Чиновники не хочуть проводити реформи, бо розуміютьякщо країна зміниться, то їм у ній не буде місця, вважає топовий HR-менеджер та екс-голова Нацагентства з питань державної служби

Денис Бродський відомий у світі великого бізнесу як професіонал з управління персоналом. За його плечима – досвід у таких бізнес-гігантах, як “Miratech” “Platinum Bank”, “GlaxoSmithKline” та інші.

Після Майдану він проміняв розвиток крупних корпорацій на державну службу. Зокрема, очолив одну з найбільш застарілих за ментальністю структур – Національне агентство з питань державної служби.

Його боротьба з бюрократією була відчайдушною, але короткою. Топовий HR-менеджер пропрацював на державу близько шести тижнів. І пішов – бо зрозумів, що зсередини цю битву не виграти.

Ми зустрічаємося з Денисом Бродським через чотири роки після цих подій. Нині він успішно працює в бізнесі, де правила гри йому близькі та зрозумілі. Але щойно мова заходить про чиновників, він, навіть через стільки часу, не стримує емоцій на їхню адресу.

Що вразило успішного бізнесмена в державній системі? Який він – типовий український чиновник? І чи здатна виборча реформа запустити соціальний ліфт в Україні?

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Ви працювали в Нацагентстві з питань державної служби менше місяця. Чому пішли?

– Досвід був жахливий, але цінний. А пішов з дуже простої причини. Оскільки маю голову на плечах, достатньо швидко зрозумів, що всі люди, яких затягли тоді в уряд і навколо нього, були ширмою.

– Для кого?

– Для Петра Олексійовича Порошенка, Арсенія Петровича Яценюка та інших політиків. Вони ніколи не хотіли виконувати те, що заявляли з трибуни Майдану.

Нікому не потрібні були ці реформи. Потрібен був косметичний ремонт – завести нові обличчя, бо запит був величезний. А далі треба було зробити так, щоб ці нові обличчя нічого не могли зробити.

Витрачати своє життя на безглузду роботу мені не хотілося.

– Ви відчули спротив?

– Ні, спротив можна подолати. Не було запиту. От ти приходиш, і є якісь політичні лідери – люди, покликані визначати напрямки змін.

Коли ти працюєш з людьми, яким на цей напрямок начхати… І єдине, що їх цікавить, – щоб Європа дала кредити, а для цього треба мати якусь там фікцію, що щось там десь відбувається. То навіщо все це?

У нас країна тільки зараз остаточно зрозуміла, з якою владою ми маємо справу. Вона, на мій погляд, з моральної точки зору гірша за попередню. Ті хоч прийшли до влади шляхом типу виборів. А Петро Олексійович на крові. У нього моральний обов’язок такий, як у нікого.

Мав достатньо часу поспілкуватися з цими людьми близько і зрозуміти, що нічого людського в них немає. І досвід усіх цих реформ та невеличких змін у країні за останні чотири роки – це досвід того, як люди намагаються щось зробити, а система пручається.

Ти можеш написати найпрекрасніший закон, який не буде виконуватися. Або в нього напхають таких правок, що він не буде працювати.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Ваше перше враження від чиновницької системи?

– Люди без змісту, без сенсу, без совісті.

Було сподівання, що в країні щось зміниться. Але я не для цього залишав роботу, жив на власні заощадження, економив на всьому, не їздив у відпустку.

Коли був у центрі великих урядових подій, спочатку здавалося, що ці люди просто не знають, що і як робити. Що треба їм підказати, розказати. Жахливим було визнання того, що вони краще за мене знають, як треба. І для них це загроза.

Вони чітко усвідомлюють, що якщо зробити реформи, то буде інша країна, у якій їм немає місця. Вони все знають!

Думаєте, Петро Олексійович з командами своїх радників не знають, як побудувати нормальну систему прокуратури? Знають!

Чи не знають, як побудувати Державне бюро розслідувань, провести судову реформу? Все вони знають. Просто живуть з іншою метою. Тому весь свій досвід і знання будуть використовувати проти нас.

Нема нічого більш жахливого, ніж професійні покидьки. Це люди з дуже якісними професійними знаннями і дуже поганими моральними стандартами. Вони всю міць своїх знань використовують проти нас і проти країни.

– Чи схожий принцип підбору персоналу в бізнесі та на державній службі?

– Якщо казати про великий, успішний бізнес, то він працює зовсім за іншими принципами. Там від людей потрібні професійність, знання, відповідальність, порядність.

А на держслужбі в Україні потрібні лояльність, безхребетність, вміння не ставити питання і тихенько робити те, що тобі сказали. Вчитися красти, шукати своє місце в системі.

Є така теорія соціальних ліфтів. Соціальний ліфт – це шлях, яким людина просувається, аби досягти успіху, суспільного визнання і чималого прибутку.

