Шанс вирватися із пастки бідності

0
86

Створення в парламенті пропрезидентської однопартійної більшості дає змогу сформувати всі органи влади. Це унікальний шанс для проведення реформ у всіх напрямках. І шанс — загальмувати  деградацію України, яка нам загрожує в найближчі десятиліття.+

ДЕ МИ?

Сьогодні ми виробляємо лише 65% продукції від рівня 1990 року. Відтоді польська економіка виросла майже вп’ятеро, в’єтнамська — в 11 разів, а китайська — майже в 23 рази.

За оцінками Світового банку, аби наздогнати за рівнем життя Польщу, нам знадобиться 40—50 років, а Німеччину — 100 років. Для громадян України, які живуть нині, це означає: «ніколи».

У реальності важливо не впасти ще глибше.

Дедалі швидше вмирає радянський науково-промисловий потенціал, ми втрачаємо цілі галузі, спрощується економічна структура.

Економіст Сергій Кораблін показав, що наша сировинна економіка провокуватиме кризи навіть при зростанні цін на товари нашого експорту. У періоди сприятливої світової кон’юнктури, ціни на наш імпорт зростають приблизно в 1,25 разу швидше, ніж на наш експорт. Зрештою, навіть у «ситі» роки наші торговельні дефіцити загострюються. І ми перекриваємо їх новими боргами.

Наш ВВП у доларовому вигляді, за підсумками 2018 року, досяг лише 71% від рівня 2013-го. Ми знову зростаємо повільніше, ніж навколишній світ.

УМОВИ ДЛЯ ЗРОСТАННЯ І РИЗИКИ. ЕФЕКТИВНІ ІНСТИТУТИ

Зростання позицій України в міжнародних рейтингах не повинно обманювати: обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з кожним роком скорочуються. 2018 року їх було близько $2,4 млрд. Це майже в 6 разів менше, ніж перерахували трудові мігранти. Прямі іноземні інвестиції на душу населення в Україні вдесятеро нижчі, ніж у Чехії. Не краще і з внутрішніми інвестиціями.

Ключова причина — відсутність захисту власності й чітких правил. Іншими словами — ефективних державних інститутів. Як інвестор може бути впевнений у збереженні своїх вкладів, якщо президент країни, який ініціював і провів судову реформу, обурюється судовими рішеннями і називає їх «авантюрою», а прем’єр-міністр скаржиться на величезні хабарі з боку монополій при підключенні бізнесу до мереж? Іншими словами, нам потрібні працюючі правоохоронні, антимонопольні, регуляторні органи, справедлива судова система та багато іншого.

Але, за оцінками МВФ, пряма корупція коштує Україні мінус 2% ВВП на рік.

ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА

Що ми виробляємо і продаємо? 2018 року в структурі нашого експорту частка продовольства і сировини, мінеральних продуктів і продукції металургії сягнула 77,9%. Причому з 2005 року частка цих груп збільшилася майже на 10 пунктів.

Що робили всі успішні країни? На основі доходів від сировинних галузей створювали умови для припливу інвестицій у технологічні галузі. Наприклад, у Південній Кореї керівництво країни буквально змусило місцевих «олігархів» вкладати кошти в машинобудування та  електроніку, обсипаючи пільгами і стимулами, але вимагаючи захоплення світового ринку. І це вдалося.

Тому головним завданням всіх органів влади повинні стати економічне зростання і зміна структури економіки. А промислова політика має лягти в основу плану реформ.

Простий приклад. Десятки років власник «МоторСіч» В’ячеслав Богуслаєв оббивав пороги Кабміну з робочим проектом створення вітчизняного вертольотобудування. Але владі цікаво витрачати мільярди на закупівлю імпортних вертольотів.

Міф про те, що Міжнародний валютний фонд забороняє підопічним країнам мати промислову політику, спростовує економіст Тетяна Богдан.

Наприклад, експерти МВФ Д.Черіф і Ф.Гасанов радять бідним державам із сировинною структурою впроваджувати активну технологічну політику за зразком азіатських тигрів. Вони підкреслюють, що стандартних рецептів — поліпшення бізнес-клімату, вдосконалення інститутів, розвитку інфраструктури, інвестування в освіту і збереження макроекономічної стабільності — явно не досить для переходу на траєкторію динамічного і стійкого зростання. Вони пропонують три ключові чинники успіху: (І) підтримка вітчизняних виробників у технологічних галузях; (ІІ) орієнтація на експорт; і (ІІІ) прагнення до жорсткої конкуренції з суворою відповідальністю.

