Яким лідером треба бути сьогодні?

0
99
Eurolife News
Eurolife News

Найкращі лідери – це ті, для кого маргінес не є чужим, хто знає, любить та має контакт із ним. Христос абсолютно маргіналізований: Його знищують, і саме у Воскресінні відбувається те, що ми не можемо ані зрозуміти, ані пояснити, адже Ісус самою смертю долає смерть.

Це означає, що лідер повинен справді глибоко змінювати людей, спільноти і суспільство, він повинен працювати безкорисливо та бути готовим на жертву. Ми бачили, як герої Небесної сотні змінили нашу країну: пішли вперед та своєю абсолютно безкорисливою жертвою змусили “організм” країни видалити певну пухлину. Це був неймовірний, таїнственний і парадоксальний момент. Не кожен із нас щодня покликаний віддавати своє життя. Але ми покликані ділитися і віддавати. Не захоплювати. І лідерові варто завжди думати, чого він справді прагне і яка його мета. І коли цією метою є Бог та люди, коли це не самозосереджене «я будую собі п’єдестал, свій маєток, свою владу», така поведінка провадить до успіху й створює процес, що стає життєдайним для багатьох.

Зараз дуже важливе слухання. Лідер завжди повинен вміти почути тил, низи, маргінес. Мені здається, що самого слухання – і горизонтального, і вертикально по ієрархіях – бракує. Тому дуже компетентні й талановиті люди з немалим досвідом так часто розчаровують: вони не слухають, не чують і тому не можуть зберігати цілісність. Їхні відповіді та слова не відповідають потребам і прагненням тих, для кого працюють, – вони відчужуються від них. Якщо лідер почуває себе «над» чи «перед» іншими, він найімовірніше втратить той зв’язок і вже більше не зможе провадити, а стане самотнім солістом, який живе у своєму окремому світі.

Хто має бути лідером для лідера?

Таким лідером має бути той,хто допомагає зблизити відстань з іншим і водночас побачити себе з відстані. Тут дуже плідною є тисячолітня практика духовних порадників, до якої я теж звертаюся усе свідоме життя. Добре мати духовних провідників, які звертають увагу на таїнственні аспекти нашого життя, допомагають нам пам’ятати про значення інших людей. Це ті, хто допомагають нам чути те, що поза нами, і критично оцінювати те, що є в нас. Добрими порадниками стають наші співпрацівники чи підлеглі, якщо їх слухати і чути, – люди, що є поруч із нами. Але тут також потрібні певні навики, до прикладу, вміти розрізняти і критично сприймати влучне зауваження від невлучного.

Як пережити кризи лідерства

Моменти кризи лідерства не такі вже й рідкісні. Якщо бути вірним принципам близькості до малого, проблемного, покаліченого, то не завжди буде легко. Якщо бути солідарним із тими, кому важко, тоді й тобі неодмінно буде важко. Але найскладнішим є момент, коли нас критикують за цю близькість до тилу, висловлюють неприйняття цієї траєкторії вниз, солідарності, яку виявляєш маргінесу. Але Господь дозволяє нам мати досвіди «неуспіху», бо лише так Він може справді автентично бути близько до тих, які слабкі і перебувають у категорії «невдах».

Господь дозволяє нам цей досвід, але одночасно ставить перед нашими очима кінцевий результат, який є парадоксальним. Результат – наша радість Воскресіння, в якій Він смертю смерть подолав. І коли афонський старець сказав: «Тримай свої думки в аді, а серце піднімай до неба», – він свідчив про те, що ми перебуваємо на перехресній дорозі. Тримаючи своє серце відкритим до меж та спускаючись до низів, ми відкриваємо перед собою джерело правди. Це непросто, і тому Церква не філософствує, а проголошує. Незліченними повторюваннями вона каже: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував». Це показує, що сама криза призводить до вдосконалення. Але кризу можна змарнувати. Можна не зробити висновків. Вона – не гарант успіху, але нагода на процес вдосконалення. Деякі кризи закінчуються крахом. А хрести, донесені гідно, дають нам новий вимір життя.