Якщо подивитися на цивілізовані країни, що є в суспільстві соціальними ліфтами? Військова служба, наприклад. Зіркові генерали США стають найвищими посадовцями країни. Це люди, яких потім забирає приватний бізнес.

У нас таке є? Немає. Наука, освіта – кращі науковці працюють на величезні державні інституції, аналітичні центри. Економісти-науковці працюють де? У Всесвітньому банку або у Федеральній резервній системі. А в нас? Немає.

Партійне життя в більшості країн стає соціальним ліфтом.

А хто в нас у країні досягає успіхів? Чиновники, прокурори, судді. І їхні діти. У нас побудовано соціальний ліфт для касти покидьків.

Єдине, де це не працює, – бізнес. Там інший соціальний ліфт. Якщо ти професійний, порядний, відповідальний – ти досягаєш успіху. Тому ми й живемо в паралельних світах – бізнес окремо, держава окремо.

Соціальні ліфти зруйновано. Якщо кожні чотири роки під час виборів люди хоча б трішки замислюються про своє майбутнє, вони в розпачі. Немає за кого голосувати. Немає лідерів у країні.

І це свідомо побудована система. Бо якщо ці соціальні ліфти будуть працювати, то на зміну цим покидькам прийдуть нормальні люди. Ця влада буде опиратися і робити все можливе, щоб нормальних людей не було. Ця система працює на випередження.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Саме через це бізнесмени, які після Майдану намагалися реформувати владу, пішли з посад?

– Знаєте, державне управління – це ієрархічна система. Є президент, є люди які йдуть за ним, – голова уряду, члени Кабміну, державні секретарі тощо. Це ієрархічна система, у якій завжди хтось є головним.

Наприклад, у хорошого керівника у бізнесі є важлива функція щодо людей, йому підпорядкованих, – бути “парасолькою”. Бути людиною, яка допомагає своїм підлеглим досягти успіху. Коли треба – захищає.

Державні управлінці цю функцію “парасольки” виконують, але в кримінальному розумінні як “криші”, а не як “парасольки”, яка прикриває своїх людей, допомагає своїм підлеглим досягти успіху.

Ви думаєте, якщо в моїх підлеглих щось не виходить, я їм не допомагаю? Я піднімаю цю “парасольку” і захищаю їх. Тож, коли відчуваєш, що ти там один на один з системою, що ніхто згори тебе не захистить, не допоможе, навіть слова не скаже, коли тебе будуть жерти… То навіщо?

– Можливо, питання в зарплаті? Якщо зробити їх високими, чи буде це запобіжником?

– Це є необхідним, але не є достатнім.

– Що тоді треба зробити?

– Начальство має не красти. Приклад подавати. І все. Для початку.

Знаєте, діти навчаються від батьків, підлеглі – від керівників, від лідерів навчаються нації. Моральний приклад треба.

Петро Олексійович свого часу втратив фантастичну важливість. У нього кредит довіри був шалений.

Він міг прийти у Верховну Раду і сказати: “Мені чхати, що вас тут 450 пишуть закони. За мною Майдан стоїть, за мною мільйони. Завтра ви ухвалюєте оцей, оцей і оцей закони. Завтра в нас новий закон про вибори, післязавтра – новий закон про прокуратуру. За тиждень у нас новий закон про держслужбу. Я змінюю країну! Я не краду і ви не крадете!“.

Депутати після Майдану були налякані.

Згадую часи, коли ця гідра почала потрошку оговтуватися. Спочатку в тебе в телефоні тиша. А потім дзвонить якийсь там Сергій Ківалов і каже: “Ну, у нас там є проект співпраці, ми давно працюємо з вашою агенцією, хотіли б організувати такий-то захід“.

Ти сидиш, у тебе вуха червоніють, волосся дибки стає. Кажу: “Вибачте, але поки я в цьому кріслі, з вами не буде жодних справ!“. А потім з’ясовується, що за законом ми таки зобов’язані щось там з ними робити. І цих дзвінків стає все більше і більше.

Вони трішки пересиділи, зрозуміли, що нічого не змінилося, подивилися на приклад… І все пішло так само, країна така, як була.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 У листопаді 2017 року Верховна Рада ухвалила зміни до закону про держслужбу. Тепер президент “вручну”, без конкурсного відбору може призначати голів  облдержадміністрацій…

– У державному управлінні все набагато складніше, ніж ухвалення законів. Закон – це дорожня карта, типу “має бути зроблено те і те”. Є купа підзаконних актів і купа органів, яким надано повноваження.

Знову ж таки, у нас дивна, викривлена законодавча система. У цивілізованому світі ця система працює від Конституції, яка каже яка ідея. Через закон, який каже які правила. До процедури, яка встановлює порядок.