Вважаю, важливо використовувати весь комплекс стимулів: здешевлення кредитування внутрішнім і зовнішнім покупцям продукції наших пріоритетних галузей, дешеві кредити і навіть компенсації частини інвестицій для будівництва нових виробництв, спрощення імпорту технологій і устаткування для створення нових технологічних підприємств, вільні економічні зони, технопарки, спрощення підключення до комунікацій, додаткові експортні мита на сировину. Чому Польща, Чехія, Південна Корея або Китай можуть це робити, а ми — ні?

На жаль, представники нової влади доки не заявляли про важливість промислової політики.

БОРГОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ. ПАСТКА ЯРЕСЬКО

Для слабкої економіки України сьогоднішні борги — важкий вантаж, який дуже гальмує розвиток. Цього року ми витратимо на повернення і обслуговування боргів, за даними Мінфіну, 47,1% витрат держбюджету або близько 12% ВВП. Це більше, ніж на всі силові органи, освіту і медицину разом узяті!

Затвердження стратегії управління держборгом — дуже правильний крок.

 План по заміні коротких боргів довгими зрозумілий — треба спростити проходження пікових виплат у 2019—2021 роках. Але цього замало.

2015 року Мінфін, за словами економіста Данила Моніна, заклав «атомну бомбу» під майбутнє зростання. У травні 2021-го  Україна має розпочати виплати за тими самими ВВП-залежними облігаціями. Аби вирватися з пастки бідності, українській економіці треба зростати швидше, ніж 5% на рік. Але угода імені Яресько зобов’язала Україну при зростанні нашого ВВП вище 3% аж до 2040-го року щорічно віддавати кредиторам величезні суми, залежно від перевищення цього порогу. Чим швидше зростатимемо, тим більше віддаватимемо. Власне, все, що ми могли б витратити на розвиток, ми будемо вимушені віддати. Якщо ми зараз змогли б зробити економічний ривок, то за нібито списані $3 млрд. вже до 2025 року ми будемо вимушені виплатити близько $20 млрд.

Що робити? По-перше, почати переговори про зміну угоди або викуп цих ВВП-облігацій з дисконтом. Їхні власники повинні розуміти, якщо ми цього не зробимо, то не буде ані зростання, ані прибутку. По-друге, важливо зменшувати боргове навантаження швидше, ніж передбачено стратегією Мінфіну.

МОНЕТАРНЕ СТИМУЛЮВАННЯ І ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Один з найважливіших чинників зростання — доступність довгого і дешевого кредиту. По суті, головне завдання фінансової системи — акумулювати накопичення населення і бізнесу і видавати їх як кредити підприємствам. Тому один з індикаторів майбутнього зростання — фінансова глибина економіки, тобто відношення об’єму кредитів до ВВП. Попри реляції влади, і без того низький об’єм кредитування продовжує скорочуватися. Якщо 2013 року він становив трохи менше 50% від ВВП, то за підсумками 2018 року —  близько 30% ВВП (180% — в Данії, 187% — в Японії, в країнах ЄС з найвищими доходами — понад 150%).

У результаті так званого антикризового «чищення» загальні активи банківської системи зменшилися з 80% до 38% від ВВП. Разом з тим більша половина активів банківської системи (51,7%) є непрацюючими кредитами (у держбанках — вище 70%). У такій ситуації банки просто не можуть нарощувати кредитування. Як влучно помітив Олексій Кущ, під час «чищення» системи її потрібно було позбавляти від проблемних кредитів, а не від банків.

Є ще один важливий чинник — монетарна політика. Навіть через декілька років після активної фази кризи ставка центрального банку в Україні залишається однією з найвищих у світі (17,5%). Так, високі ставки допомагають приборкати інфляцію. Але це не може тривати роками, і ставки не можуть більше ніж у півтора рази перевищувати рівень інфляції. В результаті банки вважають за краще заробляти на держоблігаціях під 17—20% річних або на сертифікатах НБУ під 15—16%.

 Скажіть, навіщо банкам за таких умов ризикувати і кредитувати реальний бізнес? Порівняйте:  у Румунії базова ставка становить 2,5, у Польщі і Таїланді — 1,5%, в Угорщині — 0,9%, в Ізраїлі — 0,25%. І навіть у пострадянських країнах ключові ставки знаходяться на рівні від 4 до 7,7%.

До чого призводять ці дії НБУ? З одного боку, при профіциті ліквідності в банках на ринку створюється дефіцит гривни. З іншої — масовий приплив спекулятивної валюти іноземних компаній, які скуповують наші гривневі держоблігації. Це вже привело до зміцнення гривни. При цьому реальне виробництво душиться грошовим голодом. Тобто наша крихка стабільність тримається на переказах наших заробітчан і грошах  іноземних спекулянтів. Останні можуть  дуже швидко втекти з України, що створює ризик неконтрольованої девальвації.

