Кремлівський список і його наслідки

0
175

Американський список кандидатів на персональні санкції відправив Путіна шляхом Хрущова

Головна новина дня – це публікація у Вашингтоні списку з 210 російських чиновників, депутатів та олігархів, які опинилися перед загрозою введення персональних санкцій. Складали його просто: хто багатий – той пов’язаний із владою (інакше в РФ не буває). А хто пов’язаний із владою – той повинен нести відповідальність за її дії. Ну і сама вона, звісно, теж: у списку всі члени уряду, все керівництво парламенту та адміністрації президента.

Всім цим людям тепер треба робити нелегкий вибір. Перша опція – збереження лояльності до Путіна при повному відлученні від Заходу – від його університетів (для дітей), від лікарень (для батьків), від банків, вілл і яхт (для себе), а головне – від статусу члена світової еліти. Друга опція – збереження вже виведених на Захід активів, збереження всіх пов’язаних із цим благ і привілеїв, але за умови співпраці з американськими та європейськими слідчими, а також повна опала в Москві.

Біда фігурантів списку в тому, що цього разу прослизнути між двома варіантами не вийде. Обирати доведеться. Американці поки що не стали негайно вводити проти них санкції, мабуть, якраз для того, щоб усвідомити всю тяжкість такого стану і добре, неодноразово все обміркувати. Що для кожного з них цінніше: Путін, Крим, злодійство, корупція, «Іскандери», «велич», «православ’я» і «можемо повторити» або те, до чого вони вже звикли на Заході – спокій, добробут, гарні школи та лікарні, ті ж таки яхти з віллами, врешті-решт? Навіть більше, цей вибір торкнеться і дітей путінського оточення – тобто найціннішого, що у них є. Де їм жити? Як їм жити? Якого майбутнього для своїх нащадків хочуть олігархи і чиновники?

Це нестерпно важка дилема для названої категорії громадян. Вони смертельно бояться піти проти Путіна. Сама думка про це викликає у них тремтіння: приклади Михайла Ходорковського, Олексія Улюкаєва і, звісно ж, Бориса Нємцова дуже свіжі в пам’яті. Російський президент вважає, що всіма своїми багатствами люди в його оточенні зобов’язані особисто йому, тому на будь-якого відступника чекає статус «зрадника» з усіма неприємники наслідками, які він за собою тягне.

Для того, щоб перерізати пуповину неформальних відносин, яка зв’язує його з Кремлем, будь-якому нинішнього соратнику Путіна доведеться зібрати в кулак усю свою рішучість. А люди ці – зовсім не герої. Так, вони невиправні шахраї, пройдисвіти, маніпулятори та апаратні борці (іноді досить жорсткі). Але не герої. На подвиги серед них здатні одиниці, якщо взагалі хоч хтось. Навіть втекти підібгавши хвоста їм страшно. А вже про те, щоб кинути своєму босові справжній виклик, взагалі не йдеться

Але, можливо, доведеться. Річ у тім, що негласно американці дають зрозуміти: списки, санкції та проблеми, які йдуть поруч з ними, відійдуть у минуле, якщо Путін перестане бути президентом. Завершиться його правління – кінець і стражданням його оточення (за умови дотримання певних умов, звісно). Відсторонення диктатора від влади – це єдиний для еліти спосіб зберегти своє високе положення в Росії і не втратити доступу до благ Заходу.

Саме тому прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що справжня мета публікації списку – вплинути на результат березневих «виборів» президента. Хоч ця людина завжди бреше, в цій ситуації він лише недоговорює. Мета – вплинути не на результат виборів, а повністю знести діючий режим. «Вибори» тут можуть розцінюватися лише як допоміжний інструмент не першої важливості. Єдине, для чого вони придатні – це показати елітам, що народ Путіна розлюбив, бажаючих проголосувати за нього зовсім мало, і вставати на захист президента, якщо щось трапиться, ніхто не буде. Народ на активні дії не здатний, це прерогатива правлячого класу. Та й то – відкладена.

Зараз, коли списки щойно опубліковано, правлячий клас навіть на думку про бунт не здатний. Щодо дій говорити не доводиться й поготів. Але все потихеньку почне змінюватися, коли спочатку когось не пустять на відпочинок до Монако, потім комусь заморозять рахунки в Швейцарії, потім у когось виключать дочку з Оксфорду, після цього – відмовлять у візі дружині, яка збирається зробити пластику… Невдоволення має властивість накопичуватися. Згідно із законом діалектики, який ще ніхто не скасував, кількість обов’язково переходить у якість.

Хитрі американці не вводять усі санкції одразу. Вони їх поки що зовсім не вводять. Але постійне очікування неминучого покарання – це серйозний стрес. Причому якість цього стресу буде змінюватися. Спочатку – смуток, потім – роздратування, ну а там вже й до гніву недалеко. Депресії та прийняття не буде – санкції не є неминучістю. Кожен бажаючий зможе скасувати їх для себе – для цього просто треба залишити Путіна. Або (ще надійніший рецепт) піти проти нього.

Президент РФ прекрасно розуміє ситуацію. З гаранта недоторканності й благополуччя для свого оточення він на очах перетворюється на джерело екзистенціальних проблем. Ті, хто має це робити, обов’язково розкажуть Путіну, що саме «спискові» олігархи, чиновники та інші думають про нього самого та про його витівки в Криму і на Донбасі. Якщо коротко, то нічого хорошого.

У цій ситуації у нього залишиться два варіанти дій. Перший: піти з Донбасу, почати переговори щодо Криму, спробувати замиритися із Заходом, щоб купірувати санкції і, відповідно, невдоволення свого оточення. Другий: влаштувати незадоволеним репресії. Щоб багато не базікали і пам’ятали, «хто в хаті пахан» і кого треба боятися.

Реалістично, перший варіант видається майже неймовірним. Путіну не звик піддаватися тиску і відступати туди, куди йому вказали. Навіть якщо такий непослух загрожує неприємностями. Другий варіант, навпаки, майже гарантований. Але і в нього є зворотний бік. Серйозні чистки в рядах еліти згуртують тих, хто залишилися, і налаштують їх різко проти «всенародно обраного» та «легітимного».

Зовсім нещодавно в Зімбабве відбулося саме це. Коли друзі президента Роберта Мугабе, який сидів при владі третину століття, відчули реальну для себе небезпеку, вони негайно прибрали його з трону. До цього всі 30+ років вони ні про який бунт не думали, хвалили свого президента і прославляли його. Але не допомогло.

У 1964 році генсек ЦК КПРС Микита Хрущов та його ідеї про ротацію керівних кадрів країни також перелякали його оточення. Хрущова винесли з Кремля, відправивши на дачу – вирощувати картоплю.

Путін, звісно, не мріє про таке завершення своєї кар’єри. Тому він обрав цікаву лінію захисту. Підтримки він шукає не серед своїх наближених, а серед простих росіян. За його словами, «все населення країни занесли до цього списку». Президент РФ розуміє, що співчуття до олігархів і чиновників серед жителів РФ небагато, тому хоча б риторично намагається перетягнути на їхній бік простий народ, а заодно – сховатися за його спиною.

На американців це навряд чи подіє. Та й фігурантам списку потрібна не моральна підтримка ткаль з Іваново, а доступ до вілл на Середземному морі.

Зараз в Росії починається неймовірно цікавий період історії. США зуміли пустити тріщину у відносинах між президентом РФ і його наближеними. Логіка подій вказує, що ця тріщина буде швидко розширюватися.

Повернення до попереднього стану вже не буде.

Іван Яковина