У нас закони в принципі є тим, що в Європі або США називали би кодексами або процедурами. Тому що вони дуже детально описують якісь речі.

Знову ж таки, конкурсну систему зруйновано. Набирають кого завгодно. Де ця ефективність?

Останнє, що я бачив, займаючись системою, це як створювалися директорати. Пишуть так: “Організаційна структура Міністерства освіти – є департаменти такі-то. Наприклад, Департамент закупівлі ліків“.

Їм кажуть: “Напишіть місію департаменту“.

Вони пишуть: “Місія – закуповувати ліки. Адже ми перейменовуємо його з департаменту в директорат закупівлі ліків“. Ох, реформу провели. Молодці!

Повна профанація!

Не знаю, скільки валер’янки треба випити, щоб це витримати. При цьому за чотири роки в нас створився прошарок професійних “реформаторів”. Це люди, зацікавлені в тому, щоб реформи ніколи не закінчувалися. І вони підтримують такі “реформи”.

– Що робити з цією армією чиновників?

– Якби сьогодні їх не стало, ми б із вами не помітили. Практично всіх треба розігнати. Нічого не зміниться. Гірше вже не буде.

– Чи здатна влада ухвалити виборчу реформу?

– Їх будуть спонукати до змін. І вони ухвалять мінімальні зміни такі, які б на поверхні виглядали як зміна виборчого законодавства. Але залишиться все, як є.

Вони ж не сидять з метою: “Ми мріємо про те, щоб Україна була іншою! Щоб до влади приходили чесні, нові люди. Щоб виборці могли висловити свою точку зору і все було прозоро, без фальсифікацій!“.

Вони думають так: “Ага, зміна виборчого законодавства. Де тут шпаринки, де ми можемо залишити все, як було? А давайте тут ще впишемо оце, і тоді нам буде легше контролювати виборчий процес“.

Знову повертаємося до моєї тези – це професійні покидьки. Вони працюють проти нас. Працюють дуже професійно.

Але я не кажу, що треба скласти лапи і нічого не робити. Якщо буде законодавство краще за попереднє – це вже крок уперед.

Маємо тиснути. Треба усвідомити, що не можна йти з ними на компроміс.

– Хоча, здавалося б, влада має бути працівниками, обслуговуючим персоналом. А народ – роботодавцями.

– Тут ніколи такого не було. Цей державний апарат побудовано за часів Петра І. Він тоді був інституціолізований. Але в нього закладено принцип, який дістався нам у спадщину від монголо-татарського іга – ярлик на правління.

Ось тобі територія, ось тобі хлібне місце. Ти тому, хто дав тобі ці повноваження, “відстьогуєш”, решта твоє. Так було побудовано Монголо-татарську імперію. І єдиний простір у світі, де ця модель живе досі, – пострадянські країни.

Ніколи жоден з цих людей не був із ментальністю служителя. У нас були слуги народу за радянських часів? Ні. Сервісного менталітету ніколи не було.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Чи реально це змінити?

– Змінити не можна. Можна тільки замістити. Новим урядом, дійсно новими законами, а не косметично підфарбованими. Я б уже зараз ухвалював окремий закон про реформу державного управління трирічної дії. Який давав би повноваження всіх цих покидьків повиганяти, набрати інших людей, платити інші заробітні платні.

Я би будував це не на засадах законодавчих, а на засадах добровільного контракту.

Хочеш на державну службу – підписуєш добровільний контракт. Що ти береш на себе дуже високі зобов’язання в обмін на високу платню.

Маєш чеки складати, декларувати своє майно, будеш позбавлений посади на таких і таких умовах. Ні за який закон не сховаєшся – є тільки твій контракт із державою.

Треба радикальні зміни. Переписувати межу втручання держави, відмовлятися від усього, що не працює, бо воно не потрібно.

– А що робити з ментальністю людей?

– Людей можна змінити, але не всіх. І це теж шлях, який ми маємо пройти. Шлях довгий. Болісний.

Я не вважаю, що Майдан був даремно. Він був необхідний саме для цих ментальних змін. Якби не два Майдани, ми б все ще жили в “совку”.

Так, це не ті досягнення, на які ми сподівалися. Але навіть це краще, ніж нічого. Завдяки цим струсам ми живемо в іншій країні. Вона змінюється. Я все ж позитивно налаштований.

Просто не буде так гарно, як хотілося. Буде інакше. Ми – сильна країна.

  • Олександр

    Сама надійна резервація для бидла – рамки правового поля України.

