Сплячий режим: чому українці впали в апатію?

0
525

Є три версії того, що відбувається з народом: навколомедична, життєва і містична

В Україні вже давно немає новин. Таке враження створюється після вивчення нашого інтернет-трафіку. Загальна відвідуваність сайтів, що входять в рейтинг Bigmir)net, у порівнянні з 2014-2015 роками скоротилася в два рази. Інші рейтинги показують схожу картину. І це не просто статистика, це кардіограма громадських пристрастей.

В українських ЗМІ давно не було гучних статей або резонансних репортажів. Чесні і глибокі матеріали траплялися, але ось резонансних не було. Імена журналістів, які створювали новинний порядок денний пару років назад, починають забуватися. Хоча ці автори як і раніше живі, щось пишуть, намагаються докричатися до своєї аудиторії.

І не можна сказати, що нічого важливого не відбувається. Пенсіонери кидаються гранатами в залі суду, одне політичне вбивство слід за іншим, на головних сценах країни біснуються релігійні шарлатани, митрополити УПЦ МП не пускають до раю невинно убієнних дітей, МВФ не дає грошей. Але – не торкає.

Звісно, якісь знакові події на кшталт тих же вбивств, невідспіваних немовлят або спалахів кору викликають млявий інтерес публіки. Але це скоріше хвилі на воді, ніж потужні інформаційні хвилі.

Українська реальність схожа на казковий ліс. Кожен день в ньому відбуваються моторошні чудеса. Хтось когось їсть, когось гвалтують, десь пожежа. То тут, то там чути постріли, вибухи і хрускіт падаючих дерев. Але лісові жителі ні на що не звертають уваги. Вони не чують криків про допомогу, не бачать наближення лиха. Збожеволіли, звикли до всього або, може бути, зачаровані?

Наука безсила

Про те, що з серцебиттям українського соціуму коїться щось недобре, помітили і соціологи. Згідно з дослідженням Інституту соціології НАН України, станом на осінь 2017 року рівень протестних настроїв в країні досяг рекордно низького значення за останні сімнадцять років. Лише 21% громадян готові брати участь в протестних акціях. Для порівняння: у 2015 році цей показник становив 40%.

Цю магію чисел легко було б пояснити, якби Україна досягла максимального рівня добробуту за 17 років. Але парадокс в тому, що ми знаходимося якраз в нижній точці за рівнем доходів на душу населення з 2000 року. Та й в іншому у нас все не слава Богу: злочинність зросла ще в 2016-му і з тих пір не знижується, гривня падає, війна тліє, кількість самогубств збільшується. Можливо, у всіх сенсах бідні, але свідомі українці вірять в реформи?

Директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна констатує: не вірять. 77% опитаних вважають, що не проведено жодної успішної реформи. 40% громадян вважають, що президент, уряд і парламент взагалі нічого доброго не роблять. Рівень невдоволення владою зашкалює, але бажання протестувати чомусь немає.

Життя підтверджує висновки дослідників. Політикам (незалежно від табору) не вдається вивести своїх прихильників на вулиці. Груднева акція «За імпічмент» захлинулася в байдужості киян і гостей столиці. А передноворічний мітинг під назвою «Кава на Хрещатику» зібрав 200-300 політичних кавоманів.

Як довго триватиме суспільна апатія і чим закінчиться – науці не відомо. Є три основні версії того, що ж відбувається з народом на недоступній для соціологів глибині: навколомедична, життєва і містична.

Медицина і життя

Пояснення перше. Існує таке психічне захворювання: маніакально-депресивний психоз, він же – біполярний розлад. Це коли періоди гіперзбудження змінюються клінічною депресією. У стані манії пацієнт може перевернути гори: він активний, енергійний, товариський, мало спить і при цьому відчуває себе здоровим і щасливим. Потім настає полярний стан: млявість, смуток, небажання з будь-ким спілкуватися, з’являються думки про самогубство.

Майдан і війна були колосальним стресом для більшості українців. Ми цілодобово стежили за новинною стрічкою, кожен день заучували десятки назв дрібних населених пунктів в зоні АТО, перераховували свої заощадження на потреби армії. Найактивніші записувалися в добровольці або відправлялися на війну в якості волонтерів.

Рано чи пізно повинен був настати момент, коли втома звалить з ніг, коли психіка кожного з нас звикне до екстремальних новин з фронту, коли закінчаться сили і сімейні заощадження. Такий момент настав. Мовою психіатрії це називається зміною епізодів. Тривалість кожної фази може досягати 1,5-2 років. До речі, маніакальні фази, як правило, коротше депресивних.

Різке падіння доходів в 2015-2016 роках, девальвація гривні і постійне зростання комунальних тарифів оглушили українців.

