Анна Рябошенко: «Ми маємо зруйнувати стереотип про те, що людям культури необов’язково платити гроші»

0
118

Директор Департаменту популяризації культури й регіональних програм Міністерства культури й охорони культурної спадщини Грузії – про те, як у цій країні проходять реформи культурної сфери.

Анна Рябошенко за освітою – художник, вона закінчила факультет станкової графіки в Державній академії мистецтв у Тбілісі. На її рахунку – великі кураторські проекти й понад десять років досвіду як керівника фонду сучасного мистецтва TRAM. Зараз Анна працює в міністерстві культури Грузії й бере участь у розробці нової культурної політики країни – за документом, який вийде в підсумку, Грузія буде розвиватися найближчі десять років.

Візит Анни до Києва відбувся в межах Kyiv Art Week. Художниця й культурний менеджер розповіла Forbes про те, як у Грузії розвивається кіноіндустрія, як цей досвід допомагає розробляти реформи в культурній сфері загалом і як у новій культурній політиці вдається поєднувати новаторські тенденції і традиції.

– Розробляючи пакет реформ для сфери культури, на чому ви робили акцент: на збереженні традицій або на створенні нового образу Грузії?

– Мені здається, що одне іншому не заважає, з огляду на те, що в нашій країні понад 11 000 зареєстрованих пам’яток культури, матеріальних і нематеріальних, на загальне населення в 4 млн осіб і площа держави в 70 000 км.

Культура – широке поняття. Це специфіка країни, її обличчя. Без історії не буде повноти сприйняття, розуміння тих чи інших вже сучасних тенденцій, наприклад, у мистецтві або музиці. Ми не прагнемо відмовлятися від традицій, але ставимо перед собою мету зробити ті ж музеї живими місцями, де цікаво проводити час, де немає суворих правил і заборон. Культурна політика якраз і буде включати в себе нові підходи для роботи з історичною спадщиною.

– В Україні за роки незалежності так і не вдалося подолати бюрократію й застарілий підхід до питань культурної політики. З чим із радянської спадщини найважче боротися вам?

– У Грузії, як і в інших пострадянських країнах, і донині є феномен створення ідолів. З цим дуже важко боротися. Тим більш, що сама культура Грузії є ретроградною щодо структури сім’ї, соціальних моделей. Переплелися традиції та ідеологія.

Хоча, я гадаю, просто потрібно називати все своїми іменами. Якщо дати визначення того чи іншого явища, озвучити його, воно органічно віллється в сучасний контекст і ритм. Тому культурна політика, над якою ми вже закінчили працювати, включає в себе лексикон термінів. Тому що коли ми розробляємо стратегію на 2025 рік, використовуючи терміни з 1960-х, дуже складно бути адекватними щодо Заходу, де стрімко розвивається, наприклад, культурний менеджмент.

У нашій Конституції є визначення «культура», але, знову ж таки, наскільки воно відповідає сучасності, наскільки функціонально? І тут уже виникає питання, чи хочемо ми залишитися всередині закритого суспільства, або претендуємо на те, щоб якістю своєї культури конкурувати із західною.

– Розкажіть, будь ласка, про основні напрями культурної політики, яка розробляється вашим міністерством.

– Індустрія культури – один з основних напрямів культурної політики. Як це працює: у Грузії великою популярністю користується кінематограф, наші кіностудії переважно працюють у копродукції.

Оскільки в країні може не бути достатньої кількості фінансування з боку держави та приватних фондів, завжди вигідніше шукати партнерів. По-перше, підвищується професійний рівень учасників проектів, бо до знімальної групи можуть входити люди з інших країн, з різним досвідом. По-друге, такі процеси збагачують Грузію новими ідеями й цілями, з якими можна працювати далі.

При Міністерстві економіки Грузії є спеціальне управління, яке заохочує створення й діяльність індустрії культури. Наприклад, дає можливість взяти кредит під маленький відсоток на розвиток того чи іншого проекту. Два наші міністерства активно співпрацюють із метою створити країну, у якій було б зручно робити кіно. Зрозуміло, що це веде за собою цілий ланцюжок позитивних наслідків як для економіки, так і для культури.

Також ми розробляємо регіональні програми, працюємо над мапінгом, підраховуємо людські та фінансові ресурси, адже неможливо говорити про розвиток, не знаючи реальних можливостей. Оскільки в нас немає таких вкладень у сферу культури з боку приватного капіталу, як навіть в Україні, нам доводиться розраховувати тільки на сили державного бюджету, що вимагає максимально раціонального підходу.

