Застрягли на переході

0
44

Громадянське суспільство: словами чи справами? Успішні чи байдужі. Переможці або ті, хто програв. Яка вона — наша нація?

У Києві відбулася фінальна лекція із циклу Україна 2020. Що чекає нашу країну.

Чотири спікери, відомі колумністи — історик, професор Українського Католицького університету Ярослав Грицак, соціолог Ірина Бекешкіна, співзасновник проекту Нова Країна Валерій Пекар і правозахисник Йосиф Зісельс – обговорили, куди рухається країна, чи зміниться вона після виборів, а головне — хто здатний вивести Україну до успіху.

Українці не на жарт розчаровані. Вони не довіряють державним інститутам. І не бачать жодного політичного лідера чи партії, яким можна було б віддати владу. Однак 2019-й навряд чи стане в такій ситуації  вирішальним.

“Ще недавно я дуже хвилювався стосовно цього. Настають вибори. А що коли до влади прийде не той, кого ми хотіли б там бачити? Але потім заспокоївся”, — зізнається Зісельс. Україна, пояснює він, зараз знаходиться на зламі двох цивілізацій — відривається від однієї, євразійської, до якої належала століттями, і намагається наблизитися до іншої — європейської. Що важливо: вектор на Захід обрало більшість активних українців. Отже, хто б не сів у президентське крісло, він навряд чи стане розвертати вектор, на чому двічі прогорів Віктор Янукович.

За словами Пекара, країна застрягла між умовним середньовіччям і модерном (сучасністю). Середньовіччя характеризується традиційними, патерналістськими цінностями, закритими соціальними ліфтами і кланами в політиці. Модерн натомість це вільний ринок, раціональні відповідальні цінності, громадяни, а не піддані, і політична нація.

Співзасновник проекту Нова Країна порівнює Україну з равликом, яка повільно повзе вперед — туди, де Європа і США, багате життя і високий індекс щастя. Але для того, щоб равлик продовжував рухатися, треба всім старанно крутити педалі. Така українська формула: активна меншість задає напрямок, пасивна більшість — темп.

“Громадянське суспільство — от наша рушійна сила”, — підкреслює соціолог Бекешкіна.

Опитування показують, що українці не схильні вірити держінститутам, на відміну від громадських організацій та волонтерів.

У такій ситуації владі варто більше працювати з активістами, але в країні спостерігається абсолютно протилежна тенденція. І тут слід звернути увагу на два важливих моменти. “По-перше, люди довіряють громадським організаціям, вважають, що вони потрібні, але самі нікуди не йдуть”, — розповідає Бекешкіна. За даними за 2017 рік, 83% українців не належали до жодної громадської організації. По-друге, за словами соціолога, замість того, щоб під час кризи влади залучати до прийняття рішень громадські організації, простежується небезпечний процес — наступ на активістів.

“Після Революції гідності я сподівалася, що активісти створять свою політсилу. Створили. Але лишень вісім”, — засмучується Бекешкіна. Тому головне завдання для громадянського суспільства до 2020 року —- максимально об’єднати зусилля. І що важливо — подолати комплекс неспроможності. “Адже часто люди нічого не роблять, тому що заздалегідь впевнені, що у них нічого не вийде”, — нагадує соціолог.

Історик Грицак упевнений: на 2019 й прогноз один — або мляві реформи, або активний популізм. “Нас чекають сірі, несмачні вибори, які мало на що вплинуть у траєкторії нашого равлика”, — каже Грицак.

На думку вченого, навряд чи відбудуться масові фальсифікації, які викличуть протести. “Логіка Майдану відрізняється від логіки класичних революцій. Це новий тип протестів — коли обурення вибухає на хвилі покращення ситуації, завищених очікувань. Зараз же країна перейшла в режим виживання”, — пояснює Грицак.

Що стосується більш довгострокового прогнозу, то важливіші вибори, які відбудуться в 2024-му. “От вони справді можуть щось радикально змінити. Але лише в тому випадку, якщо ми будемо до них готуватися”, — підсумовує історик.

НВ публікує головні цитати виступу спікерів у межах лекції Ми 2020.

Йосиф Зісельс

голова Асоціації єврейських організацій і громад України, правозахисник

Чи літають крокодили? Так, але дуже низько і повільно. Так і з Україною. Вона рухається на Захід, але дуже повільно. Тому будь-який політик, який буде говорити перед виборами, що знає, як прискорити процес і всіх ощасливити, — брехун і популіст

Люди дуже втомилися. Від війни, від потрясінь. І ця втома штовхає нас до популізму. Але це найбільша пастка наступних виборів — і парламентських, і президентських. Піти за популістами означає простояти на місці ще чотири-п’ять років

Наша унікальність не в тому, що ми рухаємося зі Сходу на Захід. Цим шляхом пройшли вже близько 15 країн за останні 100 років. Наша унікальність у тому, що настільки велика за територією і населенням слов’янська і православна країна рухається зі Сходу на Захід. От у чому певний прецедент

Зараз ми десь у проваллі між двома цивілізаціями — європейською і євразійською. Ми відриваємося від однієї, до якої належали сотні років, — радянської, якщо хочете, — і намагаємося наблизитися до іншої — європейської, західної. Йдеться про системи цінностей. І це наш головний вектор

