эвакуированных из пораженного коронавирусом Китая, фрустрировали часть украинского общества. В день, который воспринимается в Украине как дата памяти и солидарности (именно 20 февраля шесть лет назад от выстрелов силовиков Януковича в центре Киева погибли десятки участников протеста), украинцы столкнулись с недовольством соотечественников, которые не хотели принимать эвакуированных и готовы были перекрывать дороги. Причём в разных краях страны: сначала во Львовской и Тернопольской областях, когда появились слухи о размещении эвакуированных в этих регионах, а затем и на Полтавщине, когда место размещения было окончательно определено.

Но меня удивляет не реакция обеспокоенных происходящим граждан. Меня удивляет изумление политиков, журналистов, общественных деятелей, в очередной раз продемонстрировавших, какая дистанция отделяет их от народа, о чудесных качествах которого они не устают напоминать, когда находятся в хорошем настроении или когда приближаются очередные выборы.

Собственно, о выборах. То, что произошло в Новых Санжарах, – естественное продолжение триумфального успеха Владимира Зеленского. Украинцы – первая нация, которая на честных демократических выборах избрала президентом телевизионный персонаж, практически ожившего Микки-Мауса. Человека, о котором не знали практически ничего, от которого слышали только написанные другими тексты реприз, который за все время предвыборной кампании практически не появлялся на публике и даже на дебатах на стадионе зачитывал сопернику вопросы из интернета. Зеленский, помнится, во время этого выступления назвал себя “приговором Порошенко”, не понимая, что на самом деле подписывает приговор своему собственному правлению. Он выступал от имени “нации телевизора”. И вот теперь эта нация телевизора ополчилась против его власти.

Высокий рейтинг доверия Зеленского оказался его собственным рейтингом, рейтингом любви к телевизионному персонажу, а не к руководителю страны

У людей, которые вышли на митинги в Новых Санжарах, есть для этого причины. Несколько недель телевизор рассказывает им о новом опасном заболевании, о том, что причины и возможности заражения до сих пор до конца не выяснены, что лекарство не найдено, что страны, которые эвакуируют своих граждан из Китая, стараются помещать их на время карантина в изолированных помещениях, что пик эпидемии не пройден, что в Украине нет тестов для выявления заболевания… Кто не взволнуется в таком случае? Возможно, только тот, кто доверяет собственному государству.

Но никакого доверия к государству в Украине (как, собственно, и в других бывших советских республиках) не было отродясь. И не появилось. Высокий рейтинг доверия Зеленского оказался его собственным рейтингом, рейтингом любви к телевизионному персонажу, а не к руководителю страны. Государству украинцы по-прежнему не верят, от него ожидают худшего. И практически не сомневаются: место, куда привезут эвакуированных, станет украинским Уханем. Для того чтобы развеять страхи, чиновники должны были бы работать с гражданами: заранее выбрать место, где разместят эвакуированных, продемонстрировать его изолированность и защищенность, разъяснить, что люди, которых привозят из Китая, ничем не больны, что их эвакуируют ради их же собственной безопасности.

Вместо этого мы стали свидетелями нелепой спецоперации с кружащимся над страной самолетом и отрядами Национальной гвардии, прорывающими кордоны протестующих. Спецоперации, главной фигурой в которой оказалась не министр здравоохранения, а доставшийся Зеленскому в наследство от Майдана министр внутренних дел, вынужденный успокаивать соотечественников. Какая чудовищная нелепость! До этой спецоперации было не менее нелепое выступление самого президента, который пригрозил разместить эвакуированных в резиденциях своих политических оппонентов в престижном местечке Конче-Заспа под Киевом. И что должен был подумать телезритель из Новых Санжар, глядя эту репризу с участием своего любимого героя? Должен ли он был решить, что эвакуированные не представляют опасности, если сам президент готов использовать их как “биологическое оружие”? Почему он должен был обрадоваться, узнав, что это “оружие” везут не к богачам в Конча-Заспу, а в его собственный маленький дом – дом, где никогда не выключают телевизор, когда показывают “95 квартал”? Чем он провинился?

