Чому зміцнення гривні – не завжди добре

0
136

Валютний курс в Україні носить не тільки макроекономічний, а й соціальний характер: часто по ньому навіть оцінюється ефективність дій влади в цілому.

Зрозуміти цю ситуацію нескладно: Україна традиційно багато імпортує (особливо в споживчому сегменті), тому будь-яка девальвація дуже швидко знаходить відображення в ціні товарів і послуг, а зв’язок між курсом і ціною, наприклад, бензину, очевидний всім. Дещо інша історія із заощадженнями: в періоди стабільного курсу населення починає знову довіряти гривні і тим відносно високим ставкам, які дають банки за гривневими депозитами, а після сильно засмучується, якщо курс долара знову починає йти вгору.

Хоча всі загалом звикли, що ще до 2014 року гривня в основному могла бути або стабільною, або девальвувати, були і періоди зростання курсу національної валюти: наприклад, в квітні 2005 року НБУ без оголошення війни опустив курс долара з близько 5.30 грн/дол до 5.05 грн/дол, а після (на піку припливу іноземних інвестицій у 2008 році) – до 4.85 грн/дол. Правда, до кінця 2008 року гривня впала до 7.7 грн/дол (потроху прийшовши до того самого “долара по вісім”), але це вже було результатом загальносвітової кризи, яка торкнулася і перегрітої економіки України.

Чи всі були задоволені зміцненням національної валюти в 2005 і 2008? Ні. Наприклад, Президент України Віктор Ющенко активно критикував дії НБУ в 2005, аргументуючи, що таким чином в українців вкрали частину заощаджень, які вони зберігали в іноземній валюті. Риторика була досить дивною для Президента і колишнього банкіра, проте багато українців розділяли таке обурення (з особистого досвіду були дуже незадоволені орендодавці квартир, які фіксували платежі в доларах).

Загалом, історично українці найбільше люблять стабільну гривню, хоча стабільність ця завжди досягалася діями Національного банку і не була ринковою. Починаючи з 2011 року багато аналітиків (включаючи МФВ та ЄБРР) наполягали на тому, що Україні життєво необхідна девальвація, яка дозволить вирівняти платіжний баланс (девальвація стимулює експорт і обмежує імпорт). Цифри, які тоді озвучувалися, зараз навряд чи когось налякають: пропонувалося потроху послабити гривню з 8 грн/дол до 9-10 грн/дол, що дозволило б і поліпшити сальдо зовнішньої торгівлі, і зберегти золотовалютні резерви.

Що сталося далі – відомо. “Долар по 8” тримали до самого “переможного” кінця, коли виявилося, що в сильну кризу 2014 року і початок війни Україна увійшла з мінімальним рівнем резервів і утримувати національну валюту було практично неможливо. Ймовірно, існувала можливість уникнути наскільки сильного (практично 3.5 рази) падіння гривні, якби вдалося якимось чином раніше врегулювати проблеми з банківською системою і окремими банками, але все одно девальвація була б значною з чисто економічних причин і через той стан, в якому Україна увійшла в кризу.

У вересні 2014 року Україна офіційно перейшла до плаваючого валютного курсу. Простими словами це означає, що тепер курс валюти залежить від попиту і пропозиції, а НБУ лише згладжує окремі піки інтервенціями і намагається викуповувати в резерви валюту з ринку, коли йому це здається доцільним.

Населення до коливання курсу не звикло до сих пір. Зростання курсу долара з 26 грн/дол до 27 грн/дол (менше 4%) не залишається непоміченим, так само як і зворотне зниження до тих же 26 грн/дол, і традиційно викликає як мінімум обговорення серед колег і знайомих, а як максимум – сплеск валютообмінних операцій.

В цілому це непогано, однак не завжди очевидні причини того чи іншого руху курсу. Наприклад, 2018 рік гривня почала зі слабких позицій в більш ніж 28 грн/дол, зміцнившись до першого тижня квітня до 26 грн за дол. (А між цими датами встигла побувати і нижче 26 грн/дол). Багато людей підсвідомо оцінюють цей тренд, як позитивний, проте це не зовсім так. Незважаючи на те, що зовнішній фон непоганий (ціни на ресурси зростають, а платіжний баланс і в 2016, і в 2017 році був позитивний), однією з важливих причин зростання курсу національної валюти залишається робота НБУ щодо обмеження інфляції.

На початку 2018 рік прогноз НБУ щодо інфляції за рік склав 8.9%, проте вже за січень-лютий споживчі ціни (до аналогічного періоду) зросли на 14.1%. Ключова причина – високий зріст цін виробників в минулому році (26.4%), який багато в чому пов’язаний з сумнозвісним Роттердам+ та іншими ініціативами уряду. Ціни виробників потроху переносяться на споживачів, що і розганяє споживчу інфляцію.

Тепер НБУ знову перейшов до збільшення облікової ставки: облікова ставка НБУ в кілька етапів зросла з 12.5% ​​в кінці жовтня 2017 року до 17% на початку березня 2018 року. Сама по собі облікова ставка не надає великого прямого впливу на економіку, проте за нею виросли і ставки за депозитними сертифікатами НБУ (останні операції проходили під ті ж 17%), за допомогою яких Національний банк залучає депозити у комерційних банків. Це дозволяє НБУ тимчасово пов’язувати вільну гривню, але збільшує вартість кредитування для всіх учасників ринку. Гривні в системі стає менше, а її курс – зростає (одночасно знижуючи зростання цін на імпортні товари)

Такими діями дійсно можна обмежити інфляцію, але від подорожчання кредитування і відсутності ресурсу страждає зростання економіки, а зростання курсу національної валюти погіршує платіжний баланс, замикаючи порочне коло.

Єдине, що може допомогти українській економіці вийти з цього кола – іноземні інвестиції, які прискорять економічне зростання і забезпечать стабільний приплив валюти в країну. Іноземні інвестиції же прийдуть в країну тільки в результаті реформ, які допоможуть істотно поліпшити інвестиційний клімат: суди, гарантія прав власності, дерегуляція та інші важливі елементи прозорого ринку.

Так і виходить, що не завжди зростання курсу національної валюти – це добре. Крім того, важливі реформи, які самі по собі далекі від курсу валюти, можуть надавати на цей курс дуже важливий (хоч і непрямий) вплив, адже запорукою сильної валюти може бути тільки сильна економіка, а ніяк не бажання забезпечити “долар по вісім” будь-якою ціною.

Андрій Боренков