Ми рухаємося повільно, але у правильному напрямку. І коли я думаю про цей вектор, спрямований на Захід, який обрали більшість активних українців, я не хвилююся про наступні вибори, оскільки цей вектор вже не змінити і не повернути у зворотному напрямку

Валерій Пекар

підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник проекту Нова Країна

Основні цінності більшості українців — порядок, стабільність і турбота керівників про підлеглих. Чи легко проводити реформи в країні, де більше половини населення проти будь-яких змін? Не дуже. Але у нас є і ті, чиї цінності — розвиток, кар’єра, подорожі, освіта, успіх. Вони — драйвери українського прогресу. Однак їх усього 15%

Отже, Україна застрягла в “середньовіччі” з 15% населення, які хочуть рухатися до модерну. Що таке модерн? Ліберальний капіталізм, верховенство права, національна держава. Чи достатньо цих 15% для змін? Досить, аби почалися незворотні зміни, але мало для того, щоб вони успішно завершилися

Майдан був лише сигналом, символом, сама ж революція триває досі. В економіці — це революція середнього класу проти феодалізму, за вільний ринок проти олігархів і корупції. Українська антиколоніальна революція за звільнення від імперії, її спадщини і тиску, від її радіо Шансон. І ментальна, ціннісна революція

Коли агітував голландців напередодні референдуму щодо України, я їм говорив: “Ви розумієте, ми українці — це ви, голландці, але 500 років тому. До нас тільки дійшла та хвиля свободи, яку ви підняли 500 років тому, ми останнє гальмо Європи

Чи не нагадує вам Україна равлика? Такого, що тихо-тихо повзе горою до її вершини. Равлик хоче туди, де Європа і Північна Америка, де благополучне життя, справедливість та високий індекс щастя. Але що тягне равлика назад? Страх, недовіра, втома, розчарування, старі звички

Суспільство не може перестрибнути через послідовні щабелі розвитку. Для переходу до модерних цінностей, відповідального громадянства і критичного мислення треба розвивати вищу освіту і вільне підприємництво

Ірина Бекешкіна

соціолог, директор Фонду Демократичні ініціативи

Протягом останніх двох років ми не просто повільно рухаємося — ми стали відкочуватися назад. Це говорить про те, що стара олігархічна, кланова система, яку так і не вдалося подолати, отямилася. Змінився контекст у співвідношенні влади і громадянського суспільства

Щорічно Інститут соціології ставить у межах досліджень запитання: чи бачите ви політичні сили або партії, яким можна довірити владу? Так от, якщо раніше респонденти сумнівалися, даючи відповідь, то зараз вона одна: таких немає. Простежується серйозне розчарування у суспільстві

До речі, ми запитували людей, чим мають відрізнятися нові лідери, назвіть три головні риси. Серед найпопулярніших: некорумпованість, чесність, готовність захищати інтереси простих людей. Наче все добре. Але я бачу проблему: з усіх опцій ніхто так і не зазначив професіоналізм

Звідки можуть з’явитися нові політичні лідери? 28% українців вважають, що з громадських організацій. Загалом суспільство позитивно ставиться до походу активістів у політику: 46% вважають, що таким чином відбудеться якісне оновлення влади, 29% впевнені, що активісти можуть сильно вплинути на ситуацію в країні. Тому підкреслю: ніщо не робиться само собою, все роблять і змінюють люди

Популізм у країні, де більшість — це середній клас, і популізм у бідній країні — це різні популізми. І в такій державі, як Україна, це велика проблема. Наші вибори – просто аукціон популізму, влада змінюється від виборів до виборів: мовляв, ага, попередні не виконали обіцянки, виберемо інших. І саме тут поле дії для громадських організацій — роз’яснювати людям, наскільки реалістичними є ті чи ті слова політиків

Ярослав Грицак

історик, публіцист, професор Українського Католицького університету, учасник Несторівські групи

 Або мляві реформи, або активний популізм — от що чекає нас у 2019 році. З огляду на схильність до гірших сценаріїв, цілком можливий варіант, що на виборах переможе активний популізм у тій чи тій реінкарнації. Але великих змін чекати не варто

Наші революції не призводять до того результату, на який ми розраховуємо. Давайте сприймемо це як факт. Наша країна не спринтерська, а стаєрська. І наша біда в тому, що ми намагаємося стаєрську дистанцію пробігти у спринтерському темпі, тому швидко згораємо

Однак більшість революцій неуспішні. Вдалі революції — це швидше виняток, ніж правило. Успіх — у принципі виняток. Закриті системи — правило, відкриті — виняток. Бідність — правило, багатство — виняток. Тому, якщо хочемо перейти до системи багатства і відкритого доступу, нам необхідно багато працювати

Існує три фактори, які впливають на успіх або неуспіх країн, які склалися історично. Перший — релігія. Другий — форма імперій: імперії не витримують модернізації. І третій — комунізм. Якщо врахувати всі, в України погана історія. Але це не означає, що ми не можемо бути успішними. Це говорить про те, що нам слід вживати додаткових заходів, запастися терпінням. Історія не в’язниця. Вона обмежує вибір, але не закриває можливостей

В Україні ніколи не проводилося так багато реформ, як зараз. Але є основні реформи, яких досі немає. Умовно кажучи, де наша голка Кощія? Це незалежні суди. Доки їх не буде, задкування можливе завжди