Эта история – не про коронавирус и даже не про доверие к государству. Она про то, что популизм хорош, когда политик куражится на стадионе. Но столкновение с любым настоящим кризисом мгновенно обнажает слабость, неэффективность и бесперспективность любой популистской власти, даже пришедшей прямо из телевизора.

Віталій Портников

Коронавірус переміг здоровий глузд

0

Барикадники в Нових Санжарах і їхні однодумці в інших областях мало нагадують адекватних людей. При чому, знаєте, вони чимось схожі на піддослідних кроликів, яких довели до істерики і тепер насміхаються над ними.

Піддослідними кроликами їх зробила влада, яка піарилася на евакуації українців, але не прорахувала подібної реакції всередині країни. Влада провалила інформаційну кампанію по висвітленню повернення українців з Китаю. Акцент робився на тому, що «ми рятуємо своїх», замість того, щоби роз’яснити, що ніякої небезпеки не існує.

Піддослідними кроликами їх зробили окремі політики. Такі як Олександр Дубінський, який добився від МОЗу, щоби евакуйованих людей не розміщували в Обухові, про що він радо розповів виборцям свого округу. Такі як Вадим Рабінович, який називав українців з Ухані «ядерними відходами». Такі як Олег Синютка, який заявив, що влада мстить Львівщині, яка не голосувала за Зеленського.

Піддослідними кроликами вони самі себе зробили, відключивши критичне мислення і дозволивши емоціям піднятися над розумом.

Не виключено також, що в усій цій історії є елементи провокації. Одному «тимчасовому» міністру, який очолює МВС, вочевидь, закортіло в черговий раз довести президенту свою незамінність. Для цього потрібно було продемонструвати, що така важлива для Зеленського операція, як евакуація українців із зони враження коронавірусом, немає шансів пройти успішно без його участі. І що у такому випадку робиться? Правильно! Створюється проблема, яка береться під контроль і вирішується. Проблема у даному випадку – спонтанні протести, вирішення проблеми – тріумфальне повернення українців і поселення їх в медзаклад.

Як би там не було і чим би не закінчилася історія з евакуацією українців, ніколи не забувайте думати перед тим, як протестувати! Не завжди протест є ознакою громадянського суспільства. Іноді він виносить на поверхню пороки суспільства, про існування яких багато хто навіть не здогадувався.

Сьогодні і вчора коронавірус переміг здоровий глузд. Але це не означає, що здоровий глузд не може перемогти коронавірус.

Ми в соціальних мережах

7,143Підписниківлайк
413Підписниківвподобати
15Підписниківпідписуватися

Рекомендуємо

Популярно

Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Тромсо

20 травня 2020 року на своєму черговому засіданні Верховна Рада України ратифікувала міжнародну Конвенцію про доступ до офіційних документів. За таке рішення...

Вибуховий контент онлайн. Частина 1

Тема запеклих дискусій в ООН, Раді Європи, ЄС, інших міжнародних організаціях і національних урядах – тероризм онлайн. Хоча розвиток технологій значно полегшив...

Викрий маніпуляції тютюнової індустрії — врятуй наступні покоління!

Всесвітній центр ефективного управління контролем над тютюном (GGTC), партнер "Стоп тютюновим організаціям і продукції" (STOP), оголосив конкурс візуального контенту (меми, GIF-зображення, діджитал-стікери, постери, інфографіки та короткі відеоролики)....

Як Україні спасти саму себе

Масштаб вызовов, стоящих перед мировой экономикой в связи с началом мирового кризиса, который назревал уже достаточно давно и нашел мощного союзника в...

Цинізм тютюнової індустрії

Тютюнові корпорації роками блокують ефективні зміни акцизів на тютюнові вироби для електричного нагрівання (ТВЕН). За кожен рік вони недоплачують близько 500 мільйонів...