Виживання всіх проти всіх

0
328

Це світоглядна конструкція українців. І з нею нам не перемогти

В одному зі своїх давніх інтерв’ю я висловив тезу, що в нашій країні всі виживають. Дехто з коментаторів обурився: «як можуть виживати олігархи?», «дехто жирує, а всі інші виживають».

Насправді, виживання в нашому суспільстві – це не просто явище, а світоглядна конструкція.

Хто виживає?

Коли я кажу, що виживають всі, то дійсно маю на увазі всіх, і олігархів включно. Так, кожен виживає по-своєму, проте виживає.

Людина з мінімальною заробітною платою, пенсіонер, соціально незахищений – всі вони виживають на межі першого рівня піраміди Маслоу: що поїсти, у що вдягнутись та де взяти кошти для дітей.

Бізнес та олігархи виживають на межі другого рівня піраміди: як все не втратити, тільки щоб не посадили, не вбили тощо.

Всіх українців, незалежно від статків, об’єднує відсутність впевненості в завтрашньому дні і необхідність вирішувати базові питання свого життя.

Олігарх Фірташ переживає за своє майбутнє не менше, ніж український пенсіонер, хоча робить це в інших умовах і з інших причин.

Зрештою, виживає той самий Порошенко. Сьогодні йому нагально треба вирішити питання другого строку або свого майбутнього. І чим більше він стає невпевненим, що з ним все буде гаразд, тим більше помилок і радикальних кроків прийматиме.

Виживає також Тимошенко, для якої це, мабуть, останній шанс виграти вибори.

Природа виживання

Виживання – це індивідуальна стратегія. Це коли людина передусім ставить вищі цілі. Виживання – це коли можна наплювати на інших, тому що своє життя головне.

Тож коли всі виживають, то мова йде про те, що ми – це суспільство, де всім переважно плювати на інших. І, на жаль, у нашому випадку виживання стало елементом світогляду.

Насправді, ми не засуджуємо виживання і турботу про себе. Якщо наш родич, сусід, однокласник швидко «піднявся» шляхом корупції, нелегального бізнесу тощо, ми кажемо: «Ну, молодець, зміг». Дехто навіть у приклад ставить.

Та говорячи про ефемерних депутатів, олігархів і міністрів, ми постійно засуджуємо їх за незаконне збагачення.

Антонімом до виживання в даному контексті буде соціальна відповідальність, яка є колективною стратегією.

Бо коли хтось вдається до соціальної відповідальності, він хоче вирішити не просто особисті проблеми, а проблеми певного кола осіб. Йдеться, до прикладу, про людей, які реагують на проблеми в місті, комунальних установах тощо.

І тут теж має місце наш світогляд: ми називаємо таких людей «місцевими божевільними». Навіть якщо їм і справді вдається щось змінити (в тому числі для нас), ми зрідка їх підтримуємо.

Криза суспільства

Наслідком виживання всіх проти всіх має стати суспільна криза. Бо коли більшість думає про себе, суспільство не може продемонструвати колективну дію.

А наші проблеми потребують саме потужної колективної мобілізації. Військовий конфлікт, загроза дефолту, втрата підтримки на Заході – все це вимагає організованої відповіді, яку не можуть дати егоїстичні та зациклені на власному виживанні люди.

Віктор Андрусів