Мільйони людей у всьому світі обирають шлях бунту проти традиційної роботи та відмовляються працювати. Економіки втрачають мільярди.

Bloomberg Businessweek у статті “Від Великих звільнень до байдикування. Робітники відмовляються від праці” написав про нову тенденцію: молодь у всьому світі вчергове змінює підхід до роботи.

З квітня до вересня у США з роботи звільнились понад 24 млн працівників. Це – рекорд. Більшість з них досі не повернулися на ринок праці. Така ж тенденція спостерігається у Німеччині, Японії та інших розвинутих країнах. 

Опитування свідчать, що пандемія спричинила вигорання та погіршення психічного здоров’я людей в багатьох країнах. Проте насправді тиск на працівників наростав десятиліттями. Доходи робітників скорочувались, соціальне забезпечення з боку працедавців стало необов’язковим, а витрати на житло та освіту різко зросли. Як наслідок, все менше молоді здатно самостійно будувати фінансово стабільне життя.

Байдикування в Китаї

Те, що починалося у Китаї як жартівливий бунт молоді проти виснажливого графіку роботи у режимі “996” (з 9 до 21 шість днів на тиждень), зрештою привернуло до себе увагу на найвищому рівні.

У серпневій промові лідер КНР Сі Цзіньпінь закликав уникати руху назад та байдикування.

Це – не проста метафора. Це умовна назва руху танг-пінг (кит. 躺平, буквальний переклад – “лежати лежнем”), який набуває популярності серед молодих китайців. Замість пафосу тяжкої праці та невпинного прагнення “успішного успіху” для досягнення китайської мрії, до якої закликає офіційна пропаганда, ті обирають мінімум активності, достатньої для виживання. 

“Я не працюю вже два роки, і я не бачу в цьому нічого поганого. На нас тиснуть порівнянням з однолітками та цінностями старших поколінь. Але ми не повинні піддаватися тиску”, – написав у квітні користувач із ніком Kind-Hearted Traveler (“Добрий мандрівник”) на китайському форумі Baidu Tieba.

Він додав порівняння із давньогрецьким філософом Діогеном – аскетом, який жив у бочці. “Лежати – це мій філософський підхід”, – йшлося в пості. Допис поширили тисячі користувачів. 

Згодом китайська цензура наказала платформам стерти всі згадки про танг-пінг, однак ті не встигають це робити за армією невдоволених та переважно молодих людей, які публічно оголошують в соцмережах про свою приналежність до “молоді танг-пінг”. 

Центром поширення руху став регіон Шеньчжень на південному сході Китаю – саме там розташовані найбільші в країні фабрики електроніки та головні офіси технологічних гігантів на кшталт Huawei Technologies Co. і Tencent Holdings Ltd. Щоб працювати на них та реалізувати свої мрії про достаток, у Шеньчжень з усієї країни переїхали близько 18 млн людей. Зараз чимало з них замислюються, чи варто було це робити. 

За останнє десятиліття ВВП Китаю подвоївся, але не всім вдається отримати з цього зиск: у багатьох великих містах, як Шеньчжень, зростання вартості життя випереджає зростання заробітної плати.

“Навіть для добре оплачуваних професіоналів, як ми з дівчиною, ціни на житло – божевільні, – розповідає 32-річний Джек, який кілька років працює в ІТ та не захотів розкривати більше деталей про себе. – Перший внесок за квартиру в Шеньчжені становить 2,3 млн юанів [від $314 000]”. 

У жовтні тисячі працівників техкомпаній включно з Alibaba Group та власником TikTok ByteDance влаштували акцію Worker Lives Matter з вимогами про скорочення робочого дня.

Водночас десятки людей збираються на біржі праці Sanhe на півночі Шеньчженя, щоб знайти тимчасові підробітки. Вони відмовляються від постійної праці та роботи на фабриках на користь легших завдань, пояснюючи це гаслом: “Працюй один день, розважайся – три”.  

Цей рух молодих китайців нагадує рух бітників у США у 60-ті, що може свідчити про формування нового етапу економічного розвитку КНР – нарощення середнього класу.

“Або, що економіка стала перегрітою та нежиттєздатною, як в екологічному, так і в розумовому сенсі”, – пояснює Сян Бяо, директор Інституту соціальної антропології Макса Планка в Німеччині. Як наслідок, частина економістів вбачає в цьому русі загрозу стагнації, як це несподівано сталося з японською економікою.

Масові звільнення в США

У США фінансові тривоги міленіалів розвинулись задовго до COVID-19. Через стрімке зростання студентських боргів та повільне відновлення економіки після фінансової кризи 2008-2009 років це покоління може стати першим в США, яке буде біднішим за своїх батьків. 

Людські та економічні втрати через COVID змусили чимало молодих людей поставити під сумнів свої пріоритети. Згідно з опитуванням Mind Share Partners, дві третини міленіалів, які покинули роботу в 2021 році, посилалися на проблеми із психічним здоров’ям, а частка покоління Z була ще вищою – 81%.