    В очікуванні головного,але нетривалого, клопоту для еліти – виборів депутатів ВР + Гаранта всі ток-шоу,соцмережі, інтернет-видання по самі вінця наповненні пропозиціями,що немають жодного шансу завершитися як : «a happy ending».
    Серед озвучених пропозицій є величезна кількість гарних, розумних,актуальних . Чому ж їх не мажна реалізувати ? Бо всі ці пропозиції,як і ті,що їх пропонує, за виключенням нашої еліти, знаходиться в рамках правового поля України.
    Тому є сенс дослідити сам процес формування рамок правового поля. Припускаю,що наріжним каменем для створення його «рамок», була багатовекторність зовнішньої політики держави. Формування олігархії відбувалося не раптово, олігархія змінювала чинне законодавство під своє існування та потреби систематично та по дуже мудро завуальованій схемі.
    Маневруючи намірами між РФ і ЕС, міняючи, короткочасно та ситуативно, вектор співпраці, олігархія методично та цілеспрямовано вносила керегування до законодавства таким чином,щоб на фоні узурпації влади в РФ, довкола однієї особи,створити подібну,але завуальвану «під чесні вибори», жорстку вертикаль влади. Единою відмінністю є те,що у нас Верхне Крісло владної вертикалі – перехідний бонус для вузького кола на п’ять років. І це едина «демократична» відмінність нашої олігархії від її колег з РФ.
    Як такі зміни в нашому законодавстві допустила Західна демократія ? Чому вона змирилася з утворенням авторитарного режиму олігархії,закріпленого законодавчо ?
    А в неї,на той час вибору не залишалося. Або вона жорстко реагує на зміни у законодавстві і гарантовано штовхає Україну в ТС, або робить вигляд, що все ОК! Кредитує «реформи», і … утримує Україну у сфері свого інтересу.
    Багатовекторність здохла. Що в сухому залишку ?
    До РФ вже неможна. Всі вільні місця зайняті керівником та членами його гуртка поціновувачів поезії А.П.Чехова.
    Шлях до ЕС ? Так,виключно туди. Але чинне законодавство України вже давно сформоване для довгого та щасливого існування олігархії і для ЕС таке надбання = добровільно вирощеному геморою.
    Лікування поки є одне – притримати черговий транш. Та це не лікує. Бо це не ліки від геморою (олігархії)
    В пастку «рамки чинного законодавства» потрапив і ЕС. Еврочиновники нам кажуть : «Змініть Закон!» А-га! Ща-с !
    Необхідність радикальних,принципових змін до виборчого законодавства очевидна як для народу України так і для всього демократичного світу. Але міняти законодавство має право виключно хто ? Правильно міркуєте! Представники олігархату України.
    Ну це ніби я захожу до олігарха в комірчину та і кажу : «Я прийшов допомогти Вам без наркозу відірвати Ваші яйця!» А олігарх з сльозами на очах відповідає: « Нарешті! Як же я довго тебе чекав. Негайно розпочнемо. Хапай та тягни!»
    ЩО НАМ РОБИТИ ?
    Вихід з цього положення може бути таким : проаналізувати законотворчу діяльність влади за весь період Незалежності.
    Любий законодавчий акт,що містить порушення процедури,регламенту при його прийнятті має бути скасованим.
    Потрібно вивчити причинно- наслідковий зв’язок між змінами майнового стану депутатського корпусу та термінами ухвалення змін до чинного законодавства.
    Дати принципову оцінку фактам порушень при голосуванні на всіх виборчих дільницях. Скасувати такі результати.
    Скасувати голоси депутатів- колоборантів та депутатів- корупціонерів відкликати всі прийняті за їх участю Закони, та анулювати всю їх депутатську ініціативу.
    Всі виявлені факти політичної корупції оскаржити в судовому порядку на території ЕС чи Британії.
    Максимально можливо в законний спосіб скасувати все,що йшло на користь олігархії.
    Видалити з можливостей олігархії використовувати Законодавство України для маскування авторитаризму в обгортці демократії.
    Що до Антикорупційного суду – використати досвід Астани.
    Ми не потрібні Европі в фазі протистояння між народом та елітою чи спробою кров’ю переписати Закони. Це – головне прагнення РФ зберегти існуюче законодавство та псевдодемократію на теренах України. Це – головне джерело що живить гібридну війну з нашого боку.
    Діючий Гарант має беззаперечні досягнення у розбудові ЗСУ, але повністю провалено соціальний,інноваційний та економічний напрямки розвитку держави.
    Той інструментарій(чинне законодавство),що діє сьогодні, не відповідає потребам країни,що воює, неприйнятне для міжнародних партнерів та гнобить власне населення.
    Відновити модель Парламентсько – Президенської республіки,навести лад в сесійній залі ВР- присутність та персональне голосування депутатів, коли Регламент її роботи дотримується буквально до коми та крапки і реформувати виборче законодавство так,щоб народ отримав право на владу. Вибрати,контролювати,усунути.
    Очистити правове поле до рівня 1991 року та наповнити прогалини,але адаптуючи Закони по реаліям 2018 року з урахуванням війни та інтеграції в ЕС.
    18.02.2018 року