Додаткові ризики — в рівні доларизації активів банківської системи (40%) і  зовнішнього держборгу (2/3).

Зміна підходів до монетарної політики групою учених і банкірів описана ще 2016 року в нашій Стратегії розвитку банківської системи. У загальних рисах вони актуальні і сьогодні.

Крім цього, для економічного зростання важливо дати поштовх до правильного розвитку всього фінансового сектору. Україна не використала шанс це зробити з 2015 року. Попри тиск міжнародних партнерів і вітчизняного експертного середовища, більшість законопроектів були провалені або забуті парламентом.

ДЕМОГРАФІЧНА ЯМА

Якщо з середини минулого століття населення України неухильно зростало, то з 1994 року — швидко скорочується. За даними ООН, наша країна входить до десятки країн з найвищими темпами скорочення населення (більш ніж на 15% до 2050 р.). Останнє дослідження МВФ: до 2050 року трудові ресурси Болгарії, Латвії, Польщі та України скоротяться на понад 30%. Для України це означатиме гальмування зростання на 1,7 ВВП на рік і мінус 38% сумарно до 2050 року.

До середини століття середній рівень доходів у нашій країні становитиме лише 20% від загальноєвропейського. Рівень витрат на пенсійне забезпечення і охорону здоров’я перевищить 25% від ВВП. Що це означає? Що демографічний чинник не просто буде гальмувати наше зростання, він повільно, але впевнено веде Україну до катастрофи. Усвідомлення цього має щодня підштовхувати всі ланки влади до системного прискорення реформ.

ВІЙНА НА ДОНБАСІ

Попри найкращі наміри української влади закінчити війну, вона триватиме. Подібні конфлікти завжди негативно впливають на економічне зростання. Навіть у «замороженому» стані. Як мінімум, через зниження інвестицій і надмірні витрати на силові структури.

ЗОВНІШНІ РИЗИКИ

За останній рік лише ледачий не говорив про світову кризу, що наближається. Насправді, ми перебуваємо в кінці великого економічного циклу Кондратьєва. «Четверта промислова революція насувається на глобальний світ, як цунамі. У виграші залишаться лише інноваційні країни з ефективним інтелектуальним і фінансовим капіталом», — заявив ще 2016 року засновник форуму в Давосі, професор Клаус Шваб.

Як зауважує Олексій Кущ, із закінченням великого циклу Кондратьєва зараз збігся обрив короткострокового циклу Кітчена (виробнича активність) і  середньострокового циклу Жюгляра (динаміка інвестицій). І всі зусилля світових монетарних центрів спрямовано на максимальне згладжування переходу від старого циклу до нового.

В останньому звіті про фінстабільність експерти НБУ також відзначають загострення глобальних ризиків і перераховують ознаки стагнації світової економіки.

Ризики є і в Китаї, і в США, і в Європі. Китайська економіка в другому кварталі показала найнижче зростання за останніх 30 років. Єврозона теж на межі істотного уповільнення. Торгівельне протистояння  Китаю і США продовжується. І тут важливо, чи виконає Дональд Трамп свою загрозу про введення мит на китайські товари на $300 млрд.

Зниження в серпні процентної ставки американською ФРС дає Україні трохи оптимізму — це підтримає сировинні ціни на якийсь час. Але слабкий долар також означає і високі ціни на енергетичний імпорт. І все це не гарантує відміну кризи — питання в тому, коли і наскільки гострою вона буде.

ЩО РОБИТИ?

Нова влада, маючи монопартійну більшість, вже відчуває спокусу продовжувати тренд виборчої кампанії — говорити і робити лише те, що вигідно, не починаючи дискутувати. І це може стати фатальною помилкою. Бо всі описані негативні тенденції обов’язково проявлять себе в найближчі декілька років. Закони природи обдурити не можна, і розчарування в команді Зеленського обов’язково настане. Наскільки воно буде глибоким, залежить від якості її дій. Але важливіше, що буде з Україною.

Необхідно максимально ефективно використовувати політичний ресурс «монолітної влади» для проведення системних реформ. А для цього важливо розробити якісний план на найближчих 5—7 років. Для його реалізації потрібно залучати в команду не лише знайомих і просто «хороших» «нових» людей, а максимальну кількість професіоналів у різних галузях. Україна не має часу на тривале навчання новачків. Також важливо побудувати якісні інституції для обговорення окремих проектів реформ. Серед цих інституцій — закріплення прав опозиції, підвищення ролі та якості роботи парламентських комітетів, вибудовування нормального діалогу зі ЗМІ та багато іншого.

Повторю: це маленький шанс вирватися із пастки бідності. І ним треба скористатися повністю.

Артем ПЕТРЕНКО