– Інформація – головна зброя XXI століття. Як йдуть справи в Грузії з захистом свого населення від проросійської пропаганди?

– Так склалося історично, що Грузію завойовувала то одна країна, то інша… Але ми за натурою дуже м’які, вміємо швидко адаптуватися. Я б не сказала, що зараз в інформаційному просторі є проросійська пропаганда, як, власне, й антиросійська. У стосунках на людському рівні неприйняття й антагонізму немає. Між Грузією й Росією немає дипломатичних відносин, але якщо говорити про приватні проекти у сфері культури, які мають правильний посил і подачу, ніхто в нашій країні не буде відвертатися і відмовлятися від співпраці. Із ситуацією, що склалася між нашими двома країнами, треба якось жити, її необхідно аналізувати, щоб прийти до найбільш об’єктивного погляду.

У 2008 році в нас була ще війна, ми знаємо, що таке окуповані території, розуміємо, що не можуть повільно, але постійно зрушуватися кордони… Але завжди потрібно розділяти політику певної країни і стосунки між простими людьми.

– З чого почалося реформування сфери культури? Чи вдавалися ви до експертної допомоги?

– Ми мали багато спроб сформулювати документ культурної політики. У якийсь момент стало зрозуміло, що не потрібно винаходити велосипед. Ми запросили експертів із Великобританії, оскільки це країна, у якій створено максимально комфортне середовище для культурного розвитку, з Естонії, яка, маючи радянське минуле, змогла активно використовувати європейський досвід. Також ми задіяли максимально всі іноземні організації, присутні на території Грузії – Британську раду, Гете-інститут та інші інституції.

Так виникла група, яка почала працювати за певною системою. Система включала в себе безліч зустрічей у регіонах, з представниками різних сфер культури. У результаті утворилося кілька так званих problem trees, які допомогли ідентифікувати певні проблеми в різних сферах.

Наступним етапом стало оцінювання цих проблем. Стало зрозуміло, що багато з них перегукуються й можуть бути розв’язані за допомогою таких напрямів: оцінки можливостей, креативних індустрій, створення культурної платформи. З огляду на культурну специфіку країни, тісний зв’язок з туризмом, величезну кількість пам’яток, ці напрями стали основними в нашому документі культурної політики.

– Одним із джерел фінансування сфери культури в багатьох країнах є державні та приватні фонди. В Україні, наприклад, слово «фонд» асоціюється з тіньовими операціями і відмиванням грошей. А як у вас?

– У Грузії дуже добре пройшли реформи на рівні податкової системи, державних установ. Я можу з упевненістю сказати, що корупції в нас практично не залишилося. Всі податки, отримані від приватних осіб або інституцій, оплачуються в електронному вигляді. Моменту, коли ти приходиш до чиновника й маєш спілкуватися з ним щодо будь-якого документа, немає, відповідно, немає й можливості попросити хабар. Тому робота через фонди, які б фінансували культурні інституції або окремі проекти, цілком можлива, ми розглядаємо її в нашій стратегії.

Загалом специфіка фінансування культурних проектів сама по собі є складною. Фінансовий механізм розрахований на зрозуміліші сфери, коли немає стількох нюансів і відгалужень. Наприклад, департамент економіки просить прописати бюджет виставок до кінця року, аж до цвяхів. Зрозуміло, що це неможливо. Щоб внести поправки в податкову документацію, потрібно пройти масу процедур. Спрощення таких процесів теж входить у нашу стратегію, що, як ми сподіваємося, скоро набуде чинності.

– Якщо говорити про глобальні й амбітні цілі реформи сфери культури в Грузії, що б ви назвали?

– Створити комфортне суспільство, зруйнувати стереотип про те, що люди, які працюють у сфері культури, – це люди без професії і їм необов’язково платити гроші. Багато хто вважає, що якщо художник бере участь у виставці, він вже має бути щасливий. Але ніхто ж не покличе адвоката на процес без передбачуваної оплати його праці. Тут мовиться про права людини – на вибір професії, гідну оплату праці, про авторське право. У Грузії дуже багато ресурсу, який можна розвивати й ділитися ним. Ми хочемо показати, що є адекватним партнером, з яким можна створювати проекти, отримуючи водночас економічну вигоду.