Про людей і технології: хто кого?

Нам треба час до часу відходити на відстань – відходити від технологій. Дуже важливий для цього зв’язок із природою і нетехнологічні стосунки з людьми.

Один із зваблювальних моментів технологій – вони справді дозволяють нам більше бачити, розуміти, чути, робити. Але саме через це ми можемо впасти у спокусу й ілюзію панування інформацією, комунікацією, процесом продукції. І тоді втрачаємо відчуття реальності. Технології – це певна перевага, сила, від якої можна п’яніти й впадати в залежність. Саме тому так важливо намагатися систематично відсіювати зайве та відповідати собі на запитання: «А які цілі мого контакту з технологією: чи вона помагає мені бачити світ таким, яким він є, чи через неї в мене формуються ілюзії щодо мого ставлення до світу? Чи вона впливає на мене, чи я на неї?».

Саме через технології ми маємо спокусу вважати, що кращі, ніж наші попередники, що теж є ілюзією. Наше моральне ДНК не краще, ніж було в наших попередників. І у Франції воно не краще, ніж у Конго.

І тому, щоб оце empowerment від технологій надавало сили в нашому житті, нам треба віднайти смирення. Не рабське упокорення, а життя в мирі зі світом. Це смирення настає тоді, коли є гармонія, коли ми можемо поглинати таїнство світу, що навколо нас. Технології можуть перетворити наше життя з радості в дешеву і поверхову стимуляцію почуттів. А стимуляція почуттів – це ще не радість. Технології необхідно засвоювати, але важливо, щоби вони не засвоїли нас.

Про патерналізм у підприємництві

Саме слово «патерналізм» походить від слова «патер» – батько, і сьогодні воно має негативне значення. Ми розуміємо його як концентрацію всієї влади «згори» і водночас безвладність та безправність «внизу», на периферії. Сучасна католицька соціальна доктрина натомість наголошує на субсидіарності. Для гідності, творчості й продуктивності людини найкраще, коли різні питання вирішують на найнижчих рівнях. Як-от в УКУ бюджет складає не лише ректор з бухгалтером, а на рівних усі відділи університету. Тоді ректор стає носієм корпоративних прагнень, що дозволяють голосу кожної людини впливати на загальні потреби. Патерналізм, який позбавляє низи творчої волі у визначенні власного майбутнього, – це, як батько, який позбавляє дітей власної волі, – він не може бути життєдайним.

Інший контекст терміна – добрий керівник, який по-батьківськи надихає, дає те, що потрібно на різних етапах розвитку. Він дає свободу нового творіння, і це – наслідування людиною Божого творчого процесу. Бог дав нам неймовірний дар свободи, і сам, будучи всесильним, віддався в руки своєму творінню. Так і ми: коли визнаємо дар та відповідальність свободи, дарованої нам батьком, і коли ця свобода шанована й пов’язана з відповідальністю, тоді бачимо повноту життя.

Радянська система вбивала почуття відповідальності й нищила свободу. Зараз ми бачимо, як повільно виходимо з цього стану. Одні все ще не хочуть відповідальності, інші хочуть цю свободу монетизувати. Яскравий приклад цього Росія, яка цим заганяє себе в кут. І саме тому нам варто відчувати та плекати свою відповідальність на низах, початках, а лідерам потрібно розуміти, наскільки важливо в їхньому покликанні плекати свободу і відповідальність людей, яких вони провадять.

Чому підприємливість – це цінність

Скепсис і відраза до поняття «підприємливість» пов’язані з двома негативними явищами. Перш за все тому, що часто це слово асоціювалося із загрозою стати об’єктом чиєїсь діяльності, мовляв: «Ти мене використовуєш». Тут підприємцям потрібно стриматися від спокуси утилітарно сприймати людей, як гвинтики у бізнесі, який вони творять. Друга причина скепсису доволі банальна – проста заздрість. Класичне: «Нічого мені не шкодить більше, ніж успіх чи щастя мого сусіда». І це також негатив, притаманний травмованим людям. Іншими словами, обдарованим підприємливим людям треба розвивати справи так, щоб дати життя багатьом. Тоді ми зможемо побачити зміну основ у підприємництві. Сама собою ця зміна не відбудеться, вона потребує морального і таїнственного компоненту в бізнесі. А також зцілення ран. Озлоблена людина зазвичай статична до всього й успіху інших. Тому дуже важливо постійно простягати руки тим, хто перебуває на маргінесі й зазнав кривди, і відтак, зцілювати пам’ять.