Якщо вірити офіційній статистиці, середньостатистична українська сім’я не в змозі в повному обсязі сплачувати за комуналку. Половина домогосподарств тримається на плаву лише за рахунок субсидій. Головна мета більшості людей в цих умовах – на чомусь заощадити, десь підробити, врятувати сім’ю від злиднів. Колись на мітинги ходити і газети читати.

Але тут нюанс. Теоретики масової свідомості (Габріель Тард, Гюстав Лебон, Серж Московічі) так і не прийшли до єдиної думки – нестерпний тягар буття підштовхує населення до протестів або ж, навпаки, зводить суспільство в апатію. Можливо, в одних випадках – так, в інших – сяк, в залежності від маловивчених суспільствознавцями соціальних змінних.

Сама, мабуть, правдоподібна версія – містична.

Вбити дракона

Чотири роки тому народ повстав проти свого давнього кривдника – дракона Кам’яне Серце. Кілька місяців йшов бій. Рептилія програла, втратила парочку голів і в ніч з 22 на 23 лютого 2014 року, зробивши останнє коло над Майданом, розтанула в передсвітанковому небі. Подейкували, що змій долетів до Росії і звалився на околиці Ростова-на-Дону.

А в Україні тим часом почали творитися дивні діла. Вчорашні вороги примирилися, забулися образи. Взагалі, люди стали раптом неймовірно прекрасні. Роботяги-матюкальники вдарилися об землю і перетворилися в казкових витязів. Корупціонери зі стажем обернулися народними трибунами. Дрібні пройдисвіти – чесними волонтерами. Миші – білими кіньми. Гарбузи – каретами.

Так, йшла війна. Східні орки відрубали шматок країни. Убиті, але безсмертні герої поповнювали велике небесне військо, армія земних добровольців теж росла. Була віра в перемогу і впевненість, що незабаром всі нещастя закінчаться. Країна, здавалося, приречена на щастя. Економісти зі світовим ім’ям всерйоз обговорювали план Маршалла для України. В країну з’їхалися на запрошення президента молоді та прогресивні алхіміки з усіх куточків Землі і зайняли міністерські пости.

Потім все це зникло. Люди стали сумні і байдужі до всього – до влади, до героїв і один до одного. Народні трибуни знову перетворилися в корупціонерів, легенди волонтерського руху в дрібних шахраїв, коні в мишей і далі за списком. Заморські алхіміки в страху розбіглися. В який саме день трапилася радикальна зміна, не може сказати ніхто, а значить, не обійшлося без нечистої сили.

Деякі політологи вважають, що вся справа в кремлівських підручних, які регулярно посилаються московськими чаклунами в сторону Києва. Але вони не праві, тут діє набагато могутніша сила. Найімовірніше, чутки про те, що дракон загинув десь в Росії, були брехнею. Та й не міг він туди долетіти на своїх рваних крилах.

Впало чудовисько десь під Києвом, залізло в колектор і пару років регенерувало, харчуючись сліпою рибою в підземних річках. А потім почало вилазити з каналізації, але не на вулиці, а вповзати в держустанови. Тулуб його як і раніше під землею, а ось голови (сотні голів) стирчать в будівлях з державними табличками, насилають прокляття на добрих людей, підпорядковують нещасних чиновників своїй волі, чаклують, зводять з розуму. Тільки так можна пояснити пекельний рівень корупції в постмайданній Україні.

Маятник

Яку б пояснювальну модель ми не взяли за основу, очевидно одне: рано чи пізно суспільство вийде зі сплячки. Біполярний розлад на те і біполярний, що смуток змінюється спрагою до дії.

До економічних проблем українці теж з часом адаптуються – не в перший раз. Представники офісного планктону по традиції батьків і дідів почнуть їздити на картоплю. Тонкі знавці імпортного алкоголю остаточно перейдуть на домашній самогон. Хтось замість Болгарії відпочине в Затоці. Неприємно, звичайно, але не смертельно.

Остаточного реваншу зла бути не може. Поки Земля ще крутиться, сутичка добра і зла зі змінним успіхом то однієї, то іншої сторони неминуча. Закон єдності і боротьби протилежностей ніхто не відміняв.

Коли ж маятник хитнеться в інший бік? Політична логіка підказує, що ближче до виборів. Але прорахувати момент всенародного пробудження неможливо. Ірина Бекешкіна згадує, що перед Помаранчевою революцією рівень протестних настроїв був невисоким. Тоді вибух масового обурення був спровокований президентською кампанією. Разом з тим Революція гідності трапилася задовго до виборів.

Бекешкіна вважає, що на цей раз приводом для масових протестів може стати якась резонансна подія. Статися воно може несподівано для всіх. Прилетить раптом із заходу білий лебідь, зі сходу – чорний, і зійдуться вони в смертельній сутичці на світанку в київському небі. Якщо переможе білий птах, у городян відкриються очі і тут же відбудеться та сама резонансна подія. Або багато подій. Якось так.

А до тих пір суспільство буде функціонувати в сплячому режимі.

Дмитро Фіонік