Три кілограми соломи своїми теплотворними якостями еквівалентні кубометру газу

Розмови про буцім газову залежність, про неможливість повністю забезпечити країну сучасним блакитним енергоносієм уже котрий рік ведуться не просто так. Унаслідок цього, наприклад, країні нав’язано імпортний паритет цін, який диктує позахмарні для вітчизняного споживача тарифи на газ, тепло та гарячу воду. А тарифи ці загнали населення в комунальне рабство навіть в умовах перехресного субсидування. Не краща ситуація й у промисловості.

Пригадується, в 90-х минулого століття над небагатими українцями підсміювалися — мовляв, вони буквально ходять по грошах, а підняти їх не вміють. І частково це було справедливо. Точно так само вже у XXI ст. Україна штучно залишається енергетично залежною, хоча має гігантські запаси енергії, якими ніяк не може або не хоче скористатися. Йдеться не тільки про енергію, що міститься в родовищах викопного палива, в ядрах ізотопів, силі вітру або сонячній інсоляції, а й про енергію від використання біологічних відходів, які є завжди, і їх усе одно треба кудись подіти.

А проте поки що енергетичні перспективи для країни, яка на 70% забезпечує себе газом власного видобутку, з можливостями одночасного зберігання в державних газових сховищах обсягу, еквівалентного річний потребі всіх споживачів (включно з промисловістю), залишаються не дуже райдужними. Навіть із урахуванням розвіданих запасів природного газу, які за своїми обсягами займають друге місце в Європі.

Замість обіцяного приросту державного видобутку до 20 млрд куб м газу на рік у рамках урядової програми 20/20, п’ятирічка газового зростання закінчилася… зниженням у 2020 році видобутку до 14,6 млрд куб м. Понад те, на найближчі роки в тренді залишається дальше зниження видобутку державним «Укргазвидобуванням». Завдання підприємства полягає, радше, у стримуванні зниження видобутку з виснажених свердловин. Фактично, таким чином залежність від імпортного газу консервується.

Укргазвидобування

І це, щонайменше, несправедливо для країни, котра називає себе житницею Європи. Адже зараз на виробництві однієї тонни зерна виходять 2 тонни соломи. Чи навіть більше. А 3 кілограми соломи своїми теплотворними якостями еквівалентні кубометру газу. І головне — ця солома становить відходи, які можна й потрібно використовувати. Певна річ, там, де це доцільно.

Довідка

2020 року українські сільгоспвиробники намолотили 65,4 млн тонн зернових і зернобобових із площі 15,3 млн га. Роком раніше було зібрано 75,1 млн тонн зернових і зернобобових (2018-го — 70,1 млн тонн). Тобто країна щорічно виробляє 130–150 млн тонн соломи.

Відходи перетворюються на енергосировину

Ще одне «відкриття» — біопаливо (солома, деревна тріска…) на законодавчому рівні визнане не тільки відновлюваним, а й біологічно чистим джерелом, яке не порушує балансу вуглецю в атмосфері й не впливає на клімат. Воно вважається таким самим «зеленим», як енергія сонця та вітру. З усіма наслідками, що випливають звідси.

Ну не виходить у державних газовидобувачів підняти на-гора газ, що міститься в надрах. Чому тоді не задіяти альтернативу, властиву аграрній Україні? Адже енергетична незалежність того варта. Тим більше що біопалива, наприклад у вигляді різноманітної соломи та деревної тріски, ми маємо дуже багато, причому в статусі відходів…

Море соломи, але, читачу, ви багато чули про запуск в Україні біопаливних електростанцій (БПЕС)? Отож бо й воно. Хоча, навіть за скромними оцінками, у країні щорічно побічно виробляється порядку 130 млн тонн соломи плюс сушняк, який гниє в лісах. А ось що нам ще вдалося виявити.

«Електростанцій або котелень, які працюють на соломі, в Україні дуже небагато, — ділиться інформацією заступник голови правління ПАТ «Ютем» Руслан Свінціцький. — За нашими оцінками, за майже 20 років велика Україна (десятки тисяч фермерських господарств) купила цих котлів лише 120–150 штук. Що ж до нас, то більшість виробленого нами (БПЕС) купували ті ж таки данці, в яких ми ще 2002 року купили ліцензію на виробництво. Їм дешевше виробляти їх у нас. Маленька Данія взяла більше, ніж уся Україна, хоча логістика там значно довша».

Економіка питання

Що ми маємо? Поєднання нових (альтернативних) енергетичних технологій із екологічністю та відновлюваністю, використання відходів для виробництва тепла та електрики. Усе в одному коктейлі.

Але які техніко-економічні показники може забезпечити сучасна біопаливна установка? І що там із собівартістю одержуваної енергії?

Сучасні західні технології сьогодні легко забезпечують ККД установок, які працюють на соломі, близько 87%. Це дуже високий показник.

