Кремль тестує ліквідацію ДНР-ЛНР: чого чекати найближчим часом

0
259

Наприкінці березня у впливовому журналі Time в статті, присвяченій новому президентському терміну Володимира Путіна, відомий російський журналіст Михайло Зигарь написав, що Кремль ймовірно буде “готовий вирішити проблему Донбасу” шляхом створення на окупованій території тимчасової міжнародної адміністрації. Про те, чому інформація про майбутню ліквідацію так званих ДНР-ЛНР схожа на “злив”, а РФ найближчим часом навряд чи вирішуватиме проблему псевдореспублік бойовиків, “Апострофу” розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.

З приводу інформації про те, що Кремль нібито готовий погодитися на формування на Донбасі тимчасової міжнародної адміністрації (що фактично покладе край існуванню так званих ДНР-ЛНР, – “Апостроф”), в мене є два міркування. По-перше, Михайло Зигарь – дуже хороший журналіст, але зараз він не є інсайдером. Звичайно, він і раніше не належав до осіб, які приймають рішення, але як журналіст кремлівського пулу був наближеним і міг безпосередньо спостерігати, як особи, що приймають рішення, взаємодіють одна з одною. А тепер він у кращому випадку з кимось поговорив і йому хтось щось сказав. Це суттєво інший рівень.

Для Кремля він, скоріше, є чужинцем. Тому, якщо йому щось повідомляють, то, швидше за все, це якась інформаційна операція. Або для того, щоб перевірити реакцію громадськості, або з якихось ще внутрішніх міркувань. Тому треба ставитися до цієї публікації не як до джерела інформації про реальні настрої кремлівських гравців, а як до тесту. Так досить часто використовують сильних, хороших журналістів, щоб через них запустити якусь ідею і подивитися, яка буде реакція.

Важливим є те, що в Кремлі хтось вважав за необхідне таку ідею Михайлу Зигарю підкинути. Значить, ця тема в Кремлі обговорюється. Виходить, що є якісь точки зору, що щось треба робити з ДНР і ЛНР. Мені здається, більш-менш зрозуміло, в чому проблема: для Кремля вони – дуже дороге задоволення, як в сенсі економічному, так і в сенсі політичному. Тому, можливо, там готові розглянути варіанти щодо якихось зрушень, аби частину витрат перекласти на Україну або ще на когось.

Треба мати на увазі, що, коли говорять про міжнародні сили, дуже важлива деталізація, тому що вони можуть бути з Узбекистану і Туркменістану, а можуть – із Польщі або Німеччини. Але те, що цю інформацію віддали для публікації, означає, що як мінімум є стурбованість. Це зовсім не означає, що Кремль всерйоз щось мінятиме. Тому що зовсім не обов’язково, що ті люди, які розмовляли з паном Зигарем, грають ключову роль в ухваленні рішень. Цілком можливо, що навпаки, і метою було ослабити тих, хто виступає за нормалізацію відносин. Після цієї публікації протилежні сили в Кремлі можуть стурбуватися та почати діяти в більш жорсткому напрямі.

Реальної єдиної політики по відношенню до ДНР і ЛНР в Кремлі поки немає. Це можна було побачити на прикладі [Ігоря] Плотницького, якого опікав [Владислав] Сурков, а потім його раптом взяли та замінили. Це означає, що там посилилися позиції ФСБшників. Можна тільки здогадуватися, з якою метою цю інформацію запустили в ЗМІ. Може, щоб розбурхати українську громадськість, підкинути “кістку” – нехай вона її гризе.

На мою думку, нічого за цим не послідує. Тому що реальна політика, у всякому разі путінська, завжди діє перед тим, як повідомляє. Коли Крим анексували, нікому ніякі інформаційні зливи не забезпечували. А якщо зараз забезпечують, значить, вважають це правильним і потрібним. Випадкових витоків у Кремлі не буває, тому що миттєво знайдуть автора цього витоку та покарають. Значить, це раціональний і прорахований крок з якимись очікуваними для цієї людини наслідками.

Вважаю, якщо Кремль не піде на поступки, то й Захід не буде готовий примусити до них Москву. Думаю, Заходу було досить важко домогтися такого високого ступеня солідарності в засудженні дій Москви. Скоординована висилка дипломатів настільки великою кількістю країн (через справу про отруєння Сергія Скрипаля в Британії, – “Апостроф”) безпрецедентна. Але це демонстративна акція, яку деякі держави підтримали суто символічно, виславши одного або двох дипломатів.

Я мав можливість переконатися в розмовах з американськими і європейськими політологами і політиками, що ситуація всередині Заходу зовсім не така однозначна, і в тій же Франції багато людей хотіли би продовжувати business as usual (бізнес як завжди, – “Апостроф”), тому що їм потрібні недорогі енергоресурси, потрібно займатися бізнесом з Росією, вони хочуть відкрити нову сторінку. Я думаю, що значну частину ресурсів атлантичної солідарності використовували на демонстративну висилку дипломатів. Те, що настільки ж консолідовану позицію вдасться сформувати з питань України, мені здається сумнівним. Одна справа – короткострокова акція, а інша – довгострокові економічні інтереси.

Мені здається, істотних змін на українському напрямку навряд чи є сенс очікувати. Хоча в путінської Росії все більш важкий стан, все більше зрозуміло, що необхідно якимось чином знімати вантаж проблем. І його, напевно, якось зніматимуть. Але не так швидко. Тому що одразу після виборів Путіну не зовсім престижно це починати. Ось так одразу йти на угоду із Заходом він сам ще не готовий. Та й Захід не готовий посилювати на нього тиск щодо української частини.