Як пережити розчарування

Розчарування і втома – це природні речі. Не розчаровуються ті, хто не мріють, а не втомлюються ті, хто не працюють. Для відновлення сил нам просто потрібно знаходити час й обставини, щоб налагоджувати свої сподівання. Бо найбільші розчарування пов’язані з нереалістичними сподіваннями. Але в історії ми мали випадки, коли навіть дуже неймовірні речі ставали реальними: розпад Радянського Союзу, звільнення Церкви, побудова університету, в якому присутні й ті, хто були на маргінесі, – наші друзі з особливими потребами.

Після Помаранчевої революції нам треба було зрозуміти, наскільки звивиста і важка дорога зцілення. Будування довіри – це складний механізм, який вимагає великого зцілення й інтеграції, “ремонту” того, що покалічене та поламане. Ми пережили це на Майдані, і це відчуття було правдивим.

Переживаючи втому чи розчарування, пригадуйте: коли ми розділяємо радість, вона збільшується вдвічі, коли розділяємо відчай чи печаль, вони наполовину зменшуються.

Про те, як постав УКУ, не зважаючи на скепсис ззовні

Певність перед великими завданнями, що виникають, походить від Божої любові до мене, яку віддзеркалювали мої батьки. Бог мене щедро обдаровував, і це зменшує крихкість та каліцтво, які дуже часто обмежують людину в її діях і творчості. Далі були візія та свідчення патріарха Йосифа, який долав набагато гірші виклики – тоталітаризм ХХ століття. Він не озлобився, а навпаки посилив свою творчість. Відчуття Божого благого слова про людину, яку він сотворив і сказав: «Це – добре!», і приклад патріарха Йосифа й інших мучеників та сповідників України, які подолали перешкоди, ставши для нас світилами й подолавши комуністичну систему, яка сьогодні перебуває на смітнику історії, – все це мене надихало й заохочувало. Важлива також терпелива і примирлива вдача, яка цьому сприяла. Також неймовірність проекту була його захистом. Більшість оточення в українській науці, політиці й навіть Церкві проект університету не сприймали серйозно. А хто не сприймає тебе всерйоз, той не завдає собі клопоту, щоб тобі перешкоджати. Наявність такої доволі недоброзичливої реакції оточення дала можливість цьому проекту, що мав у центрі любов до ближнього і Бога, розвиватися та рости. Бажання берегти й шанувати гідність людей стало цементом, рушієм та орієнтиром, який притягнув дуже багато позитивних людей і ресурсів. Історія цього університету нараховує неповні чверть століття. По суті, цей університет ще «в памперсах», і час покаже, що буде далі. Але треба проголошувати фундаментальні орієнтири. Сьогодні викладач чи, тим більше, студент, що вступає в цей «ковчег», може не розуміти, який шлях це судно вже пройшло і якою була ця плавба. Але саме Святий Дух наповнював вітрила та серця. Дух самопожертви, дисципліна взаємного слухання, субсидіарність, властива католицькій соціальній доктрині, спроба бути відкритими на таїнство – це основа цього університету. Все решта – похідне.

Про швидкість життя

Темпи життя зараз настількивисокі, що вони можуть нас приголомшувати. Тому варто розуміти, що неділя дуже важлива. Божа заповідь про сьомий день – центральна, і дотримання того, що цей день треба святкувати, для нас дуже важливе. Божі закони – це не арбітражні вигадані заборони, а те, що виходить із природи речей.

Джерело: lvbs.com.ua