З урахуванням того, що 1 кг соломи має теплотворну здатність 3,5–3,7 тис. кілокалорій, із цього кілограма ми можемо отримати близько 4–4,2 кВт теплової потужності. З урахуванням ККД 87%, отримаємо 3,6 кВт чистої теплової потужності. Тобто для опалення будинку площею 10 тис.кв.м (споживана потужність 1 МВт•год) нам знадобиться 277 кг соломи на годину.

«Таким чином, приблизно три тонни соломи замінюють 1000 кубів газу. Нині фермери роблять циліндричні тюки по 500 кілограмів. Беремо шість тюків і отримуємо еквівалент 1000 кубометрів газу. А пакована солома — це, в принципі, дармовий продукт (відхід від основного виробництва) для фермерів. Тому їм це досить вигідно», — вважає Руслан Свінціцький.

За оцінками фахівців, уже сьогодні, без будь-якої особливої підготовки, енергією, отриманою з біомаси, можна було б замінити, щонайменше, 18–23% усієї нині споживаної в країні енергії. Тобто відходи (не тільки солома, а й деревна тріска, відходи життєдіяльності людини…), які сьогодні потребують витрат (у тому числі й енергії) для їх утилізації, могли б покривати до чверті всіх енергетичних потреб країни. Якщо ж питання вивести на національний рівень, то енергетичні можливості й віддача біопалива, певна річ, збільшаться.

При цьому реальна собівартість 1 кВт тепла — близько 88–90 коп. (менше 3 євроцентів) — з урахуванням ККД і експлуатаційних витрат (50 коп.). (Це за умови, що солома не дармова, а покупна — 1,2 грн/кг.) Тобто на 7–9 коп. (10%) нижча, ніж нинішній тариф на тепло для населення. Аналогічна картина і з використанням тріски ціною 1 грн/кг. Термін окупності таких установок — до 5–6 років. При цьому ціну палива та амортизаційні витрати можна знизити чи не на третину, зменшивши кінцеву собівартість.

Довідка

Собівартість отримання 1 кВт теплової енергії на газовій котельні при ціні газу 9 грн/куб і його теплотворності порядку 8000 кілокалорій — 1 грн 40 коп.

Певна річ, після спалювання біомаси з’являються біовідходи (5%) у вигляді золи та летких речовин. При цьому золу надалі можна використовувати як добрива або для виробництва будівельних матеріалів. Леткі речовини — близько 0,25% усього використаного палива — доведеться вловлювати й захоронювати. Для цього біопаливні установки оснащені сучасною 3–4-ступінчастою системою очищення.

Довідка

Традиційно солому використовують як підстилку у тваринництві або після збирання врожаю розбивають у січку, розкидають по полях і заорюють, щоб знизити на 30% внесення добрив. Але на практиці економічно вигідніше солому, зібрану у валки (й нікуди не реалізовану), просто спалити, навіть ризикуючи заплатити штраф.

Без допомоги інвестняні

Ви думаєте, немає інвесторів? Іноземців із грішми, які мають досвід будівництва та експлуатації біогазових установок у себе на батьківщині (наприклад, у Європі) і бачать українські можливості в цій енергетичній сфері, достатньо. Більше того, вони готові й реально ризикують, намагаючись зайти на український ринок.

Але, по-перше, в цьому випадку не йдеться про сонячну або вітрову установку, де в гонитві за найвищим у Європі «зеленим» тарифом дорогу проклали місцеві дуже впливові грошові мішки. Та й вартість будівництва біостанції вища.

Про корупцію, яка на кожному кроці чекає наївного західного інвестора, і говорити не доводиться. Нарешті, навіть якщо біопаливну електростанцію вдасться побудувати, то її підключення до електромереж, безперечно, остудить запал найбільш відчайдушного інвестора. Прикладів удосталь.

Уже, мабуть, десять років минуло, як українсько-словацький інвестор захотів побудувати в Ковелі електростанцію на трісці потужністю 5 МВт. Економія виходила хороша — термін окупності до п’яти років.

Інвестор витратив гроші на техніко-економічне обґрунтування та на розробку проєктної документації, але електростанції так і не побудував. Причина банальна. Для підключення до зовнішніх мереж місцеві (приватні) обленерго виставили додаткові умови, які ледь не подвоїли вартість проєкту.

Ще один приклад. Тепер уже з дансько-ірландським інвестором, який наважився у 2019 році побудувати у Хмельницькій області солом’яну електростанцію потужністю 46 МВт. (Споживання соломи — 30 тонн (залізничний вагон) на годину.)

Однак будівництво станції досі не розпочалося.

Є, звісно, в Україні успішніші проєкти БПЕС, але вони в ситуації, що склалася, загалом не допомагають позбутися враження, що енергетична, і, зокрема, газова, залежність у нашій багатій країні, на жаль, не випадкова…