Бен Андерсон працював у федеральному агентстві у Вашингтоні. Коли роботодавець у липні 2020 року викликав працівників в офіс, не забезпечивши умов для соціальної дистанції та безпеки, а його колега переніс “довгий” COVID, Андерсон замислився, чи є стабільна робота ключем до хорошого життя. “Світ завалився, і я не думаю, що комусь було до мене діло”, – вважає 29-річний чоловік.

У коледжі він отримував найкращі оцінки, переїхав від рідних у велике місто та сім років будував кар’єру, але так і не зміг достатньо заощадити, щоб купити будинок. “І в певний момент постало питання “Для чого?”. Я працював у страшенній бюрократії, де ти ні на що не впливаєш. Це втомило”. 

Зараз живе в Лос-Анджелесі та знімається в телевізійних шоу та рекламних роликах. “У мене стільки ж шансів на успіх у божевіллі Голлівуду, як і на державній посаді”, – каже він.

Хто ці люди?

Найбільшою рушійною силою Великих звільнень стали люди віком до 40 років, тобто, міленіали (народжені між 1980-м і кінцем 1990-х) та покоління Z (народжені після 1990-х).

Згідно з опитуванням Microsoft, майже половина працівників у світі розглядає можливість звільнитися. Водночас 4 з 10 міленіалів та Z-ників заявили, що підуть з роботи, якщо їх змушуватимуть повернутися в офіс на повний робочий день. 

Частина представників старшого покоління критикує молодь за таке “ледаче” ставлення до роботи. Але люди 30-45 років також звільняються.

40-річний Нейт Манн пропрацював барменом половину життя. Він мирився з нічними змінами та значним стресом приблизно за $80 000 на рік. Але коли через ковід закрився бар, у якому він працював, той вирішив зосередитися малюванні, яким займався як хобі.

Манн, як і багато американців, скористався заощадженнями та виплатами уряду.

“Зіткнувшись із перспективою померти, люди почали дивитися на роботу зовсім по-іншому, – каже Бенджамін Грейнджер, керівник консультаційних служб для співробітників Qualtrics. – Фокус змістився із “Я працюю за зарплату” до “Мені потрібна самореалізація”.

Глобальне вигорання та перепрацювання

У Японії розмови про балансування роботи та інших занять звучать здавна. У 1990-х в ЗМІ у негативному світлі змальовували молодих “фритерів”, які відкидають японську офісну культуру з її жорсткою ієрархією та 15-годинним робочим днем та натомість перебиваються випадковою роботою.

До 2010 року “фритери” отримали вже менш зневажливе клеймо – “покоління саторі”. Так називають стан просвітлення в японському буддизмі, який досягається шляхом відмови від матеріальних бажань.

22-річний Кайру Тайра працює в компанії з виробництва споживчих товарів у Кобе та веде блог для покоління саторі. Він називає себе мінімалістом – у його гардеробі лише чотири футболки та чотири сорочки з довгими рукавами. Він пояснює, що покоління саторі звинувачують у тому, що вони “недостатньо допомагають економіці”, оскільки мало витрачають.

Останніми роками у Японії більшає послідовників течії, якою захоплюється Тайра. Водночас 2020 року кількість новонароджених в країні, яка скорочується вже десятиліттями, впала до рекордно низького рівня. А економічна стагнація все більше посилюється.

Схожа ситуація й на Тайвані, де молодь також постраждала від економічного спаду на початку 2000-х років. “Як би сильно ви не працювали, ви не зможете купити будинок, – скаржиться тайванець А-Гуї. – Поріг постійно підвищується, тому стає все більш недосяжним”.

Навіть у Європі, де більша орієнтація на загальний добробут та в часи пандемії були щедрі програми підтримки, багато людей переосмислюють свою кар’єру. Зараз у зоні євро працює приблизно на 2 млн людей менше, ніж до спалаху коронавірусу.

Часто те, що виглядає як зміна ставлення молоді, є проявом довгострокових тенденцій, пояснює Боббі Даффі, директор Інституту політики Королівського коледжу Лондона та автор книги “Міф покоління”, яка кидає виклик стереотипам щодо зміни поколінь.

За його словами, багато людей 20-30 років шукають на роботі дещо інше, ніж їхні старші колеги, наприклад, віддають перевагу отриманню нових навичок замість стабільності. Так у їхньому віці чинили й старші покоління, тому тут немає нічого нового. 

Натомість Бенджамін Грейнджер, керівник консультаційних служб для співробітників Qualtrics певен, що велика кількість людей, які звільняються з роботи в США та Європі, є ознакою структурних психологічних змін. А у Китаї ця зміна може виявитися фундаментальною. Комуністична партія обіцяє до 2035 року подвоїти кількість населення із середнім рівнем доходу. Втім зміна ставлення до праці в молодого покоління може вплинути на хід подій в економіці.

“Рухи на кшталт танг-пінга та Великих звільнень не висувають конкретних вимог, але ставлять складні запитання. Це може бути хорошим імпульсом, щоб підштовхнути світ до нових парадигм зростання”, – вважає Сян Бяо з Інституту соціальної антропології Макса Планка.